вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"06" березня 2018 р. Справа№ 925/1408/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів: Мартюк А.І.
Кропивної Л.В.
при секретарі Вінницькій Т.В.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача : не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Степанецьке"
на рішення Господарського суду Черкаської області від 07.12.2017 (повне рішення складено 08.12.2017)
у справі №925/1408/17 (головуючий суддя Єфіменко В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран Ферт"
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Степанецьке"
про стягнення коштів
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 07.12.2017 у справі №925/1408/17 позов задоволено повністю. Стягнуто 400 000 грн. боргу; 110 196 грн. 54 коп. пені; 11 672 грн. 14 коп. 3% річних та 7828 грн. 03 коп. витрат по сплаті судового збору з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Степанецьке" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран Ферт" .
Не погоджуючись із зазначеним рішенням Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Степанецьке" 18.12.2017 подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення.
Скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки пеня нарахована з порушенням приписів ч.6 ст. 232 ГК України та неправильним визначенням кількості днів, тому суд безпідставно стягнув 47344,44 грн. пені, також позивачем невірно розраховані 3% річних, внаслідок чого необґрунтовано стягнуто 38,54 грн. 3% річних.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 залишено апеляційну скаргу без руху, надано Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Степанецьке" строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надати докази доплати судового збору в сумі 3130,15 грн.
30.01.2018 від скаржника надійшло клопотання з доданою квитанцію від 29.01.2018 про доплату судового збору в сумі 3130,15 грн.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 відрито апеляційне провадження, призначено розгляд справи на 06.03.2018.
12.02.2018 позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін.
Представники сторін у судове засідання не з'явились. Про дату та час судового засідання сторони повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення ухвали суду.
Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.
01 березня 2017 р. сторони уклали договір поставки № 0316/Д-1, відповідно до умов якого Постачальник (позивач у справі) зобов'язався передати у власність товар (гранульоване сільськогосподарське вапно "GRAN FERT КАЛЫД1Й+"), а Покупець (відповідач у справі) зобов'язався прийняти товар належної якості та оплатити його вартість згідно умов даного Договору (далі - Договір) (а.с.13-15).
На підставі Специфікації № 2, яка є додатком № 1 до вищевказаного Договору і становить невід'ємну частину цього Договору, позивач зобов'язався передати у власність відповідачу товар (гранульоване сільськогосподарське вапно "GRAN FERT КАЛЬЦІЙ+") в кількості 164 тон на загальну вартість 492 000 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ (а.с.16).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, факт належного виконання позивачем договірних зобов'язань по вищевказаному договору підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема: договором поставки від 01.03.2016 № 0316/Д-1 (а.с.13-15); специфікацією від 11.10.2016 № 2 до Договору (а.с.16); видатковими накладними від 12.10.2016 № 129; від 16.10.2016 № 133; від 20.10.2016 № 134, № 143, № 144; від 21.10.2016 № 147, № 148 (а.с.17-23); актом звірки взаєморозрахунків за 4 квартал 2016 року, підписаний повноважними особами та скріплений печатками підприємств (а.с.24); претензіями позивача від 14.02.2017, від 26.09.2017 (а.с.25-28).
Однак, в порушення умов Договору відповідач отриманий товар оплатив частково, в сумі 92 000,00 грн. платіжним дорученням №221 від 28.02.2017.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 400 000,00 грн., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
У зв'язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 400 000 грн. боргу, 110 196 грн. 54 коп. пені та 11672 грн. 14 коп. 3% річних.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суд першої інстанції дійшов висновку щодо їх доведеності та обґрунтованості.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч.ч.1, 7 ст.179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору поставки № 0316/Д-1, який за правовою природою є господарським договором поставки.
Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже є чинним і обов'язковим для сторін.
Предметом розгляду даної справи є матеріально-правова вимога про стягнення заборгованості за поставлений товар, а також застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов'язань.
Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 492 000 грн.
У відповідності до частин 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У п.2.1 Договору сторони домовились, що порядок і терміни розрахунків визначені в Специфікації до даного Договору.
Пунктом 1 Специфікації №2 від 11.10.2016 на суму 492 000 грн. встановлено, що покупець зобов'язується здійснити оплату у розмірі 100% від загальної вартості товару згідно даної Специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору, протягом 1 календарного місяця з дня першого відвантаження товару, факт та дата якого визначається датою видачі видаткової накладної та товарно-транспортної накладної, але виключно у разі здійснення поставки в повному обсязі протягом місяця з моменту першого відвантаження.
Перше відвантаження товару відбулось на підставі видаткової накладної №129 від 12.10.2016, отже відповідач повинен був сплатити повну вартість товару до 11.11.2016, однак здійснив часткову оплату в сумі 92 000 грн. лише 28.02.2017.
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, відповідно до наведених положень Договору, Специфікації та норм ЦК України, відповідач повинен був оплатити отриманий товар до 11.11.2016 (включно), однак у встановлений строк оплату не здійснив, а тому позовні вимоги про стягнення 400 000 грн. боргу є доведеними, обґрунтованими і правомірно задоволені судом першої інстанції.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 2 ст. 218 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Однак, у пункті 5.1. Договору сторони узгодили, що у випадку несвоєчасної оплати згідно договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення оплати.
Згідно висновків Верховного Суду України, викладених у Постанові від 15.04.2015 у справі №910/6379/14, положення частини шостої статті 232 ГК України щодо припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором. Отже, якщо умовами договору сторони передбачили, що пеня нараховується за весь період часу, протягом якого не виконано зобов'язання, то нарахування пені не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано.
Отже, враховуючи наведені умови Договору, позивачем правомірно здійснено нарахування пені за період з 12.11.2016 (початок прострочення виконання грошового зобов'язання) по 01.11.2017 (день складання позовної заяви), а доводи скаржника про порушення ч.6 ст.232 ГК України є безпідставними.
Перевіривши розрахунок пені за допомогою "Калькулятора штрафів" системи "Ліга: Закон", колегія суддів встановила, що він зроблений арифметично та методологічно вірно, з врахуванням розміру фактичної суми боргу та часткової сплати заборгованості
Отже, позовні вимоги про стягнення 110196 грн.54 коп. пені також є обґрунтованими і підлягають до задоволення.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010).
Позивачем заявлено вимоги про стягнення 11672 грн. 14 коп. 3% річних за період з 12.11.2016 по 01.11.2017. Перевіривши розрахунок 3% річних колегією суддів встановлено, що він є арифметично та методологічно вірним. При цьому, у контррозрахунку, який наведений у апеляційній скарзі, відповідачем нарахування здійснювалось на суму боргу 400 000 грн. за весь період, без врахування того, що у період з 12.11.2016 по 28.02.2017 борг становив 492 000 грн.
Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення 3% річних є обґрунтованими і підлягають до задоволення.
Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог.
Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Черкаської області від 07.12.2017 у справі № 925/1408/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомплекс "Степанецьке" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 07.12.2017 у справі № 925/1408/17 - без змін
2. Повернути до Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/1408/17.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14.03.2018.
Головуючий суддя В.О. Зеленін
Судді А.І. Мартюк
Л.В. Кропивна