вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"06" березня 2018 р. Справа№ 911/3137/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Коротун О.М.
при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.
за участю представників сторін:
від прокуратури: Ясир Є.М. довіреність № 028898 від 17.09.2014 року;
від позивача: не прибув;
від відповідача 1: не прибув;
від відповідача 2: Павловський Б.М. довіреність № 5320/10 від 12.03.2015 року;
від третьої особи: не прибув,
розглянувши апеляційну скаргу Прокуратури Київської області
на рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 року (повне рішення складено 26.12.2017 року)
у справі № 911/3137/17 (суддя: Антонова В.М.)
за позовом Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради.
до відповідача 1) Білоцерківської міської ради
до відповідача 2) Приватного навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня - дитячий садочок "Міцва-613"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради
про визнання незаконними та скасування рішень
Встановив
Білоцерківська місцева прокуратура (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської міської ради (далі - відповідач 1) та Приватного навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня - дитячий садочок "Міцва-613" (далі - відповідач 2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради (далі - третя особа) про визнати незаконними та скасувати п. 75 рішення Білоцерківської міської ради від 10.02.2016 року № 61-06-VII та п. 46 рішення від 23.02.2017 року № 482-26-VII "Про надання пільг" Приватному навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня - дитячий садочок "Міцва-613"; визнати недійсними додаткові угоди № 1 від 22.02.2016 року та № 2 від 23.02.2017 року до договору оренди № 229 від 22.01.2016 року, укладені між Управлінням комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради та Приватним навчально-виховним комплексом "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня - дитячий садочок "Міцва-613".
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірними пунктами оскаржуваних рішень Білоцерківської міської ради, якими відповідачу-2 було встановлено орендну плату за користування комунальним майном у розмірі 1 грн на місяць, порушено Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, додатком № 2 до якої передбачено, що орендна ставка за використання нерухомого державного майна для розміщення приватних навчальних закладів складає 10 відсотків.
Таким чином, за твердженням прокурора, оспорювані рішення ради в частині надання пільг відповідачу-2 при нарахуванні орендної плати прийняті з порушенням чинного законодавства, є незаконними та підлягають скасуванню, а додаткові угоди № 1 від 22.02.2016 року та № 2 від 23.02.2017 року, на підставі яких було внесено зміни до договору оренди № 229 від 22.01.2016 року, визнанню судом недійсними на підставі приписів ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Господарський суд Київської області відмовив у задоволенні позову Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради своїм рішенням від 14.12.2017 року (повний текст підписано 26.12.2017 року).
Не погодившись з прийнятим рішенням, 18.01.2018 року Прокуратура Київської області звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема Закон України «Про оренду державного та комунального майна», який є спеціальним актом законодавства, що регулює відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває у комунальній власності не передбачає можливості надання пільг щодо орендної плати.
Так, п. 10 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, встановлено виключний перелік суб'єктів, для яких розмір річної орендної плати за оренду державного нерухомого майна становить 1 гривню. Приватні навчальні заклади не віднесено до кола суб'єктів, яким може бути визначено орендну плату у розмірі 1 гривні.
Крім того, за твердженням скаржника, орендна ставка, визначена в п. 14 додатку № 2 Методики, в силу вимог ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» є стартовою, тобто такою, що не може бути меншою.
Також, скаржник зауважив, що судом першої інстанції безпідставно не враховано, що оскаржувані рішення Білоцерківської міської ради та укладені додаткові угоди порушують інтереси територіальної громади м. Біла Церква.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2018 року справу № 911/3137/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.
Київський апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокуратури Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 року у справі № 911/3137/17 своєю ухвалою від 30.01.2018 року.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 року закінчено проведення підготовчих дій. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Прокуратури Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 року у справі № 911/3137/17.
У судовому засіданні 06.03.2018 року апелянт підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.
У відзиві на апеляційну скаргу, та в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду представник відповідача 2 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду першої інстанції залишити без змін а скаргу без задоволення, зазначивши, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції врахував обставини, встановлені в процесі розгляді спору щодо правомірності дій відповідачів під час їх укладення в частині встановлення плати за оренду комунального майна у зменшеному розмірі, повноваження Білоцерківської міської ради на розпорядження майном комунальної власності на власний розсуд, соціальне призначення діяльності ПНВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня-дитячих садок «Міцвіна-613», заінтересованість територіальної громади в існуванні закладу освіти на території м. Біла Церква, відсутність заборгованості зі сплати орендних платежів та відсутність негативних наслідків для держави та громадян, існування яких прокурором у позовній заяві не доведено.
