ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.03.2018Справа № 910/22605/17
Господарський суд міста Києва у складі судді Головатюка Л.Д., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (01032, м.Київ, бульвар Т.Шевченка, буд. 50-Г, код ЄДРПОУ 19030825)
до відповідача: Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Розвиток" (01103, м.Київ, Залізничне шосе, 9, код ЄДРПОУ 33545152)
про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 60 906,25 грн.
За участю представників учасників судового процесу:
Від позивача Бондар М.В.(за довіреністю)
Від відповідача не прибув
Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Розвиток", в якому просить господарський суд стягнути 60 906,25 грн., у зв"язку з неналежним виконанням умов договору оренди нерухомого майна від 27.02.2006 № 2790.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у відповідності до умов договору оренди № 2790 від 27.02.2006 Орендар був зобов'язаний:
• п. 3.3. орендна плата перераховується до Державного бюджету та на розрахунковий рахунок Балансоутримувача до 10 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції у співвідношенні 50% до 50%.;
• п. 3.5. орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному в п. 3.3. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені в сумі заборгованості за кожний день прострочення, б ключаючи день оплати.
• п. 5.2. своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
• п. 5.6. орендар подає РВ ФДМУ по м. Києву копії платіжних доручень з відміткою банку про перерахування орендної плати до Державного бюджету України. Відповідальність за достовірність наданої інформації покладається на директора та головного бухгалтера Орендаря.
Проте, на сьогоднішній день, жоден з перелічених вище пунктів Договору в повному обсязі Відповідачем не виконано, що на думку позивача є порушенням ст. 759 та ст. 762 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2017 відкрито провадження у справі № 910/22605/17 та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовчому засіданні 23.01.2018.
Ухвалою суду від 23.01.2108 підготовче засідання відкладено на 20.02.2018.
В підготовче засідання 20.02.2018 прибула представник позивача та надала пояснення.
Відповідач в судове засідання представників не направив, про причини неявки суду не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце проведення підготовчого засідання повідомлений належним чином.
Ухвалою суду від 20.02.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/22605/17 до судового розгляду по суті на 05.03.2018.
В судове засідання 05.03.2018 прибув представник позивача, надав пояснення. Позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач в підготовче судове засідання 05.03.2018 представників не направив, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суду не повідомив, про час та місце проведення підготовчого засідання повідомлений належним чином.
Згідно з частиною 6 статті 183 Господарського процесуального кодексу України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 05.03.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
27.02.2006 між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по м. Києву (далі - позивач, орендодавець) та Державним підприємством Міністерства внутрішніх справ України "Розвиток" (далі - відповідач, орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 2790 (далі - договір).
Відповідно до умов договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (далі - Майно), площею 87 м2, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15, І поверх, кімнати № 104, 105, 106, 107, 108, що знаходиться на балансі Головного управління МВС України в м.Києві.
Майно передавалось в оренду з метою розміщення приміщень для прийому фізичних і юридичних осіб з метою надання інформаційних і консультативних послуг, пов'язаних з діяльністю органів внутрішніх справ.
Договір було укладено строком на 11 місяців (з 27.02.2006 до 27.01.2007).
29.01.2007 між сторонами було підписано додатковий договір №1 про внесення змін до договору оренди № 2790 від 27.02.2006, яким були внесені зміни в р. 1 та р.3 договору № 2790.
24.01.2009 між сторонами було підписано договір №2790/02 про внесення змін до договору оренди № 2790 від 27.02.2006, яким були внесені зміни в р.1 та р.3 договору № 2790.
20.09.2011 між сторонами було підписано договір № 2790/03 про внесення змін до договору оренди № 2790 від 27.02.2006, яким були внесені зміни в р.3, р.5 та р.9 договору № 2790. Крім того, договір оренди було продовжено до 27.07.2012. 27.01.2012 між сторонами було підписано договір № 2790/04 про внесення змін до договору оренди № 2790 від 27.02.2006, яким були внесені зміни в р.3 договору № 2790.
25.12.2012 між сторонами було підписано договір № 2790/05 про внесення змін до договору оренди № 2790 від 27.02.2006, яким були внесені зміни в р. 1 та 3 договору № 2790. Крім того, договір оренди було продовжено до 27.06.2013.
