ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
06 березня 2018 року Справа № 923/27/18
Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В. при секретарі Горголь О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Профі-Аудіт", м. Херсон
до ОСОБА_1, м. Херсон
про стягнення заборгованості в сумі 2 961,33 грн. (відшкодування збитків)
за участі представників сторін:
від позивача: уповноважений представник Загорулько Є. А.
від відповідача: уповноважений представник ОСОБА_3, ОСОБА_4, паспорт НОМЕР_1 виданий Дніпровським ВМ ХМВ УМВС України в Херсонській області 12.02.2014;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Профі-Аудіт" (позивач) звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення 2 961,33 грн. збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) посадової особи, на підставі статей 20, 162-164 ГПК України.
Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на ст.22 ЦК України, Закон України «Про оплату праці».
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, які прибули в судове засідання, суд
Позивач у позові стверджує, що рішенням апеляційного суду Херсонської області від 30 листопада 2016 року по справі №766/11610/16-ц було задоволено апеляційну скаргу позивачки, скасовано рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03.11.2016р. та задоволено позов ОСОБА_1, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма «Профі - Аудит» на користь ОСОБА_1 2961,33 грн. компенсації за невикористану додаткову відпустку. Предметом позову було стягнення з підприємства на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку як одинокій матері.
Матеріалами справи підтверджується, що 22 лютого 2017 року ТОВ Аудиторська фірма «Профі-Аудит» платіжним дорученням № 2511 перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 в ПАТ КБ «Приватбанк» № 26204602780732 компенсацію за невикористану додаткову відпустку згідно рішення суду в розмірі 2961,33грн. (а.с.18).
Товариство з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма «Профі-Аудит» вважає, що відповідачка нанесла товариству шкоду внаслідок своїх дій та бездіяльності в сумі виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку згідно рішення суду в розмірі 2961,33грн., посилаючись на наступні обставини.
Відповідачка перебувала в трудових відносинах з позивачем, займала посаду директора підприємства, а також була одним із трьох засновників товариства з часткою в статутному капіталі - 30%. Тобто, відповідачка була одночасно засновником та одноособовим виконавчим органом товариства. Відповідно до наказу ТОВ АФ «Профі- Аудит» від 14.03.2000р. № 1-к ОСОБА_4 була прийнята на посаду директора товариства та перебувала на цій посаді до 31.05.2013р включно. 31.05.2013р. ОСОБА_4 була звільнена за власним бажанням у відповідності з ст. 38 Кодексу законів про працю України та наказом товариства № 12 від 07.05.2013р.
Як керівник ОСОБА_4 самостійно приймала рішення, в тому числі і щодо своїх відпусток. Згідно п. 9.1. Статуту підприємства, для здійснення оперативного керівництва поточною діяльністю Товариства та вирішення питань делегованих Зборами учасників Товариства, створююється одноособовий виконавчий орган - директор. Пунктом 9.1.1. Статуту передбачено, що директор вирішує усі питання діяльності Товариства. Відповідно до п. 9.2. Статуту директор розпоряджається грошовими коштами товариства, організовує ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності товариства, визначає умови праці посадових осіб і членів трудового колективу товариства.
Позивач звертає увагу суду, що в особовій картці ОСОБА_1, яка заповнена нею самостійно, відсутня інформація про смерть чоловіка, тобто відсутня інформація, яка б могла свідчити про статус одинокої матері. Заяви про щорічну відпустку в 2012 та 2013 роках складені ОСОБА_5 самостійно, підписані нею та нею ж були видані накази про власні відпустки строком на 24 календарні дні без будь яких заяв про надання додаткових відпусток. 07.05.2013р. ОСОБА_4 написала заяву про надання щорічної відпустки з подальшим звільненням за власним бажанням. День звільнення є робочим днем. В той же день відповідачка отримала наказ № 12 про надання собі відпустки строком 24 календарних дня з подальшим звільненням та про надання матеріальної допомоги в розмірі 1000грн. На цьому ж наказі є підписи відповідачки в графах «с приказом ознакомлен (а)», «расчёт в полном объёме получил (а)», «трудовую книжку получил (а)». Так само відповідачці було надано розрахунковий листок по заробітній платі за травень 2013 року з яким вона була ознайомлена, про що свідчить її підпис.
На думку позивача, ОСОБА_4 була директором підприємства та не забезпечила наявність на підприємстві жодного документального підтвердження статусу одинокої матері під час роботи протягом 2012 та 2013 років; тільки у липні 2016 року звернулася за виплатою компенсації за невикористану додаткову відпустку, надавши документи, що є вдовою лише в 2016році.
