Справа № 530/1774/17
Номер провадження 2/530/238/18
14 березня 2018 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Должко С.Р., секретаря Бедюх Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини,-
Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
ОСОБА_3 звернулася до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини.
Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 02 січня 2018 року відкрито провадження в цивільній справі позовного провадження.
23 листопада 2017 року сторонам по справі направлено ухвалу про відкриття провадження, відповідачу разом з копіями позовної заяви та доданими до неї документами та судові повістки про час дату та місце судового засідання, отримані відповідачем 11.01.2018 року відповідно до рекомендованого повідомлення (а.с.36).
В позовній заяві ОСОБА_3 зазначає, що 01.03.2014 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Зіньківського районного управління юстиції Полтавської області вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_2, актовий запис № 20.
Від вказаного шлюбу сторони мають сина, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Після одруження сторони стали проживати в будинку відповідача за адресою: село Тарасівка, вулиця Молодіжна,21, Зіньківського району, Полтавської області.
Певний час, після одруження, сімейне життя було нормальним. Однак, близько року назад, між сторонами почались певні непорозуміння, які виникали як на побутовому грунті, так і в особистих стосунках. Останній рік сімейне життя не складається, постійно відбуваються сімейні сварки по причині розбіжності їх поглядів на різноманітні життєві ситуації, в тому числі і стосовно витрат на утримання дитини. Оскільки відповідач, фактично не надає коштів на утримання сина, а позивачка самостійно не в змозі в повній мірі забезпечити дитину всім необхідним для його розвитку.
В судовому засіданні представник позивачка, ОСОБА_5 підртимав позовну заяву.
Відповідач, ОСОБА_2, та представник відповідача ОСОБА_6 позовні вимоги визнали частково та пояснили що відповідач постійно працює, має заробіток, просить стягувати аліменти згідно закону, не порушуючи його прав.
Суд, заслухавши сторони, дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах справи документальні докази і надавши їм належну правову оцінку, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України, рішення суду повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процеусального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред"явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї строни ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Відповідно до статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 “Про судове рішення у цивільній справі”, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 263 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов»язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об»єктивність і неупередженість: керує ходом судового процессу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз»яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов»язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов»язків.
Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі докозам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності зі ст.112 СК України, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що має істотне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 114 Сімейного кодексу України - у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Відповідно до ст. 113 Сімейного кодексу України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Оскільки відповідачка при реєстрації шлюбу змінила прізвище, вона має право після розірвання шлюбу залишити його.
Згідно з ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Статтею 51 Конституції України встановлено, що батьки зобов»язані утримувати дітей до повноліття.
Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватись на дитину визначається судом.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка просить стягнути з відповідача аліменти на свою користь в розмірі 2000 гривень, щомісячно, починаючи з дня подачі заяви і до повноліття дитини.
Визначаючи розмір аліментів, згідно з вимогами ст. 182 СК України, суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини (дітей); стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів та інших дітей.
Згідно ст.52 Конституції України, діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Згідно ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов»язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов»язків щодо дитини.
Згідно зі ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, тобто з 14.12.2017 року.
Відповідно до ст.184 СК України та роз'яснень, викладених у п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. При цьому, поняття обсягу виручки приватного підприємця та його середній заробіток (або дохід) не є аналогічними за змістом. Також, у даній постанові Пленуму зазначається про те, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст.3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (яка була ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч.2 ст.6 цієї Конвенції).
Також, частинами 1 та 2 ст.27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.
Відповідно до ст.5 «Рівноправність подружжя» Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
У відповідності до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
За нормою ст.11 цього Закону, сім»я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Батьки зобов»язані піклуватись про здоров»я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Також батьки зобов»язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (ст.150 СК України).
Отже, виходячи з вищевикладеного, проаналізувавши в сукупності досліджені матеріали справи у їх взаємозв'язку, виходячи з положень ст.ст.180,182,184 СК України та роз'яснень, викладених у п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» суд бере до уваги: матеріальний та сімейний стан сторін по справі та дітей, які проживають разом з матір'ю та перебувають на її утриманні, а тому суд приходить до висновку, що відповідач у справі ОСОБА_2 повинен сплачувати аліменти в розмірі 1/4 частини всіх доходів, починаючи стягнення з 14.12.2017 року і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо позов задоволено повністю, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На основі викладеного та керуючись ст. ст. 79-81, 84, 180-184, 24,104, 110, 111, 112, 113, 115 СК України, ст.ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19, 228-229, 258, 259, 263-268, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини - задоволити частково.
Шлюб укладений 01.03.2014 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраціної служби Зіньківського районного управління юстиції у Полтавській області, актовий запис № 20 між ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище Бойко) ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаюча ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, мешканцем села Тарасівка, вулиця Молодіжна, 21, Зіньківського району, Полтавської області - розірвати.
Після розірвання шлюбу залишити прізвища: ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище Бойко) ОСОБА_7 - ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_1.
Стягти з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище Бойко) ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_6, проживаючої ІНФОРМАЦІЯ_4 - 640 гривень витрат по сплаті судового збору.
Стягти з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище Бойко) ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_6 проживаюча в ІНФОРМАЦІЯ_4 аліментина утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 щомісяця в ромірі ? частини всіх видів доходів, але не менше 50% від прожиткового мінімуму, визначеного чиним законодавством для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 14.12.2017 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягти з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3 - 640 гривень судового збору на користь держави.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Зіньківський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.
Суддя Зіньківського районного суду
Полтавської області ОСОБА_8
Секретар : Н.І.Бедюх