ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/23394/17
провадження № 2/753/841/18
"14" березня 2018 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Ляшенко Ю.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, суд -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про розірвання шлюбу, посилаючись на те, що спільне подружнє життя не склалося, шлюбні відносини не підтримують, спільне господарства не ведуть, не мають спільних інтересів, не живуть однією сім»єю з тих підстав, що мають різні характери та погляди на життя, а тому шлюб не може в подальшому існувати, що й стало підставою звернення до суду з даним позовом.
В судове засіданні позивач не з»явився, звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності з підтриманням позовних вимог з тих же підстав, просив їх задовольнити, а відповідач їх визнав та просив шлюб розірвати, надавши до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Судом встановлено, що визнання відповідачем позовних вимог не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Визнання відповідачем позовних вимог прийнято судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з»ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об»єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням визнання відповідачем позовних вимог, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 06 серпня 2005 року, укладеного у Лівобережному відділі реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім»ї, актовий запис № 1012 (а.с.4); від шлюбу мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5).
Спільне життя сторін не склалося через відсутність порозуміння, різні погляди на вирішення сімейних проблем, ігноруванням налагодження сімейних відносин, що призвело до втрати почуття поваги та любові. Сторони не підтримують сімейно-шлюбні відносини, не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету, не живуть однією сім»єю.
Від можливості призначення судом строку на примирення сторони відмовилися, вказавши про те, що подальше сімейне життя не є можливим, оскільки даний шлюб існує формально, а тому вони свідомо прийняли рішення про розірвання шлюбу.
Суд вважає, що сторони довели дійсність та незмінність волевиявлення про розірвання шлюбу.
Відповідно до статті 112 Сімейного кодексу України шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить інтересам одного із них.
Побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки (стаття 1 СК України).
Проте судом встановлено, що вказані паритетні засади побудови сімейних відносин у даного подружжя відсутні.
Судом встановлено, що сім»я розпалась остаточно із-за непорозумінь, психологічної несумісності сторін, небажання відновити сімейні відносини, а тому подальше спільне життя сторін неможливе, збереження шлюбу є недоцільним та суперечить їх інтересам.
На підставі викладеного, ст.ст. 110-112 Сімейного кодексу України, з урахуванням Постанови № 11 від 21 грудня 2007 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділу спільного майна подружжя» та, керуючись Перехідними положеннями ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, - задовольнити.
Шлюб, зареєстрований 06 серпня 2005 року у Лівобережному відділі реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім»ї, актовий запис № 1012, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, - розірвати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п»ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.