вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"13" березня 2018 р. Справа№ 910/17605/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Мальченко А.О.
Жук Г.А.
секретар судового засідання Драчук Р.А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Агропромислова Компанія»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 27.11.2017 (повне рішення складено 27.12.2017)
у справі № 910/17605/17 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Фідленс»
до 1) Приватного акціонерного товариства «Агропромислова Компанія»
2) Приватного підприємства «Вікторіа»
про стягнення 1 199 269,74 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Фідленс» (далі - ТОВ «Торговий дім Фідленс», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Агропромислова Компанія» (далі - ПрАТ «Агропромислова Компанія», відповідач-1) та Приватного підприємства «Вікторіа» (далі - ПП «Вікторіа», відповідач-2) про стягнення 1 199 269,74 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про порушення відповідачем-1 своїх зобов'язань за договором поставки Д-3/1 СВ на умовах товарного кредиту № 19-Д від 03.02.2017 щодо повної та своєчасної оплати товару та неналежне виконання відповідачем-2 своїх зобов'язань за договором поруки № 3103/17 від 31.03.2017, укладеним між позивачем та відповідачем-2 з метою забезпечення виконання відповідачем-1 зобов'язань за договором поставки, тому просив стягнути солідарно з відповідачів 1 та 2 заборгованість за договором поставки в розмірі 1 000, 00 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 000, 00 грн., а також стягнути з відповідача-1 заборгован78 в розмірі 1 189 070, 00 грн. та інфляційні втрати в розмірі 8 199, 74 грн.
Відповідач-2 визнав позовні вимоги та зазначив, що після порушення провадження у справі сплатив позивачеві 1 000,00 грн. боргу та 1 000,00 грн. інфляційних втрат, що підтверджується платіжним дорученням № 2666 від 24.11.2017.
Відповідач-1 відзиву на позов не надав.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 у справі № 910/17605/17 позов задоволено. Стягнуто з ПрАТ «Агропромислова Компанія» на користь ТОВ «Торговий дім Фідленс» 1 189 070, 00 грн. боргу, 8 199, 74 грн. інфляційних, 17 989, 05 грн. судового збору. Припинено провадження у справі в частині вимог до ПП «Вікторіа».
Не погоджуючись із згаданим рішенням, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, судом не враховано приписів ст. 17 ГПК України (чинного на момент звернення позивача до суду з даним позовом та ухвалення оскаржуваного рішення) щодо направлення справи за встановленою підсудністю до Господарського суду Запорізької області, адже отримання товару та його оплата за договором поставки здійснювалась за місцезнаходженням апелянта: Запорізька область, м. Мелітополь, відповідно даний спір повинен був розглядатися за місцезнаходженням останнього. На переконання апелянта, укладений між позивачем та відповідачем-2 договір поруки з метою штучної зміни підсудності суперечить діючому законодавству, отже є недійсним як укладений без надання згоди боржника (апелянта) на його укладення.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, в якому зазначив про безпідставність на необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.
Заявлене відповідачем-1 клопотання про зупинення провадження у даній справи до розгляду апеляційної скарги по справі № 910/19388/17 за позовом ПрАТ «Агропромислова компанія» до ТОВ «Торговий дім Фідленс» та ПП «Вікторія» про визнання договору поруки № 3103/17 від 31.03.2017 недійсним, відхилено апеляційним судом як безпідставне та необґрунтоване, адже заявником не зазначено в чому полягає неможливість розгляду даної справи (№ 910/17605/170) до вирішення справи № 910/19388/17 та які обставини не можуть бути встановлені судом самостійно в ході розгляду цієї справи.
В судове засідання апеляційної інстанції 13.03.2018 з'явилися представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав. Тому, апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності представника відповдіача-2 за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.
Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.
Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, 03.02.2017 між ТОВ «Торговий дім Фідленс» (позивачем, постачальником за договором) та ПрАТ «Агропромислова Компанія» (відповідачем-1, покупцем за договором) укладено Договір поставки Д-3/1 СВ на умовах товарного кредиту № 19-Д (далі - Договір поставки), за умовами п. 1.1 якого постачальник продає, а покупець купує товар в кількості, асортименті, цінах та умовах поставки («ІНКОТЕРМС 2010»), що обумовлюються в додатках або в специфікаціях або видаткових накладних, які є невід'ємною частиною Договору поставки.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Договору поставки ціни на товар наведені у видаткових накладних, специфікаціях та /або рахунках-фактурах та включають вартість доставки товару покупцю. Загальна вартість (ціна) договору визначається сумарною ціною всього товару, поставленого постачальником на виконання умов цього договору. Валюта платежу та валюта договору - гривня.