Представники позивача, відповідача 1 та третьої особи у судове засідання 06.03.2018 року не з'явилися. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, зокрема надсиланням ухвали від 22.02.2018 року на відповідні адреси.
Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.
Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду Київської області в апеляційному порядку за відсутності представників позивача, відповідача 1 та третьої особи, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Прокуратури Київської області - без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
22.01.2016 року між управлінням комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради як орендодавцем та приватним навчально-виховним комплексом "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня - дитячий садочок "Міцва-613" як орендарем був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 229 (далі - договір), відповідно до умов якого, орендодавець передає в оренду, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 1613,60 кв.м, розташоване на першому та другому поверхах двоповерхової нежитлової будівлі за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Першотравнева, буд. 4, яке перебуває на балансі управління освіти і науки Білоцерківської міської ради.
Згідно з п. 1.3 договору мета оренди: учбовий заклад, склад, їдальня.
Відповідно до п.п. 1.2, 3.1, 3.2 договору вартість об'єкта оренди зазначена у звіті про незалежну оцінку, здійснену станом на 31.12.2015 року, становить 7383165,46 грн.
Розмір орендної плати визначається на підставі "Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу" і становить 75687,05 грн (в т.ч. ПДВ 12614,51 грн) за перший місяць оренди та перераховується орендарем орендодавцю не пізніше останнього числа місяця, за який вона вноситься.
Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на офіційно встановлений індекс інфляції за поточний місяць.
Пунктом 3.3 договору сторони погодили, що розмір орендної плати змінюється у разі зміни Методики, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради. Внесення змін до цього договору, пов'язаних зі зміною орендної плати, є обов'язковим для сторін. Відмова орендаря від внесення змін до цього договору, пов'язаних зі зміною розміру орендної плати, є підставою для дострокового розірвання цього договору, згідно чинного законодавства.
За п. п. 10.1, 10.2 договору, останній набирає чинності з моменту підписання сторонами тексту договору і діє з 22.01.2016 року по 30.11.2018 року.
На виконання умов договору оренди між сторонами було підписано ряд додатків, якими визначено розрахунок орендної плати за перший місяць оренди окремо на приміщення площею 1298,5 кв.м, 198,1 кв.м та 117 кв.м, які разом складають 1613,6 кв.м.
22.01.2016 року між позивачем та відповідачем-2 у відповідності до п. 2.1 договору оренди було підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення площею 1613,6 кв.м в оренду.
22.02.2016 року та 23.02.2017 року сторони уклали додаткові угоди № 1 та № 2 до договору оренди № 229 від 22.01.2016 року, якими по-новому врегулювали розмір плати за користування комунальним майном. Так, позивачем було встановлено відповідачу-2 зменшену орендну плату в розмірі 1 грн без ПДВ в рік за оренду нежитлового приміщення площею 1613,6 кв.м, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Першотравнева, буд. 4. Згідно з додатками до договору, пільга встановлена за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року та з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, укладенню додаткових угод № 1 та № 2 до договору оренди передували рішення Білоцерківської міської ради від 10.02.2016 року № 61-06-VII та від 23.02.2017 року № 482-26-VII "Про надання пільг", за якими приватному навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня - дитячий садочок "Міцва-613" було встановлено орендну плату за використання комунального майна у зменшеному розмірі, в порівнянні із тим, що встановлений умовами п. 3.1 договору оренди від 22.01.2016 року.
Вбачаючи порушення вимог законодавства під час прийняття рішення про надання пільг при нарахуванні орендної плати за користування комунальним майном, з метою захисту державних інтересів у цій сфері, прокурор звернувся до господарського суду з позовом про визнання рішень Білоцерківської міської ради від 10.02.2016 року № 61-06-VII та від 23.02.2017 року № 482-26-VII в частині надання пільг ПНВК "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня - дитячий садочок "Міцва-613" на оплату орендної плати за користування комунальним майном у зменшеному розмірі незаконними та їх скасування. Додатково прокурором ставиться вимога визнати недійсними додаткові угоди № 1 від 22.02.2016 року та № 2 від 23.02.2017 року до договору оренди нежитлового приміщення № 229 від 22.01.2016 року.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.10.2017 року прокурор звернувся до суду з позовною заявою, спрямованою на захист інтересів держави в особі управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради.
