Іменем України
13 березня 2018 року
Київ
справа №2а-1551/12/1370
адміністративне провадження №К/9901/8654/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді - доповідача - Олендера І.Я.,
суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АКА ЛТД» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року (судді: Обрізко І.М., Левицька Н.Г., Сапіга В.П.) у справі №2а-1551/12/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АКА ЛТД» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «АКА ЛТД» (далі - позивач, ТОВ «АКА ЛТД») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова (далі - відповідач, контролюючий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень від 30 січня 2012 року №0000322321 та №0000312321.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ «АКА ЛТД» зазначило, що товариством належним чином підтверджено реальність господарських операцій з його контрагентом, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2012 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 30 січня 2012 року №0000322321 та №0000312321. Стягнуто на користь позивача судовий збір у розмірі 683,08 грн.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року, скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з неправомірності формування позивачем податкового кредиту та витрат спірного податкового періоду, оскільки фінансово-господарська діяльність контрагента позивача здійснювалась поза межами правового поля, а укладені ним правочини є такими, що вчинені без мети настання реальних наслідків.
Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У доводах касаційної скарги позивач посилається на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного, належного та всебічного дослідження матеріалів справи, зважаючи на персоніфікований обов'язок платника податків сплачувати податки і збори та самостійно нести відповідальність за порушення податкового законодавства.
Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту першого частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що уповноваженими особами контролюючого органу проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог діючого законодавства у сфері оподаткування під час здійснення фінансово-господарських взаєморозрахунків з ПП «Опт-Бест» за період з 1 жовтня 2010 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої складено акт №87/23-209/23268389 від 23 січня 2012 року, яким встановлено порушення позивачем вимог частин 1 та 5 статті 203, пункту 1.2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України при укладенні нікчемних правочинів, пункту 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого підприємством занижено податок на прибуток у розмірі 35 667,00 грн, а також пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого, підприємством завищено податковий кредит в сумі 30 601,00 грн, що призвело до заниження ПДВ на суму 30 601,00 грн.
За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення №0000322321 від 30 січня 2012 року, яким збільшено позивачу грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 35 667,00 грн - основного платежу та 1,00 грн - штрафних санкцій та №0000312321 від 30 січня 2012 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 30 601,00 грн - основного платежу та 3 039,00 грн - штрафних санкцій.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.
Водночас, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість слугували висновки контролюючого органу про відсутність фактичного здійснення господарських операцій позивачем з ПП «Опт-Бест», здійснених на підставі висновків акту ДПІ в Вишгородському районі Київської області від 8 листопада 2011 року №2462/23-1/36832340 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Опт-Бест», яким встановлено відсутність у ПП «Опт-Бест» необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у силу незначної чисельності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів, що, на думку відповідача, вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності із надання послуг.
Судам попередніх інстанцій встановлено, що позивач у перевіряємий період мав господарські відносини з ПП «Опт-Бест» на підставі договору №24/1 від 24 січня 2011 року, відповідно до якого постачальник зобов'язався передати покупцю товар (канцелярські вироби, комплектуючи до оргтехніки, електронне обладнання), а покупець зобов'язався прийняти такий товар та оплатити його.
Про фактичне виконання вказаних господарських відносин свідчать наявні у матеріалах справи копії видаткових накладних від 28 січня 2011 року №РН-0000048, від 4 квітня 2011 року №РН-0000102, від 1 липня 2011 року №000005, податкових накладних від 28 січня 2011 року №48, від 4 квітня 2011 року №5, від 1 липня 2011 року №5 та товарно-транспортних накладні.
Вартість придбаних товарів (робіт, послуг) позивачем включено до складу податкового кредиту в сумі 30 60,00 грн та відображено у розділі ІІ додатку 5 до податкової декларації з ПДВ за січень 2011 року, за квітень 2011 року , за липень 2011року.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагенту, а аналіз наданих позивачем первинних податкових документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту по операціям з ТОВ «Опт-Бест», які були предметом перевірки, що спростовує доводи контролюючого органу відносно відсутності доказів фактичного виконання господарських відносин між позивачем та контрагентом.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що встановлення порушення податкового законодавства контрагентом позивача, не може свідчити про відсутність у нього права на формування витрат та включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, з огляду на відсутність дослідження та аналізу господарських операцій за результатами здійснення яких, сформовано позивачем витрати та податковий кредит.
Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відтак, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.
Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційні скарзі, дають підстави для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи те, що в ході касаційного розгляду справи судом встановлене невірне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, яке призвело до скасування законного рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції як таке, що скасоване помилково.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АКА ЛТД» задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року у справі №2а-1551/12/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АКА ЛТД» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова скасувати.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2012 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І.Я.Олендер
І.А. Гончарова , Ханова Р.Ф.
Судді Верховного Суду