вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"15" березня 2018 р. Справа№ 910/18779/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Корсакової Г.В.
Майданевича А.Г.
секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 15.03.2018.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичний консалтинг»
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 (повний текст складено 14.12.2017)
у справі №910/18779/17 (суддя Сташків Р.Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичний консалтинг»
до Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
про визнання недійсними пунктів додаткової угоди
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетичний консалтинг» (далі, позивач або ТОВ «ЕНЕКО») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі, відповідач або ТОВ «Укренерго») про визнання недійсним пункту 3.1. Додаткової угоди №2 від 12.04.2017 до Договору №15-4/4956-16 від 29.12.2016 в частині внесення змін до пунктів 6.8., 6.11., 6.16. Договору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час виконання Договору позивачем було з'ясовано, що оформлення та реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт відповідно до вимог діючого законодавства покладається на відповідача, а не на позивача, як це передбачено спірними умовами договору, та що будь-яких доручень чи довіреностей на подання зазначеної декларації відповідачем позивачу не надавалося.
Зазначене, на думку позивача, з огляду на положення статей 203, 215, 217 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання спірних пунктів договору недійсними.
Рішенням Господарського суду міста Києва 11.12.2017 у справі №910/18779/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не було доведено за допомогою належних та допустимих доказів наявності підстав для визнання недійсними спірних пунктів Додаткової угоди №2 від 12.04.2017 до Договору №15-4/4956-16 від 29.12.2016 в частині внесення змін до пунктів 6.8., 6.11., 6.16. Договору.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетичний консалтинг» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі №910/18779/17 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржене рішення суду є незаконним, необґрунтованим та прийняте судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що спірні пункти договору суперечать актам цивільного законодавства, оскільки саме на замовника покладається обов'язок щодо оформлення та реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичний консалтинг» було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Корсакова Г.В., Майданевич А.Г.
Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 відкрито апеляційне провадження у справі №910/18779/17; розгляд справи призначено на 22.02.2018.
05.02.2018 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі №910/18779/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичний консалтинг» - без задоволення. Відповідач вимоги позову та апеляційної скарги не визнає, оскільки вважає, що спірні умови договору чинному законодавству не суперечать, і також зазначає, що з позивачем цей договір уже розірвав, що обладнання за договором поставлялося з недоліками, та що з 10.06.2017 оформлення декларації про початок виконання будівельних робіт вже не вимагалося.
Представники сторін у судове засідання, призначене на 22.02.2018, не з'явились.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 розгляд справи відкладено на 15.03.2018.
Представник позивача у судове засідання, призначене на 15.03.2018, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення позивача про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та з огляду на відсутність передбачених статтею 202 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував, просив залишити оскаржене рішення суду без змін.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів на неї, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як підтверджується матеріалами справи, на підставі Договору №15-4/4956-16 від 29.12.2016 (далі, Договір) позивач, як підрядник, зобов'язався у 2016-2017 роках, за завданням відповідача, як замовника, в межах ціни Договору, на свій ризик, власними силами з власним обладнанням та матеріальними ресурсами, виконати згідно затвердженої проектно-кошторисної документації в складі робочого проекту, в установлений цим Договором строк, будівельні роботи: ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 Технічне переоснащення автоматизованої системи обліку електричної енергії (АСОЕ) Регіонального Рівня Центральної ЕС (інв. №8639), вул. Симона Петлюри, 27, м. Київ (32428000-9 Модернізація мереж), а відповідач - прийняти належним чином виконані позивачем роботи і оплатити вартість виконаних робіт та устаткування на умовах та в порядку, визначених Договором.
У розділі 6 Договору «Виконання робіт» сторони узгодили наступні умови пунктів 6.8. та 6.11. Договору:
1) пункт 6.8. - протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня закінчення робіт на об'єкті Підрядник зобов'язаний надати Замовнику акти приймання виконаних робіт;
2) пункт 6.11. - замовник протягом 5 (п'яти) робочих днів від дня одержання акту приймання виконаних робіт зобов'язаний направити Підряднику підписаний акт або мотивовану відмову від його підписання. При цьому зауваження (претензії) викладаються в акті виявлених недоліків (далі - акт про недоліки) та встановлюється строк безоплатного усунення Підрядником недоліків.