Покупець на підставі п. 2.3 Договору поставки зобов'язався сплатити вартість товару в розмірі 100% на умовах відстрочення кінцевого розрахунку протягом 60 календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника (дата зазначена у видатковій накладній).
Договір набирає чинності з моменту підписання його представниками сторін та скріплення їх печатками та діє до 31.12.2017, а в частині зобов'язань, які виникли під час дії договору - до повного їх виконання (п. 8.1 Договору поставки).
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).
Відповідно до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу приписів ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до п. 14.1.245 ст. 14 Податкового кодексу України товарний кредит - це товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Як встановлено матеріалами справи, позивач на виконання умов Договору поставки в період з 03.04.2017 по 12.07.2017 поставив, а відповдіач-1 прийняв товар на загальну суму 1 246 070,40 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями відповідних видаткових накладних, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками без будь-яких зауважень відповідача-1 щодо кількості, якості чи інших умов поставки.
Вищезгадані видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо зазначення обов'язкових в ній реквізитів, а саме: назви документа (форми); дати складання; назви підприємства, від імені якого складено документ; змісту та обсягу господарської операції, одиниці виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистого підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, складені позивачем в ході поставки товару за Договором поставки видаткові накладні в розумінні ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та ЦК України, є первинними (товаророзпорядчими) документами, які фіксують факт здійснення господарських операцій.
Крім цього, позивачем долучено до матеріалів справи копії довіреностей на отримання матеріальних цінностей, які підписані уповноваженими (посадовими) особами та скріплені круглою печаткою підприємства відповідача-1.
Дослідивши матеріали справи й насамперед умови Договору поставки, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання за договором, про що свідчить й відсутність претензій та повідомлень відповідача-1 про порушення продавцем Договору поставки.
За приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Покупець за умовами п. 2.3 Договору поставки зобов'язався сплатити вартість товару в розмірі 100% на умовах відстрочення кінцевого розрахунку протягом 60 календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника (дата зазначена у видатковій накладній).
Проте всупереч умовам Договору поставки, відповідач-1 остаточного розрахунку за поставлений товар не провів, тому у нього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 1 190 070,00 грн.
Факт наявної заборгованості відповідача-1 перед позивачем в розмірі 1 190 070,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем-1 не спростований.
Крім цього, в зв'язку із простроченням сплати заборгованості за Договором поставки, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 9 199,74 грн. інфляційних втрат.
Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За приписами п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення у їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, апеляційний суд встановив, що вимоги позивача про стягнення 9 199,74 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та арифметично вірно розрахованими.
Разом з тим, матеріалами справи встановлено, що 31.03.2017 між ТОВ «Торговий дім Фідленс» (позивачем, кредитором за договором) та ПП «Вікторіа» (відповідачем-2, поручителем за договором) укладено Договір поруки № 3103/17 (далі - Договір поруки), за умовами п. 1.1 якого (в редакції додаткової угоди від 03.04.2017) поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за виконання ПрАТ «Агропромислова Компанія» (відповдіачем-1, боржником за договором) зобов'язань перед кредитором за Договором поставки Д3/1 СВ на умовах товарного кредиту № 19-ПД від 03.02.2017, укладеним між кредитором та боржником, зокрема поручитель відповідає перед кредитором за виконання грошових зобов'язань по оплаті основного боргу в розмірі 1 000, 00 грн., пені в розмірі 1 000, 00 грн., 20% річних в розмірі 1 000, 00 грн., інфляційних втрат в розмірі 1 000, 00 грн. процентів за користування товарним кредитом в розмірі 1 000, 00 грн. всього на суму 5 000, 00 грн.
За умовами п. п. 1.2, 2.2 Договору поруки відповідальність поручителя і боржника є солідарною. У випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором, поручитель відповідає перед кредитором солідарно, тобто кредитор вправі на власний розсуд пред'явити вимогу за основним договором до боржника або поручителя, або до двох одночасно.
Цей договір згідно п. 3.1. (в редакції додаткової угоди від 03.04.2017) набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2018.
Виконання зобов'язання на підставі ч. 1 ст. 546 ЦК України може забезпечуватися, зокрема, порукою.
За договором поруки (ст. 553 ЦК України) поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку й відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Виходячи із положень статей 553, 554, 626 ЦК України договір поруки є двостороннім правочином, який укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.
Оскільки приписами чинного законодавства України, умовами Договору поставки та Договору поруки не встановлено обов'язку кредитора та поручителя попереджати боржника про укладення Договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов'язань перед кредитором й волевиявлення боржника під час укладення Договору поруки не є істотною умовою цього договору, доводи апелянта в цій частині як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.
