12 березня 2018 року
м. Київ
Справа № 907/637/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Бордер Транс Сервіс Міжнародна експедиція,
на ухвалу господарського суду Закарпатської області від 22.08.2017 (головуючий суддя Андрейчук Л.В.)
та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 (головуючий Юрченко Я.О., судді: Дубник О.П. і Зварич О.В.),
за позовом Бордер Транс Сервіс Міжнародна експедиція (далі - Експедиція),
до товариства з обмеженою відповідальністю "Еко - Транс ЛТД" (далі - Товариство),
про стягнення 4 629,80 євро.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
Експедиція звернулась до господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства про стягнення 4 629, 80 Євро.
Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням Товариством умов договору від 30.07.2010 № 23 (далі - Договір) у частині оплати послуг, укладеного Товариством (м. Мукачеве Закарпатської області) та Експедицією (Маглерн, Австрія), що є нерезидентом, юридичною особою за законодавством Австрії, предметом якого є використання сервісних карточок для оплати постфактум дорожнього мита.
Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 22.08.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2017, відмовлено у прийнятті позовної заяви та її повернуто заявнику.
Вказані рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що сторони умовами Договору не передбачили підсудність спорів, які виникають з його виконання, судам України, оскільки у пункті 4 розділу 11 Договору передбачено, що: "Возможные конфликты, витекающие из даного договора, будут рассматриваться судом Klagenfurt с применением австрийского права", а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" подана заява не підлягає розгляду в господарських судах України та на підставі пункту 1 частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, чинній до 15.12.2017) підлягає поверненню заявнику.
Не погоджуючись з ухвалою і постановою судів попередніх інстанцій, Експедиція звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду по суті.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень було неправильно застосовано положення статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право".
Від Товариства відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено таке.
Згідно з статтею 4 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 124 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Порядок врегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з іншими, ніж український, визначений Законом України "Про міжнародне приватне право", в розумінні якого іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, зокрема, якщо хоча б один учасник правовідносин є іноземною юридичною особою (пункт 2 частини першої статті 1 вказаного Закону).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини сторін виникли на підставі Договору, укладеного Товариством (місто Мукачеве Закарпатської області) та Експедицією (Маглерн, Австрія), що є нерезидентом, юридичною особою за законодавством Австрії.
Законом України "Про міжнародне приватне право" встановлені підстави визначення підсудності справи з іноземним елементом судам України, що по відношенню до норм ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), які визначають загальні правила підвідомчості та підсудності господарських справ, є спеціальними.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони прямо передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності, коли таке право у сторін відсутнє (стаття 77 вказаного Закону).
Таким чином, Закон України "Про міжнародне приватне право" закріплює право сторін відповідної угоди на вибір підсудності справи з іноземним елементом, тобто на укладення так званої "пророгаційної угоди", що, в свою чергу, не лише обґрунтовує компетенцію обраного суду, але й виключає можливість вирішення такого спору в суді іншої держави.
Згідно з статтею 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" сторони договору відповідно до статей 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
У даному випадку умовами Договору сторони не передбачили підсудність спорів, які виникають з його виконання, судам України, оскільки у пункті 4 розділу 11Договору передбачено, що: "Возможные конфликты, витекающие из даного договора, будут рассматриваться судом Klagenfurt с применением австрийского права".
Тобто сторони дійшли згоди як про підсудність спору конкретному суду Австрії, а саме Klagenfurt, так і про право, що підлягає застосуванню до Договору, - австрійське.
Водночас стаття 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачає й інші випадки підсудності справ з іноземним елементом судам України, зокрема якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача. Однак суди дійшли висновку, що ці підстави є "послідуючими" після договірної підсудності і є визначальними лише у випадку відсутності будь-якої домовленості сторін про вибір суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" приватноправові відносини визначені як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.
Отже, досягнення домовленості про застосування права іншої країни і визначення виключної юрисдикції компетентного суду цієї країни у правовідносинах сторін, що ґрунтуються на вказаних принципах, вказує на пріоритетний характер такої домовленості, оскільки вона не суперечить встановленому національним законодавством порядку врегулювання таких правовідносин.
З огляду на те, що сторони не передбачили у Договорі підсудність спорів судам України, враховуючи відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" щодо виключної підсудності, а також беручи до уваги домовленість сторін, викладену в пункті 4 розділу 11 Договору, суди дійшли висновку, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Посилання в касаційній скарзі на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень було неправильно застосовано положення статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними доводами судів попередніх інстанцій.
Згідно з частиною третьою статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі суді рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 304, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
Касаційну скаргу Бордер Транс Сервіс Міжнародна експедиція залишити без задоволення, а ухвалу господарського Закарпатської області від 22.08.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 у справі № 907/637/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов
Суддя В. Селіваненко