У подальшому, між сторонами було укладено Додаткову угоду №2 від 12.04.2017 до Договору (далі, Додаткова угода), якою (пунктами 3.1. та 3.4.) було внесено зміни у Договір, у тому числі в пункти 6.8. та 6.11., а також доповнено Договір пунктом 6.16.:
1) пункт 6.8 - акти виконаних робіт ф. №КБ-2в, Довідки ф. №КБ-3 та Акти приймання-передачі змонтованого устаткування разом з зареєстрованими деклараціями про початок виконання будівельних робіт та про готовність до експлуатації об'єкта та з виконавчою документацією (за результатами завершення робіт по першій та другій черзі відповідно) готує підрядник (Позивач) і передає для підписання замовнику (Відповідачу) у строк не пізніше 25 числа звітного місяця;
2) пункт 6.11. - до оплати підрядник (Позивач) надає такі документи:
- акт виконаних робіт ф. № КБ-2в - три примірники;
- довідку ф. № КБ-3 з підписом та печаткою - три примірники;
- акт приймання-передачі змонтованого устаткування - три примірники;
- оформлену виконавчу документацію (при наданні акту виконаних робіт ф. № КБ-2в, який підставою для здійснення кінцевих розрахунків);
- оформлені та зареєстровані згідно вимог чинного законодавства декларації про початок виконання будівельних робіт та про готовність до експлуатації об'єкта.
3) пункт 6.16. - підрядник забезпечує оформлення та реєстрацію декларацій про початок виконання будівельних робіт та декларацій про готовність до експлуатації об'єкта першої та відповідно другої черги почергово згідно вимог чинного законодавства.
Предметом спору в даній справі є визнання недійсним пункту 3.1. Додаткової угоди до Договору в частині внесення змін до пунктів 6.8., 6.11. та 6.16. Договору. Судом враховано допущену позивачем описку в позовній заяві, оскільки пунктом 6.16. було доповнено Договір не пунктом 3.1., а пунктом 3.4. Додаткової угоди, а отже предметом спору є визнання недійсним пункту 3.1. Додаткової угоди до Договору в частині внесення змін до пунктів 6.8. та 6.11. Договору, а також визнання недійсним пункту 3.4. Додаткової угоди до Договору в частині доповнення Договору пунктом 6.16.
Як уже зазначалося, в обґрунтування позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивач зазначав, що під час виконання робіт по Договору ним було з'ясовано, що оформлення та реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт відповідно до вимог діючого законодавства покладається саме на замовника, тобто на відповідача, який повинен був це зробити до початку виконання будівельних робіт, а не на позивача.
Позивач зауважував, що будь-яких доручень чи довіреностей на подання зазначеної декларації йому відповідачем не видавалося, і відповідно до норм законодавства саме на відповідача, як на замовника, було покладено такий обов'язок, але у зв'язку з тим, що відповідачем не було своєчасно виконано вимоги про подання декларації про початок виконання будівельних робіт, відповідач неправомірно намагається покласти відповідальність за її неподання на позивача, як на підрядника.
З огляду на наведене, вищевказані пункти 6.8., 6.11 та 6.16. Договору у редакції Додаткової угоди позивач просить суд визнати недійсними як такі, що не відповідають актам цивільного законодавства - а саме, оскільки вони покладають обов'язок щодо оформлення та реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт на позивача, а не на відповідача.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», положення якого підлягали застосуванню станом на дату прийняття судом оскарженого рішення).
Стаття 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, яка діяла станом на дату укладення оскарженої Додаткової угоди від 12.04.2017, передбачала, що замовник (відповідач) має право виконувати будівельні роботи після:
1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України;
2) реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I - III категорій складності;
3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.
Як вбачається з умов Договору та визнається обома сторонами, виконання обумовлених Договором будівельних робіт з технічного переоснащення автоматизованої системи обліку електричної енергії (АСОЕ) Регіонального Рівня Центральної ЕС (інв. №8639), вул. Симона Петлюри, 27, м. Київ (32428000-9 Модернізація мереж), відноситься до об'єктів будівництва, що належать до I - III категорій складності.
Відтак, до початку виконання робіт відповідно до статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» була обов'язковою реєстрація органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт, у іншому випадку - виконання будівельних робіт за відсутності зареєстрованої декларації про початок виконання будівельних робіт буде порушенням Закону, оскільки відсутній зареєстрований документ, що надає право на виконання будівельних робіт.
При цьому, відповідно до частини 6 статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» інформація про документ, що дає право на виконання будівельних робіт, а також відомості про категорію складності об'єкта будівництва, замовника та підрядників повинні розміщуватися на відповідному стенді, який встановлюється на будівельному майданчику в доступному для огляду місці.