13.10.2017 року за вих. № 33-7508вих17 прокурор, в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", адресував начальнику управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради листа про здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що управлінням комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради, якому делеговано право передавати в оренду комунальне майно, не вжито заходів щодо звернення до суду із позовною заявою про визнання незаконними та скасування рішень міської ради в частині надання пільг та визнання недійсними додаткових угод, тому прокуратурою скеровану позовну заяву з відповідними вимогами до суду.
На думку прокурора, у зв'язку з прийняттям оскаржуваних пунктів рішень та внесення змін до договору оренди майна, порушено інтереси держави, оскільки вказані дії суперечать принципам регулювання орендних відносин в Україні та внаслідок заниженого розміру орендної плати на комунальне майно, який не відповідає вимогам чинного законодавства, місцевий бюджет недоотримує грошові кошти.
Прокурор вважає, що бездіяльність органів місцевого самоврядування порушує інтереси держави у сфері орендних правовідносин, що потребує вжиття заходів прокурорського реагування.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на момент прийняття оспорюваних пунктів рішень та укладення на їх підставі додаткових угод до договору оренди, передача в оренду майна, яке є комунальною власністю регулювалася Законом України "Про оренду державного та комунального майна", постановами Кабінету Міністрів України "Про затвердження Методики оцінки вартості об'єктів оренди" від 10.08.1995 року № 629 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.01.2003 року № 3), "Про Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу" від 04.10.1995 року № 786, Цивільним та Господарським кодексами України, умовами укладених між сторонами договорів тощо.
У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування (ч. ч. 1, 2 ст. 327 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами, є сільські, селищні та міські ради.
Згідно з ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні та міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Зокрема, за ч. 5 ст. 60 вищевказаного Закону, унормовано, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
За ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, право власності територіальної громади м. Біла Церква в особі Білоцервіської міської ради на нерухоме майно (нежитлове приміщення площею 1613,60 кв.м, розташоване на першому та другому поверхах двоповерхової нежитлової будівлі за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Першотравнева, буд. 4) підтверджено свідоцтвом про право власності на майно, видане 03.10.2015 року Білоцерківським управлінням житлово-комунального господарства (довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 25.09.2017 року № 98396391).
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють, зокрема, органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.
Згідно ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено істотні умови договору оренди. Так, орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди.
Згідно з ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
04.10.1995 року постановою Кабінету Міністрів України № 786 було затверджено Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу (далі - Методика). Методикою встановлено, що вона може застосовуватися лише при оренді державного майна. При цьому Методика не містить у собі норм, які поширювали б її дію на випадки оренди комунального майна в органів місцевого самоврядування та їх підприємств.
Натомість приписами ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності. Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.
Необхідність застосування положень вищеназваної Методики в частині визначення та справляння орендної плати у спірних правовідносин, які виникли з підстав оренди відповідачем-2 майна комунальної власності, встановлено також згідно з рішенням Білоцерківської міської ради від 28.02.2007 № 26, за яким визнано таким, що втратило чинність рішення четвертої сесії міської ради п'ятого скликання Білоцерківської міської ради від 21.08.2006 року № 75, яким було затверджено регуляторний акт - Методику розрахунку та порядок використання плати за оренду майна комунальної власності територіальної громади м. Білої Церкви.
Відповідно до Методики, розмір орендної плати визначається виходячи з вартості орендованого майна, визначеної шляхом проведення незалежної оцінки, а також визначеної даною Методикою орендної ставки. При цьому встановлений у такому порядку розмір орендної плати, згідно п. 13 Методики, за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Згідно з додатку № 2 до Методики (п. 14), за використання орендарем нерухомого майна державної власності за цільовим призначенням: розміщення приватних навчальних закладів встановлена 10% ставка орендної плати, яка обраховується виходячи з вартості орендованого майна, визначеної шляхом проведення незалежної оцінки.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, сторонами в договорі оренди № 229 від 22.01.2016 було визначено розмір орендної плати у сумі 75687,05 грн, що є більшим за ставку орендної плати, визначену для тих, хто використовує державне майно за відповідним призначенням.
