вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"05" березня 2018 р. Справа№ 910/19135/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Яковлєва М.Л.
Чорної Л.В.
при секретарі судового засідання Даниленко Т.О.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 05.03.2018 року.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровська фармацевтична компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 року (повний текст складено 22.12.2017р.)
у справі № 910/19135/17 (суддя Літвінова М.Є.)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації"
До Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровська фармацевтична компанія"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська фармацевтична компанія"
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "М.Т.К."
про стягнення 1 025 462, 99 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.12.2017 року у справі № 910/19135/17 позовні вимоги задоволено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення від 13.12.2017року Господарського суду міста Києва скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом позовні вимоги задоволені, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване та прийняте нове рішення про відмову в задоволення позовних вимог.
Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: Куксов В.В. (головуючий), Яковлєв М.Л., Чорна Л.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 року було відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні 30.01.2018р. за участю представників сторін.
26.01.2018р. через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів третьою особою 2 на стороні відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого, останній просить суд задовольнити апеляційну скаргу.
29.01.2018р. через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів третьою особою на стороні позивача подано пояснення на апеляційну скаргу, у відповідності до яких, останній просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
29.01.2018р. через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого, останній просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
30.01.2018р. через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів третьою особою 1 на стороні відповідача подано пояснення на апеляційну скаргу, у відповідності до яких, останній просить суд задовольнити апеляційну скаргу.
У судовому засіданні від 30.01.2018р. колегія суддів оголосила переву у розгляді справи до 01.02.2018р.
31.01.2018р. через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів третьою особою на стороні позивача подано клопотання про розгляд справи без участі представника.
01.02.2018 представником відповідача подано заяву про відвід колегії суддів від розгляду справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 зупинено провадження в даній справі, а матеріали справи № 910/19135/17 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 01.02.2018, для розгляду заяви ТОВ «Придніпровська фармацевтина компанія» про відвід суддів Куксова В.В., Яковлєва М.Л., Чорної Л.В. сформовано колегію суддів у скаладі, головуючий суддя Власов Ю.Л., судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2018, у складі, головуючого судді Власова Ю.Л., судді Андрієнко В.В., Буравльова С.І. відмовлено в задоволенні заяви відповідача про відвід суддів Куксова В.В., Яковлєва М.Л., Чорної Л.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2018, у складі, головуючого судді Куксова В.В., суддів Яковлєва М.Л., Чорної Л.В. поновлено провадження у справі № 910/19135/17 та призначено розгляд справи на 05.03.2018.
05.03.2018р. через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі № 910/19135/17 до перегляду Верховним судом постанови ВГС України від 13.12.2017 у справі № 914/909/17.
В судовому засіданні 05.03.2018 представник відповідача підтримав клопотання про зупинення провадження у справі.
В судовому засіданні 05.03.2018 представник третьої особи 1 на стороні відповідача підтримав клопотання про зупинення провадження у справі.
В судовому засіданні 05.03.2018 представник третьої особи 2 на стороні відповідача підтримав клопотання про зупинення провадження у справі.
В судовому засіданні 05.03.2018 представник третьої особи на стороні позивача заперечив проти клопотання про зупинення провадження у справі.
В судовому засіданні 05.03.2018 апеляційним господарським судом було розглянуте клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до перегляду Верховним судом постанови ВГС України від 13.12.2017 у справі № 914/909/17.
Так, заслухавши думку представників учасників судового процесу щодо поданого відповідачем клопотання, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 229 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п. 5 ч. 1 ст. 227 вказаного кодексу до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення клопотання апелянта про зупинення провадження у даній справі.
В матеріалах справи № 910/19135/17 зібрані всі необхідні докази, що дозволяють встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду.
В судовому засіданні 05.03.2018 представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 року у справі № 910/19135/17 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовни вимог.
В судовому засіданні 05.03.2018 представник третьої особи 1 на стороні відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 року у справі № 910/19135/17 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовни вимог.
В судовому засіданні 05.03.2018 представник третьої особи 2 на стороні відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 року у справі № 910/19135/17 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовни вимог.
В судовому засіданні 05.03.2018 представник третьої особи на стороні позивача заперечив проти доводів на апеляційну скаргу з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 року у справі № 910/19135/17 залишити без змін.
В судове засідання 05.03.2018 позивач свого представника не направи, про розгляд справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача, за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Товариством - обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (Постачальник) та відповідачем (Покупець) 18.11.2014 року було укладено Договір поставки товару № 336 (надалі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язується передавати у власність Покупця лікарські засоби, вироби медичного призначення (медичні вироби), та інше (надалі за текстом - товар), а Покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного Договору.
Загальна кількість товару, що має бути поставлений, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), ціна товару встановлюється сторонами в видаткових накладних. Видаткові накладні є специфікаціями, та складають невід'ємну частину цього Договору. Постачання товару здійснюється партіями. Партією товару є товар, наведений в одній видатковій накладній (п. 1.2. Договору).
