вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"06" березня 2018 р. Справа№ 910/14716/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
Секретар судового засідання: Вайнер Є.І.
За участю представників: відповідно до протоколу судового засідання від 06.03.2018.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс"
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2017
у справі № 910/14716/17 (суддя Паламар П.І.)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері-бурове обладнання (Україна)"
до 1. Публічного акціонерного товариства "Златобанк"
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс"
третя особа Національний банк України
про визнання договору недійсним
До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Діскавері-бурове обладнання (Україна) до Публічного акціонерного товариства "Златобанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" про визнання недійсним з моменту укладення договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., за реєстровим номером 236, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс".
Позовні вимоги мотивовані тим, що виконання зобов'язання за спірним договором було забезпечене іпотекою Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері - Завод бурового обладнання" на підставі договору іпотеки від 28.08.2012 та заставою позивача на підставі договору застави корпоративних прав від 30.08.2012, укладених з відповідачем 1.
04.02.2015 на підставі укладеного між відповідачами договору відступлення права вимоги, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 236, відповідач 1. відступив набуті на підставі вищевказаних договорів права вимоги за основним та забезпечувальними договорами відповідачу 2.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2017 у справі №910/14716/17 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері-бурове обладнання (Україна)" м. Києва задоволено частково.
Визнано нікчемним (недійсним) договір відступлення права вимоги від 4 лютого 2015 між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс".
Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Златобанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері-бурове обладнання (Україна)" 800 грн. витрат по оплаті судового збору.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері-бурове обладнання (Україна)" 800 грн. витрат по оплаті судового збору.
У позові в іншій частині відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2017 у справі №910/14716/17 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" зазначає, що встановлений постановою Окружного адміністративного суду від 14.08.2015 по справі № 826/7339/15 факт про те, що рішення Уповноваженої особи ФГВФО про віднесення договору відступлення права вимоги від 04.02.2015 до категорії нікчемних є незаконним та протиправним.
Таким чином, оскільки підстави для віднесення даного правочину до нікчемних відсутні, то даний факт не потребує доказування при вирішенні даної справи.
Крім того судом першої інстанції не зазначено норму чинного законодавства на підставі якої оскаржуваний правочин є нікчемним.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" у справі №910/14716/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 30.01.2018.
26.01.2018 представник позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів подав відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Фактор Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2017 у справі № 910/14716/17 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, який колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.
Крім того, 30.01.2018 від представника третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Національний банк України заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив змінити рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2017 у справі № 910/14716/17 шляхом доповнення його мотивувальної частини, а саме визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, укладеного між ПАТ "Златобанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., за № 236, в тому числі з підстав порушення вимог статті 516 ЦК України, який колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.
В судовому засіданні, призначеному на 30.01.2018, представник відповідача-2 заявила клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з відзивом на апеляційну скаргу. Представник позивача заперечував проти відкладення розгляду справи. Представник третьої особи питання про відкладення розгляду справи залишив на розсуд суду.
Представник відповідача-1 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" на 08.02.2018.
06.02.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача-2 надійшла відповідь на відзив, яка колегією суддів була оглянута та долучена до матеріалів справи.
08.02.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача-2 надійшло клопотання про витребування доказів, яке колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.
08.02.2018 в судовому засіданні було оголошено перерву до 12.02.2018.
12.02.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" надійшла заява про відвід колегії суддів у складі головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.
Розглянувши заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" про відвід колегії суддів у складі головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Тищенко А.І., Михальська Ю.Б., суд вважає її необґрунтованою, оскільки наведені заявником доводи у її обґрунтування, не можуть бути підставою, в розумінні статтей 35, 36 Господарського процесуального кодексу України, для відводу колегії суддів від розгляду даної справи. Заява про відвід не містить даних про наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності суддів.
У зв'язку з чим, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 провадження у справі № 910/14716/17 зупинено, матеріали справи № 910/14716/17 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, за результатами якого обрано колегію суддів у складі головуючого судді Сулім В.В., суддів: Коротун О.М., Майданевич А.Г.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2018 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" про відвід колегії суддів.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2018 поновлено провадження у справі, призначено справу до розгляду на 01.03.2018.
01.03.2018 в судовому засіданні було оголошено перерву до 06.03.2018.
В судовому засіданні 06.03.2018 представник відповідача -2, надала пояснення по суті спору, підтримала доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" та просила рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2017 у справі № 910/14716/17 скасувати повністю та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В судовому засіданні 06.03.2018 представники позивача та третьої особи надали пояснення по суті спору, заперечували проти доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" з мотивів, викладених у відзивах на апеляційну скаргу, та просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс", а рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2017 по справі № 910/14716/17 залишити в силі.
Розглянувши подану відповідачем-2 заяву, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. При цьому суд керувався наступним.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи, наведені в заяві відповідача-2 щодо неможливості самостійно надати суду необхідні для розгляду справи докази, оскільки ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" не надано обґрунтування такої неможливості та не вказано обставин, що перешкоджають наданню вказаних доказів. За таких обставин, суд відзначає, що заява відповідача є необгрунтованою, а наявні в матеріалах справи докази є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, тому підстав для її задоволення немає.
В судове засідання, призначене на 06.03.2018, повноважні представники відповідача -1 не з'явилися.