Крім того, умовами договору оренди нежитлових приміщень сторони погодили можливість коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, тобто методологічні засади визначення та нарахування орендної плати за користування комунальним майном сторонами у договорі було дотримано.
В подальшому як було зазначено вище, додатковими угодами № 1 від 22.01.2016 року та № 2 від 23.02.2017 року до договору оренди № 229 від 22.01.2016 року сторони зменшили розмір орендної плати за користування комунальним майном до 1 грн без ПДВ в рік за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року та з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року.
Тобто сторони в договорі оренди нежитлових приміщень № 229 від 22.01.2016 року з урахуваннях додаткових угод до нього частково відійшли від положень Методики та врегулювали орендні відносини між собою в частині визначення розміру орендної плати на власний розсуд, що цілком відповідає вимогам ч. 3 ст. 6, п. 1 ч. 2 ст. 11, ст. ст. 626-628 Цивільного кодексу України, ч.ч. 4, 7 ст. 179, ч.ч. 1, 2 ст. 180, ст. 283, ч. 1 ст. 284, ст. 286 Господарського кодексу України, ст. ст. 2, 3, 10, 19-21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
З урахуванням вказаного, а також зважаючи, що Методика розрахунку орендної плати для комунального майна має визначатись на тих самих методологічних засадах як і для державного майна, при цьому, виходячи з правового визначення поняття "методологічні засади", суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що при визначенні органами місцевого самоврядування Методики розрахунку орендної плати для комунального майна повинен використовуватись саме механізм розрахунку і розподілу орендної плати, аналогічний встановленому для державного майна, в той час як ставки орендної плати, визначені Методикою, в тому числі пунктом 10, на який посилається прокурор, передбачені за використання виключно державного майна і закон не зобов'язує органи місцевого самоврядування застосовувати їх стосовно комунального майна.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що судом першої інстанції неправомірно було не застосовано до спірних правовідносин п. 10 п. Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, яким встановлено виключний перелік суб'єктів, для яких розмір річної орендної плати за оренду державного нерухомого майна становить 1 гривню.
Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне посилання скаржника, що орендна ставка, визначена в п. 14 додатку № 2 Методики, в силу вимог ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» є стартовою, тобто такою, що не може бути меншою, з огляду на наступне.
Так, за нормами п. 2 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна та ч. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата, розрахована за Методикою, застосовується як стартова лише у разі визначення орендаря на конкурсних засадах, і у Методиці відсутня умова про те, що ставка орендної плати може бути меншою стартової під час визначення орендаря та інших, ніж конкурсних засадах.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що порушень законності при визначенні розміру орендної плати за користування комунальним майном станом на момент укладення договору оренди № 229 від 22.01.2016 року та в подальшому, у зв'язку з прийняттям рішень по зменшенню орендної плати та внесенні внаслідок цього змін до договору оренди, сторонами вчинено не було.
Вказана методика як і Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не містять прямої заборони на встановлення пільгової орендної плати за користуванням майном комунальної власності.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що Закон України "Про оренду державного і комунального майна" не обмежує встановлене ст. 762 Цивільного кодексу України право орендодавця зменшувати на власний розсуд розмір орендної плати за користування таким майном.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 21 вищевказаного Закону встановлено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін.
Про можливість коригування розміру орендної плати вказано і в укладеному сторонами договорі оренди нежитлового приміщення № 229 від 22.01.2016 року , а саме п. 3.3 договру.
При цьому, пунктом 9.3 договору оренди сторони домовились, що вони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, що і було реалізовано ними при підписання додаткової угоди № 1 від 22.02.2016 року до договору оренди, за п. п. 1, 5 якої передбачено, що угода та умова договору про зменшену ставку орендної плати діють з 01.01.2016 року, тобто з часу, що передує даті укладення договору оренди № 229 від 22.01.2016 року.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п. 1 ст. 626, ст. 627, п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Тобто, орендар та орендодавець, підписавши договір оренди № 229 від 22.02.22016 року та додаткових угод до нього, погодилися з його умовами та зобов'язалися їх виконувати.