У період з 11.02.2017 по 21.03.2017, на виконання умов Договору Постачальник поставив відповідачу товар на загальну суму 1 025 462, 99 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, належним чином завірені копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань отриманий товар не оплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 1 025 462, 99 грн.
Між Постачальником (Клієнт) та позивачем (Фактор) 10.03.2017 року було укладено Договір про надання послуги факторингу № Ф100317/3, відповідно до пункту 1.1. якого Фактор зобов'язується передати грошові кошти в сумі 857 162, 03 грн. у розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов'язується відступити Факторові своє право грошової вимоги за Договором поставки товару № 336 від 18.11.2014 до ТОВ "Придніпровська фармацевтична компанія" в розмірі 857 162, 03 грн.
Порядок відступлення вимоги встановлено Додатком № 2 до Договору, а саме : Графік передання вимог: 5 робочих днів з дати підписання Договору; Склад документації: Договір поставки від 18.11.2014 № 336; реєстр податкових накладних станом на 10.03.2017; реєстр неоплачених видаткових накладних станом на 10.03.2017; акт звірки взаєморозрахунків з 01.01.2017 по 10.03.2017; Термін сплати Фактором Коштів за передану вимогу: у строк до 01.07.2017.
Згідно з актом від 10.03.2017 позивач та третя особа-1 засвідчили, що Фактору перейшло право вимоги до ТОВ "Придніпровська фармацевтична компанія" за Договором щодо сплати заборгованості в розмірі 857 162, 03 грн., яка виникла відповідно до Договору поставки товару № 336 від 18.11.2014, укладеного між ТОВ "Придніпровська фармацевтична компанія" та ТОВ "Фрам Ко". Клієнт передав, а Фактор прийняв у повному обсязі документацію згідно з Додатком № 2 до Договору та оригінали товарно-транспортних накладних згідно з реєстром станом на 10.03.2017.
Разом з тим, 23.03.2017 року між Постачальником (Клієнт) та позивачем (Фактор) було укладено Договір про надання послуги факторингу № Ф230317/7, відповідно до пункту 1.1 якого за цим Договором Фактор зобов'язується передати грошові кошти в сумі 168 300, 96 грн. у розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов'язується відступити Факторові своє право грошової вимоги за Договором поставки товару № 336 від 18.11.2014 до ТОВ "Придніпровська фармацевтична компанія" в розмірі 168 300, 96 грн.
Порядок відступлення вимог встановлено додатком № 2 до договору, а саме, Графік передання вимог: 5 робочих днів з дати підписання Договору; Склад документації: Договір поставки від 18.11.2014 № 336; реєстр податкових накладних за період з 11.03.2017 по 21.03.2017; реєстр неоплачених видаткових накладних за період з 11.03.2017 по 21.03.2017; акт звірки взаєморозрахунків з 11.03.2017 по 21.03.2017; Термін сплати Фактором Коштів за передану вимогу: у строк до 01.07.2017.
Згідно з актом від 23.03.2017 позивач та третя особа-1 засвідчили, що Фактору перейшло право вимоги до ТОВ "Придніпровська фармацевтична компанія" за Договором щодо сплати заборгованості в розмірі 168 300, 96 грн., яка виникла відповідно до Договору поставки товару № 336 від 18.11.2014, укладеного між ТОВ "Придніпровська фармацевтична компанія" та ТОВ "Фрам Ко". Клієнт передав, а Фактор прийняв у повному обсязі документацію згідно з Додатком № 2 до Договору та оригінали товарно-транспортних накладних згідно з реєстром з 11.03.2017 по 21.03.2017.
Позивач, листом № 10/03 від 10.05.2017 повідомив відповідача про відступлення йому права вимоги за вищевказаними Договорами факторингу та вимагав погасити заборгованість.
Неотримання відповідачем вказаного повідомлення у відділенні поштового зв'язку не залежало від волі відправника (позивача), а тому не спростовує виконання ним належним чином приписів чинного законодавства України в частині повідомлення про здійснення відступлення права вимоги на його користь.
Отже, 10.03.2017 та 23.03.2017 на підставі вищезазначених Договорів до позивача перейшло право вимоги на загальну суму 1 0256 462, 99 грн.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки, до яких відноситься спірний Договір, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено ч. 2 вказаної статті, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт поставки відповідачу третьою особою-1 за Договором поставки товару на загальну суму 1 025 462, 99 грн. та факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті такого товару.
Як встановлено ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).
Статтею 1079 ЦК України встановлено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно з ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг": фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями (ч. 1); виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. Фінансовим установам заборонено залучати кошти фізичних осіб (крім учасників такої установи) із зобов'язанням щодо їх повернення, у тому числі шляхом отримання позики, у разі якщо це прямо не передбачено законом про діяльність відповідної фінансової установи (ч. 2); фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника (ч. 5).