У разі, якщо це передбачено законодавством або договором, зобов'язання повинно виконуватися солідарно. При солідарному виконанні господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено законом (ч. 2 ст. 196 ГК України).
Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, а згідно ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Скориставшись своїм правом, позивач звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення з відповідача-1 заборгованості за Договором поставки в розмірі 1 189 070, 00 грн. та інфляційних втрат в розмірі 8 199, 74 грн., а також солідарне стягнення з відповідачів 1 та 2 заборгованості в розмірі 1 000, 00 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1 000, 00 грн.
Оскільки відповідач-2 під час розгляду справи в суді першої інстанції сплатив на користь позивача 1 000,00 грн. боргу та 1 000,00 грн. інфляційних втрат, провадження у справі в частині вимог до відповідача-2 місцевим судом правомірно припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (чинного на момент звернення позивача до суду з даним позовом та ухвалення оскаржуваного рішення), за відсутністю предмету спору в цій частині.
В зв'язку з цим, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача-1 заборгованості за Договором поставки в розмірі 1 189 070, 00 грн. та інфляційних втрат в розмірі 8 199, 74 грн., які доведено позивачем належними та допустимими доказами, відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.
Твердження апелянта про необхідність направлення справи за встановленою підсудністю до Господарського суду Запорізької області з причин отримання товару та оплати його за Договором поставки за місцезнаходженням апелянта: Запорізька область, м. Мелітополь не заслуговують на увагу, адже ч. 2 ст. 15 ГПК України (чинного на момент звернення позивача до суду з даним позовом та ухвалення оскаржуваного рішення) передбачено, що справи у спорах, які виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.
Разом з тим, згідно ч. 3 цієї статті (в редакції чинній на момент звернення позивача до суду з даним позовом та ухвалення оскаржуваного рішення) справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з них за вибором позивача.
Оскільки місцезнаходженням відповідача-2 - Приватного підприємства «Вікторіа» є: м. Київ, проспект Голосіївський, будинок 42, Господарський суд міста Києва правомірно розглянув дану справу з додержанням правил територіальної підсудності за місцезнаходженням останнього, відтак апеляційний суд не вбачає підстав для направлення даної справи на підставі ст. 17 ГПК України (чинного на момент звернення позивача з даним позовом до суду та ухвалення оскаржуваного рішення) до Господарського суду Запорізької області.
Доводи апелянта (позивача) з приводу неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Крім цього, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції позивач просив стягнути з відповідача-1 витрати на правову допомогу в розмірі 10 424, 40 грн.
За приписами ч. 1, п.1 ч. 3 ст. 123 ГПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як встановлено матеріалами справи, правовідносини між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Парадокс», від якого інтереси позивача представляв адвокат ОСОБА_2, на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції підтверджуються Договором про надання правової (правничої) допомоги № 19 від 15.12.2017 та Додатком № 2 до нього, копії яких наявні в матеріалах справи.
До матеріалах справи також долучено належним чином засвідчену копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3468 від 25.08.2008, згідно якого ОСОБА_2 має право на заняття адвокатською діяльністю.
На виконання умов вищезгаданого договору позивачем на підставі рахунку № 2 від 05.02.2018 сплачено 10 424, 40 грн. за правову допомогу, що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку Адвокатським об'єднанням «Парадокс».
З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку щодо кваліфікації зазначених позивачем 10 424, 40 грн. витрат, пов'язаних з розглядом справи, як витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача-1 на користь позивача на підставі ст. 129 ГПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) пропорційно розміру задоволених апеляційних вимог.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються згідно п. 3 ч. 4 вказаної статті у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Витрати на правову допомогу та судовий збір за розгляд апеляційної скарги в зв'язку із відмовою у її задоволенні на підставі статті 129 ГПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017), покладаються на апелянта (відповідача-1).
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269-270, 273, 275, 281-284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Агропромислова Компанія» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва 27.11.2017 у справі № 910/17605/17 - без змін.
Матеріали справи № 910/17605/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Агропромислова Компанія» (72319, Запорізька обл., місто Мелітополь, вул. Героїв України, буд. 175, ідентифікаційний код 31914947) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Фідленс» (17600, Чернігівська обл., Варвинський район, селище міського типу Варва, вул. Шевченка, будинок 82, кімната 7, ідентифікаційний код 40840881) 10 424, 40 грн. витрат на правову допомогу.
Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 288-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено 15.03.2018
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді А.О. Мальченко
Г.А. Жук