В подальшому, на підставі акту приймання-передачі (повернення) нерухомого майна від 27.02.2017 та договору № 2790/08 від 06.07.2017 чинність договору оренди було достроково припинено за взаємною згодою сторін.
Згідно з умовами договору оренди нерухомого майна, Орендар зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату, проте зобов'язання по своєчасній сплаті орендної плати Відповідачем не виконано, внаслідок чого станом на 22.11.2017 заборгованість з орендної плати становить 48210,16 грн., пеня - 6306,77 грн., інфляційні збитки - 4943,02 грн. та штраф - 1446,30 гривень.
У відповідності до умов договору оренди № 2790 від 27.02.2006 Орендар був зобов'язаний:
- п. 3.3. орендна плата перераховується до Державного бюджету та на розрахунковий рахунок Балансоутримувача до 10 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції у співвідношенні 50% до 50%.;
- п. 3.5. орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному в п. 3.3. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені в сумі заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
п. 5.2. своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
п. 5.6. орендар подає РВ ФДМУ по м. Києву копії платіжних доручень з відміткою банку про перерахування орендної плати до Державного бюджету України. Відповідальність за достовірність наданої інформації покладається на директора та головного бухгалтера Орендаря.
Проте, як свідчать матеріали справи, станом на день розгляду справи, жоден з перелічених вище пунктів Договору в повному обсязі Відповідачем не виконано.
Станом на 22.11.2017, як вже було зазначено вище, за ДП «Розвиток» по Договору № 2790 від 27.02.2006 значиться заборгованість перед державним бюджетом по орендній платі на загальну суму 60 906,25 гривень.
Згідно з умовами договору оренди нерухомого майна, орендар зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату, проте зобов'язання по своєчасній сплаті орендної плати відповідачем не виконано, внаслідок чого станом на день звернення позивача з даним позовом до суду заборгованість з орендної плати становить 48 210,16 грн.
Даними діями відповідач порушує взяті на себе зобов'язання за вказаними договорами.
Внаслідок укладення договору оренди, між сторонами, згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.
Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).
У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно умов ч.1 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст.173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.
Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ст.. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Статтею 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона(орендодавець) передає другій стороні(орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Згідно з частиною третьою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Частина перша статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлює для орендаря обов'язок за користування об'єктом оренди вносити орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що відповідач має перед позивачем заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 18 682,97 грн.
Відповідач не надав суду доказів, які підтверджують відсутність у нього заборгованості зі сплати ним орендної плати та відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна.
Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов'язань судом встановлено.
За таких обставин, суд вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 48 210,16 грн. вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню та стягненню з відповідача.
Оскільки факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання відповідачем є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача передбаченої договором пені та штрафу.
П. 3.5. Договору передбачено, що орендна плата, перерахована не своєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Пунктом 3.8. договору визначено, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше, ніж три місяці, орендар сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).
Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки відповідач не оплатив надані послуги, то позивач нарахував відповідачеві пеню, яка складає 6306,77 грн. та штраф, який складає 1446,30 грн. Суд визнає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позов в цій частині.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні збитки в розмірі 4943,02 грн.
Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Крім того, оскільки інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань. Вищенаведене відповідає судовій практиці Верховного суду України (зокрема постанова від 10.06.2003 по справі № 3/350).
Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.
Судом встановлено, що згідно розрахунку позивача інфляційні збитки становлять 4943,02 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.
Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Договір, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 182, 183, 236-238 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (01032, м.Київ, бульвар Т.Шевченка, буд. 50-Г, код ЄДРПОУ 19030825) задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Розвиток" (01103, м.Київ, Залізничне шосе, 9, код ЄДРПОУ 33545152) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (01032, м.Київ, бульвар Т.Шевченка, буд. 50-Г, код ЄДРПОУ 19030825) 48 210 (сорок вісім тисяч двісті десять) грн. 16 коп. основного боргу, 6 306(шість тисяч триста шість) грн. 77 коп. пені, 4943(чотири тисячі дев"ятсот сорок три) грн. 02 коп. інфляційних втрат, 1 446(одна тисяча чотириста сорок шість) грн. 30 коп. штрафу та 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. - судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Головатюк Л.Д.
Дата підписання повного тексту рішення - 15.03.2018