Відповідно до ч. 6 ст. 319 Цивільного кодексу України, держава не має права втручатися у здійснення власником його права власності. Тобто, пряме адміністрування з боку органів державної влади є неприпустимим.
Так, прокурор як на підставу для визнання їх такими прокурор посилається на ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Водночас, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5,6 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (абз. 5 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року № 9).
Управління комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради, яке на думку прокурора представляє інтереси держави, та в особі якого прокурором заявлено позов у даній справі, по відношенню до оспорюваних додаткових угод до договору оренди №229 від 22.01.2016 року є стороною правочину.
При цьому, як зазначено в абзаці 2 пункту 3.5 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) одним із способів захисту інтересів є визнання правочину недійсним.
Як вже зазначалось, у позовній заяві прокурором здійснюється посилання на ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, яка визначає підставу недійсності правочину з відповідними їй обставинами, які підлягають доведенню (встановленню).
Зокрема, прокурор зазначає, що укладені між сторонами спору додаткові угоди № 1 від 22.01.2016 року та № 2 від 23.02.2017 року до договору оренди № 229 від 22.01.2016 року не відповідають вимогам законодавства, оскільки порушують порядок визначення розміру орендної плати за користування комунальним майном, встановлений Методикою розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786.
Відповідно до постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).
Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, прокурором не було доведено обставин з якими закон пов'язує необхідність визнання оспорюваних додаткових угод до договору оренди недійсними, порушення прав держави в особі позивача внаслідок їх укладення, а отже і наявність підстав, що свідчать про обґрунтованість звернення прокурора в цій частині до суду для захисту прав держави у спірних правовідносинах.
Розглядаючи вимогу прокурора про визнання незаконними та скасування п. 75 рішення Білоцерківської міської ради від 10.02.2016 року № 61-06-VII та п. 46 рішення від 23.02.2017 року № 482-26-VII "Про надання пільг" приватному навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня - дитячий садочок "Міцва-613" , господарських суд врахував, що згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є право особи на звернення до суду з вимогою про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Стаття 21 Цивільного кодексу України визначає також загальний порядок визнання судом незаконними та скасування правових актів індивідуальної дії, а також нормативно-правових актів, виданих органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо вони суперечать актам цивільного законодавства і порушують цивільні права або інтереси.
Вказане положення кореспондується із п. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування", за яким встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, реалізація указаної норми та ст. 21 Цивільного кодексу України обмежена сукупністю двох обов'язкових умов, а саме: невідповідністю спірного акту актам цивільного законодавства і порушенням внаслідок прийняття такого акта цивільних прав або інтересів особи.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту, можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Таким чином, згідно ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на час винесення оскаржуваного рішення) , необхідною умовою для задоволення позову про скасування акту органу державної влади або місцевого самоврядування є наявність факту порушення або оспорювання прав та інтересів позивача у справі, на захист яких і спрямовано звернення з позовом до суду. При цьому, позовні вимоги повинні знаходиться у взаємозв'язку з порушенням права або інтересу, тобто забезпечувати захист та відновлення порушеного права у встановлений законом спосіб. Аналогічні приписи містяться і в ст. 20 Господарського кодексу України.
Відтак, як правильно встановлено судом першої інстанції, розглядаючи спір, господарський суд повинен встановити об'єктивну наявність порушення чи оспорювання цивільного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством, а за наслідками прийняття рішення про задоволення позову повинно відбуватися реальне поновлення чи захист порушених прав позивача.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Крім того, обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
З огляду на викладене та враховуючи повноваження Білоцерківської міської ради на розпорядження майном комунальної власності на власний розсуд, соціальне призначення діяльності відповідача-2, заінтересованість територіальної громади в існуванні закладу освіти на території м. Біла Церква, відсутність заборгованості зі сплати орендних платежів та відсутність негативних наслідків для держави та громади, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що судом першої безпідставно не враховано, що оскаржувані рішення Білоцерківської міської ради та укладені додаткові угоди порушують інтереси територіальної громади м. Біла Церква, оскільки матеріали справи не місять, а прокурором не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів.
Так, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Прокуратури Київської області залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 року у справі №911/3137/17 - залишити без змін.
3. Матеріали справи №11/3137/17 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Коротун
Дата складення повного тексту 14.03.2018 року