Позивач наполягає, що наявний факт невиконання своїх трудових обов'язків керівника підприємства з боку ОСОБА_1, який полягає у допущенні ненадання додаткової відпустки одинокій матері, а також невиплату при звільнені працівника компенсації за невикористану відпустку, яка була в подальшому стягнути з підприємства в розмірі 2961,33грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до Наказу від 14.03.2000 р. № 1-к ОСОБА_4 приступила до виконання обов'язків директора Товариства та перебувала на вказаній посаді до 31.05.2013 p., коли була звільнена на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України на підставі Наказу від 07.05.2013 р. № 12. При прийнятті на роботу ОСОБА_4, серед іншого, відзначила, що перебуває у шлюбі із ОСОБА_6 та має неповнолітню доньку - ОСОБА_7, 1999 року народження.
Під час перебування у трудових відносинах із Товариством, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 р. помер її чоловік - ОСОБА_6, що підтверджується відповідним Свідоцтвом про смерть від 20.03.2012 р. Про смерть чоловіка ОСОБА_4 повідомила Товариство, що, серед іншого, підтверджується протоколом загальних зборів членів профспілки Товариства (а.с. 48), Договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 05.06.2013р. - п. 1.2.3 (а.с.49).
Враховуючи викладене, суд погоджується з думкою відповідача, що з дати смерті свого чоловіка ОСОБА_4 набула статусу одинокої матері. При цьому, вказаний статус набувається в силу закону та не потребує будь-якого повідомлення в документальній формі роботодавця, що підтверджується постановою Верховного суду від 16.01.2018 р.
З огляду на набуття статусу одинокої матері, з ІНФОРМАЦІЯ_1 р. у відповідності до ст. 19 Закону України «Про відпустки», ОСОБА_4 набула право на отримання додаткової соціальної відпустки. При цьому, важливим є те, що реалізація права на отримання додаткової соціальної відпустки, в тому числі щодо термінів надання відпустки, залежить виключно від волі працівника і може бути реалізовано як одночасно із щорічною основною відпусткою так і в інший період, що випливає із положень ч.7 ст. 20 Закону України «Про відпустки».
В 2012 році та 2013 році, ОСОБА_4 не скористалась своїм правом на отримання додаткової соціальної відпустки, а тому у виконавчого органу ( директора ) та інших керівних органів Товариства не виникло обов'язку у наданні такої відпустки, що спростовує твердження Позивача про неналежне виконання відповідачем як директором своїх повноважень щодо ненадання додаткової соціальної відпустки працівнику. Разом з тим, факт невикористання додаткової соціальної відпустки працівником не позбавляє такого працівника на отримання грошової компенсації при звільненні згідно ст. 24 Закону України «Про відпустки» , якою передбачено, що працівнику при звільненні його з роботи виплачується компенсація за всі дні невикористаної відпустки.
Таким чином, в момент звільнення ОСОБА_1 з роботи, у Товариства виник обов'язок виплатити компенсацію за невикористану частину соціальної відпустки, що підтвердив Верховний суд в постанові від 16.01.2018 р. При цьому, важливим є та обставина, що у відповідності до положень ст. 2 Закону України «Про оплату праці» та підпункту 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної праці, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5 компенсаційні виплати за невикористані частини відпустки входять до структури заробітної плати, виплата якої не ставиться в залежність від винних дій працівника або роботодавця. Тобто, ця виплата має обов'язковий характер і її виплата є обов'язковою навіть у випадку правомірних дій роботодавця, що випливає із змісту ст. 21 Закону України «Про оплату праці».
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдані збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. В свою чергу збитками є : втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробить для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ); доходи, які особа могла б реально отримати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Суд погоджується з думкою відповідача, що виплата компенсації за невикористану частину соціальної відпустки у відповідності до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» та підпункту 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної праці, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5, входить до структури заробітної плати працівника, а отже, належить саме працівнику, а не підприємству, а тому підприємство, виплативши вказану суму, фактично погасило заборгованість перед працівником, а отже, відновило порушене право працівника, а не своє порушене право , що в свою чергу, позбавляє можливості визначити ці виплати як збитки.
Згідно статті 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.
В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повідомлено про дату складання повного рішення.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд -
Відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Повне рішення складено 15.03.18
Відповідно до ст. 241 ГПК України Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В.Литвинова