У відповідності до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", у разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Ліцензування діяльності фінансових установ є предметом регулювання розділу IV Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" статтею 34 якого встановлено обов'язковість ліцензування: страхової діяльності; діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, тобто діяльність у сфері факторингу не потребує ліцензії на даний вид діяльності.
Таким чином, діяльність у сфері факторингу не потребує ліцензії на даний вид діяльності.
Як встановлено п. 7 та 8 Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг № 41 від 28.08.2003, документом, що підтверджує статус фінансової установи, є Свідоцтво. Фінансова установа має право надавати фінансові послуги після внесення її до Реєстру та отримання Свідоцтва.
Як слідує з матеріалів справи, позивач має Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ФК № 568 від 07.05.2015, зі змісту якого слідує, що позивач має право здійснювати наступні види фінансових послуг без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства: надання гарантій, надання поручительств, надання позик, факторинг, фінансовий лізинг, надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів, залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов'язанням щодо наступного їх повернення.
У відповідності до ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що фактором було належним чином повідомлено боржника про відступлення права вимоги, яке виникло з Договору поставки, а отже, у відповідача виник обов'язок здійснити платіж в сумі 1 025 462, 99 грн. на рахунок позивача.
Отже, відповідний борг в сумі 1 025 462, 99 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.
Матеріали справи не містять, а відповідачем не подано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Щодо викладених в апеляційній скарзі обставинам, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Як встановлено ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов'язання.
Отже, за змістом статті 203 Господарського кодексу України, статті 601 Цивільного кодексу України зарахування являє собою спосіб припинення зобов'язання і можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:
1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
2) бути однорідними. Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);
3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням. В силу цього для зарахування достатньо ініціативи однієї сторони. Поряд з цим припущення про можливість зарахування підлягає спростуванню у тому чи іншому випадку стороною, яка отримала заяву про зарахування. Предметом доказування такого спростування буде достатньо обґрунтоване посилання на обставину, яка робить вимогу непридатною до зарахування.
Зарахування є односторонньою угодою, для нього достатньо заяви однієї сторони.
Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.
Умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є прозорість вимог, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання. Якщо ж одна зі сторін звернулась із заявою про зарахування, а інша сторона зобов'язання звернулась до суду з позовом про стягнення тієї суми, на яку проводиться зарахування зустрічної вимоги, тобто фактично наявним є протиставлення цій вимозі заперечення відносно характеру, терміну, розміру виконання тощо, то в такому випадку спір підлягає судовому розгляду.
Разом з тим, апеляційним господарським судом враховано, що між сторонами існує спір щодо наявності обов'язку сплатити заборгованість за поставлений товар, а направлення відповідачем заяви про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог не припиняє відповідно до закону його обов'язку щодо своєчасного перерахування грошових коштів за отриманий за Договором № 336 від 18.11.2014 товар.
При цьому, як зазначалось вище, право вимоги за Договором поставки № 336 від 18.11.2014 на суму 1 025 462, 99 грн. перейшло до позивача на підставі укладених Договорів факторингу 10.03.2017 та 23.03.2017 року, тоді як Заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 118 від 05.04.2017 та № 140 від 21.04.2017 були направлені відповідачем на адресу третьої особи-1 05.04.2017 та 26.04.2017 відповідно, тобто вже після відступлення останнім права вимоги позивачу.
Отже, на момент складення заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами не було зустрічності таких вимог, у зв'язку із чим не могло відбутися їх зарахування.
Враховуючи викладене, відсутні підстави для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1 000 000, 00 грн.
Беручи до уваги викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про виникнення у позивача права вимоги до відповідача.
Як встановлено ч. 2 ст. 603 ЦК України, у разі заміни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги.
Враховуючи, що зазначені відповідачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог були отримані третьою особою-1 вже після відступлення нею позивачу права вимоги до відповідача, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про необґрунтованість тверджень відповідача про те, що його зобов'язання перед третьою особою-1 за Договором поставки припинилися шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Разом з тим, посилання відповідача на норму ч. 1 ст. 1085 Цивільного кодексу України, де зазначено, що якщо фактор пред'явив боржнику вимогу здійснити платіж, боржник має право пред'явити до заліку свої грошові вимоги, що ґрунтуються на договорі боржника з клієнтом, які виникли у боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, є помилковими, оскільки відносно сум 100 000, 00 грн. та 900 000, 00 грн., про зарахування яких відповідач повідомив третю особу-1 вищевказаними заявами, між третьою особою-1 та відповідачем за умовами Договору факторингу відповідно договірних відносин не існувало.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017р. у справі №910/19135/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровська фармацевтична компанія", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровська фармацевтична компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 року у справі № 910/19135/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровська фармацевтична компанія" - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017р. у справі №910/19135/17 - залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/19135/17 повернути до суду першої інстанції.
4. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді М.Л. Яковлєв
Л.В. Чорна
Повний текст постанови підписано 07.03.2018