Проте, суду не надано доказів подання та реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт, які передбачені Договором, з чого суд робить висновок, що станом на час розгляду спору відсутня зареєстрована органом державного архітектурно-будівельного контролю декларація про початок виконання будівельних робіт за Договором.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №466 затверджено Порядок виконання підготовчих та будівельних робіт, який направлений на реалізацію Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та визначає механізм набуття права на виконання підготовчих та будівельних робіт (далі, Порядок)
Відповідно до пункту 16 Порядку (тут і надалі - у редакції, чинній на час укладення Додаткової угоди) замовник (його уповноважена особа) заповнює і подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення чи через електронну систему здійснення декларативних процедур у будівництві до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю два примірники декларації за формою, наведеною у додатках 4, 5, 6 до цього Порядку.
Відповідно до пункту 26 Порядку виконання будівельних робіт на об'єктах, що належать до I - III категорії складності, підключення об'єкта до інженерних мереж та споруд без реєстрації декларації забороняється.
Отже, чинним на час укладення Додаткової угоди законодавством передбачалась обов'язкова реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт по Договору або замовником, або його уповноваженою особою.
Відтак, враховуючи надані обома сторонами, у тому числі і позивачем, пояснення, та дослідивши умови Договору і Додаткової угоди, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що виклавши в пунктах 6.8., 6.11. та 6.16. Договору (у редакції Додаткової угоди) умови, що позивач забезпечує оформлення та реєстрацію декларацій про початок виконання будівельних робіт, та її оформлену і зареєстровану надає відповідачу, сторони фактично домовилися, що ці дії буде вчиняти позивач від імені та для відповідача, що не суперечить ані вказаним нормам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ані Порядку, оскільки останній передбачає, що цю декларацію заповнює і подає замовник або його уповноважена особа.
Посилання позивача на те, що він тільки під час виконання робіт з'ясував, що оформлення та реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт відповідно до вимог діючого законодавства покладається на відповідача, а не на позивача, судом відхиляється, оскільки вищеописаними нормами чинного законодавства передбачено, що таке оформлення та реєстрація може здійснюватися не тільки замовником, а і його уповноваженою (на підставі доручення, довіреності тощо) особою.
При цьому, судом враховано, що сам позивач посилається на те, що будь-яких доручень чи довіреностей на подання зазначеної декларації йому відповідачем не видавалося, проте питання невиконання умов Договору у редакції Додаткової угоди не є предметом даного спору та може бути заявлено як предмет спору у межах іншого позову.
Одночасно, як вірно наголосив суд першої інстанції, невиконання умов договору не тягне за собою його недійсність, а невідповідності оскаржених пунктів Договору у редакції Додаткової угоди позивач перед судом належними засобами доказування не довів (зокрема, враховуючи наявність у Договорі домовленості сторін, що дії оформлення і реєстрації декларації буде вчиняти позивач від імені та для відповідача, що дозволяється Порядком), тому підстави для задоволення позову про визнання недійсними спірних пунктів з наведених позивачем обґрунтувань у суду відсутні.
Додатково колегія суддів наголошує, що оскаржені пункти, окрім зобов'язань оформлення і реєстрації декларації, покладають також на позивача і інші зобов'язання (надати акти, довідки тощо), і невідповідності цих зобов'язань нормам чинного законодавства позивач також перед судом не довів
Посилання позивача на лист Центральної електроенергетичної системи судом відхиляється, оскільки це є суб'єктивною думкою підприємства щодо умов Договору у редакції Додаткової угоди, а відтак недійсності її спірних пунктів не доводить.
Також, судом не надається правова оцінка наступним додатковим угодам до Договору, які укладалися після вищеописаної Додаткової угоди, оскільки предметом спору не є наступні правовідносини сторін по Договору, а питання дотримання сторонами вимог законодавства при укладенні Додаткової угоди (її окремих пунктів).
Посилання відповідача на подальше розірвання Договору, на недоліки поставленого обладнання та на те, що з 10.06.2017 оформлення вищевказаної декларації не вимагалося судом відхиляються, оскільки ці питання не стосуються предмету спору у даній справі - питання відповідності оспорюваних умов Додаткової угоди вимогам законодавства, чинного на час її укладення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не було доведено за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів наявності передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України підстав для визнання недійсним пункту 3.1. Додаткової угоди до Договору в частині внесення змін до пунктів 6.8. та 6.11. Договору, а також визнання недійсним пункту 3.4. Додаткової угоди до Договору в частині доповнення Договору пунктом 6.16., у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні позову.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичний консалтинг» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не виявлено.
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичний консалтинг» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі №910/18779/17 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі №910/18779/17 залишити без змін.
Матеріали справи №910/18779/17 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 15.03.2018.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді Г.В. Корсакова
А.Г. Майданевич