61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua
іменем України
15.03.2018р. Справа №905/4/18
за позовом Фізичної особи-підприємця Гасанова Мусаіба Фейзуллайовича, м.Бахмут
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрелектромережбуд", м.Бахмут
про стягнення заборгованості в сумі 34644,00 грн.
Суддя Левшина Г.В.
при секретарі судового засідання Хохуля М.С.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
В засіданні суду брали участь:
Фізична особа-підприємець Гасанов Мусаіб Фейзуллайович, м.Бахмут, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрелектромережбуд", м.Бахмут, про стягнення заборгованості в сумі 34644,00 грн.
В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на невиконання грошових зобов'язань за договором поставки №23/01-2012 від 23.01.2012р., додаткові угоди до нього, накладні №70 від 28.07.2017р., №10 від 30.03.2017р., №18 від 26.04.2017р., №22 від 26.04.2017р., №23 від 24.05.2017р., №37 від 24.05.2017р., №41 від 30.06.2017р., довіреності на отримання матеріальних цінностей №132 від 26.07.2017р., №71 від 30.03.2017р., №85 від 25.04.2017р., №91 від 26.04.2017р., акт звіряння від 30.06.2017р.
Відповідач у відзиві на позовну заяву від 19.01.2018р. позовні вимоги не визнав, посилаючись на відсутність належних доказів на підтвердження фактів поставки товару та існування заборгованості відповідача з оплати відповідного товару. Крім того, відповідач зазначив про відсутність у позові сум та періодів заявлених до стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних.
09.02.2018р. позивачем надано суду відповідь на відзив.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.
Згідно ст.712 Цивільного кодексу України, ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
23.01.2012р. між сторонами був підписаний договір поставки №23/01-2012, за умовами якого постачальник (позивач) зобов'язується поставити у власність покупця (відповідача) продукцію та/чи обладнання виробничо-технічного призначення, в тому числі б/с, в асортименті, кількості, строки, по ціні та з якісними показниками, узгодженими сторонами в договорі та специфікації, а покупець (відповідач) взяв на себе зобов'язання прийняти та своєчасно оплатити поставлену продукцію у відповідності з умовами договору (п.1.1, п.1.2 договору).
Відповідно до п.3.1 договору поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, цінами, з якісними характеристиками, узгоджені сторонами в специфікації. Строк поставки продукції - від 3 до 10 календарних днів з моменту виконання покупцем п.4.2 договору, якщо інше не передбачено специфікацією.
Умови поставки продукції - EXW, відповідно «Інкотермс-2010», з урахуванням умов та застережень по діючому договору (п.3.2 договору).
Договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами. Сторони погодили, що у випадку належного виконання зобов'язань строк договору встановлюється до 31.12.2012р. включно. У випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань - до повного виконання сторонами грошових зобов'язань (п.7.1 договору).
Додатковою угодою від 03.01.2017р. строк дії договору №23/01-2012 від 23.01.2012р. продовжено до 31.12.2017р.
Згідно наданих до справи накладних №70 від 28.07.2017р., №10 від 30.03.2017р., №18 від 26.04.2017р., №22 від 26.04.2017р., №23 від 24.05.2017р., №37 від 24.05.2017р., №41 від 30.06.2017р., довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей на виконання договору №23/01-2012 від 23.01.2012р. позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 34644,00 грн.
Відповідач у відзиві на позов від 19.01.2018р. та додаткових запереченнях, що надійшли до суду 14.02.2018р., проти факту отримання товару від позивача на вказану суму не заперечив. Проте, відповідач зазначив про недоведеність позивачем факту поставки товару, посилаючись на невідповідність наданих документів вимогам до первинних документів, а саме відсутність в останніх відомостей щодо змісту, обсягу, одиниці виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення,особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, що брала участь у здійсненні господарської операції.
Заперечення відповідача з цього приводу, суд не приймає, з огляду на наступне.
Так, відповідно до чинного законодавства права і обов'язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції оформлюються первинними документами відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
За змістом ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" накладні є первинними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності. Ці документи повинні конкретно ідентифікувати господарську проведену діяльність.
Згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, як факти підприємницької діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Тобто, письмовими свідоцтвами, що фіксують та підтверджують господарські операції, є первинні документи, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо.
Таким чином, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами.
Як встановлено, згідно представлених позивачем накладних №70 від 28.07.2017р., №10 від 30.03.2017р., №18 від 26.04.2017р., №22 від 26.04.2017р., №23 від 24.05.2017р., №37 від 24.05.2017р., №41 від 30.06.2017р. представник відповідача отримав товар з довіреностями №132 від 26.07.2017р., №71 від 30.03.2017р., №85 від 25.04.2017р., №91 від 26.04.2017р.
Наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2014р. №987 скасовано дію Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, яка встановлювала обов'язкові реквізити таких довіреностей та порядок їх реєстрації, обліку.
Цим же наказом Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку доповнено абзацом такого змісту: «Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.».
Таким чином, до довіреності на отримання матеріальних цінностей не пред'являються особливі вимоги, вона може бути оформлена у довільній формі. Зі змісту наявних в матеріалах справи довіреностях вбачається, що останні містять відомості щодо повіреної особи, скріплені печаткою підприємства відповідача. При цьому, у вказаних довіреностях визначена підстава для отримання товару - договір №23/01-2012.
Відповідачем факт видачі даних довіреностей не спростований.
Крім того, згідно з наявним в матеріалах справи актом звіряння станом на 30.06.2017р., відповідачем підтверджено наявність боргу перед позивачем за накладними №10 від 30.03.2017р., №18 від 26.04.2017р., №22 від 26.04.2017р., №23 від 24.05.2017р., №37 від 24.05.2017р., №41 від 30.06.2017р. на суму 33848,00 грн.
Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
За змістом ст.13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписом ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Одночасно, всупереч вимог ст.ст.13, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України відповідачем відповідних допустимих доказів в підтвердження обставин, викладених у відзиві на позов до матеріалів справи не надано.
Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до п.4.1 договору №23/01-2012 від 23.01.2012р. розрахунки за поставлену продукцію здійснюються відповідачем шляхом перерахування вартості продукції протягом 15 банківських днів з моменту поставки відповідної партії продукції, якщо інше не обумовлено у специфікації. При надходженні грошових коштів на поточний рахунок позивача від відповідача, сторони узгодили, що у будь-якому випадку вони поступають в рахунок оплати товару за вказаним договором (п.4.3 договору).
За висновками суду, свої зобов'язання щодо своєчасної сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар в сумі 34644,00 грн. всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідач не виконав.
Посилання відповідача на проведення оплати позивачу в сумі 2240,00 грн. згідно платіжного доручення №647 від 06.07.2017р. суд до уваги не приймає, враховуючи, що вказана сума не входить до предмету заборгованості по справі.
Одночасно, відсутність у позові розрахунку інфляції та трьох процентів річних не має значення для розгляду даної справи, виходячи з того, що фактично, позивачем даних вимог не заявлено.
За таких обставин, враховуючи, що позов повністю доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, виходячи з того, що заперечення відповідача проти позову є безпідставними, позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 34644,00 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судовий збір підлягає віднесенню на відповідача повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 74, 76, 77, 236-241, Перехідними положеннями Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Гасанова Мусаіба Фейзуллайовича, м.Бахмут до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрелектромережбуд", м.Бахмут про стягнення заборгованості в сумі 34644,00 грн. задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрелектромережбуд" (84500, Донецька обл., м.Бахмут, вул.Широка, буд.6, ЄДРПОУ 31534814) на користь Фізичної особи - підприємця Гасанова Мусаіба Фейзуллайовича АДРЕСА_1, ІНП НОМЕР_1) заборгованість в сумі 34644,00 грн., судовий збір в сумі 1600,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В судовому засіданні 15.03.2018р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення підписано 15.03.2018р.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Г.В. Левшина