Колегією суддів враховано, що відповідно до частини 2 статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, в свою чергу частиною 3 статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до частини 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно із частиною 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.
Неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Колегією суддів, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.
Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.
Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвал Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвал.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників відповідача-1, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Колегією суддів на підставі ч. 7 ст. 270 ГПК України надано учасникам судової справи можливість виступити у судових дебатах, яке учасниками справи реалізовано.
Згідно з частиною 1 статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (позичальник) та відповідачем-1 (кредитодавець) був укладений кредитний договір № 196/12-KL від 28.08.2012 та додаткові угоди до цього договору, відповідно до умов яких банк надав йому кредит у вигляді кредитної лінії із максимальним лімітом 2500000 доларів США строком до 02.02.2015.
Виконання зобов'язання за спірним договором було забезпечене іпотекою Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері - Завод бурового обладнання" на підставі договору іпотеки від 28 серпня 2012 р. та заставою позивача на підставі договору застави корпоративних прав від 30 серпня 2012 р., укладених з відповідачем -1.
4 лютого 2015 на підставі укладеного між відповідачами договору відступлення права вимоги, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 236, відповідач -1 відступив набуті на підставі вищевказаних договорів права вимоги за основним та забезпечувальними договорами відповідачу -2.
Відповідно до пункту 1.1 договору відступлення майнових прав здійснене з метою часткового виконання зобов'язань за договором банківського вкладу № 82/1/1 (строком до 30 днів) від 26 грудня 2014 р. щодо повернення депозиту в сумі 59371 916грн., в порядку та на умовах, визначених цим договором та договором застави майнових прав № 82/1/1-S від 26 грудня 2014 р.
Згідно із пунктом 1.11 договору відступлення в день його укладення сума, що має бути повернута банком ТОВ "Фінансова компанія "Фактор Плюс" відповідно до договору банківського вкладу № 82/1/1 (строком до 30 днів) від 26 грудня 2014 р., зменшується на 40522415,26 грн. та складає 19376528,16 грн.
Вказані обставини підтверджуються поясненнями представників сторін, третьої особи, наявними у матеріалах справи копіями указаних договорів.
На підставі постанови Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії неплатоспроможних" № 105 від 13 лютого 2015 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Златобанк" № 30 від 14 лютого 2015 р., згідно з яким з 14 лютого 2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Пунктом 8 Розділу X Прикінцевих та перехідних положень цього Закону визначено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Таким чином у спорах, пов'язаних з виконанням неплатоспроможним банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, оскільки цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Відповідно до вимог п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право: продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій; повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Як передбачено ч. 1 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та абз. 3 п. 1.18 глави першої розділу III "Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку", затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2 від 5 липня 2012 р. (далі - рішення № 2), уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.
Згідно з ч. 2. ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Таким чином статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноваженій особі Фонду надано право перевіряти правочини (у тому числі договори), вчинені (укладені) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, однак лише з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в редакції на час укладення спірних договорів, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Уповноважена особа Фонду:
1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;
2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;
3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Уповноважена особа Фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як кредитні в цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої статті 47 цього Закону, зокрема розміщення залучених у вклади (депозити), у т.ч. на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовам та на власний ризик.
Тобто, банк мав право використовувати кошти, що надходили на банківський рахунок установи, для кредитування інших клієнтів банку.
Згідно з вимогами ч. 13 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що Національний банк України з метою захисту прав вкладників та інших кредиторів має право встановлювати додаткові вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, щодо певного виду діяльності та надання фінансових послуг, які має право здійснювати банк.
Як передбачено ч. 1 ст. 66 цього Закону, державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, зокрема шляхом встановлення вимог та обмежень діяльності банків.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що договір відступлення права вимоги від 04.02.2015 є наслідком реалізації ТОВ «ФК «ФАКТОР ПЛЮС» права на звернення стягнення на майнові права у відповідності до ст. 23 Закону України «Про заставу» № 2654-ХІІ від 02 жовтня 1992 року (про дане також зазначається в позовній заяві самим Позивачем).
Згідно із статтею 23 Закону України «Про заставу» № 2654-ХІІ від 02 жовтня 1992 року при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.
Відповідно до пункту 1 договору відступлення прав вимоги від 04 лютого 2015 року з метою часткового виконання зобов'язань за Договором банківського вкладу № 82/1/1 (строком до 30 днів) від 26 грудня 2014 року щодо повернення новому кредитору, а саме ТОВ «ФК «ФАКТОР ПЛЮС» депозиту в сумі 59 371 916,00 грн. в порядку та на умовах, визначених цим Договором та Договором застави № 82/1/1-S від 26.12.2014, з урахуванням внесених до нього змін первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор, шляхом часткового задоволення своїх прав як заставодержателя згідно з умовами Договору застави, приймає належне Первісному кредитору право вимоги на предмет застави, а саме: Кредитний договір № 196/12-KL від 28.08.2012, що укладений між ПАТ «ЗЛАТОБАНК» та ТОВ «ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)» та договорами, що укладені для забезпечення його виконання.
Тобто, уклавши договір відступлення прав вимоги від 04 лютого 2015 року, ТОВ «ФК «ФАКТОР ПЛЮС» було здійснено звернення стягнення на заставлені майнові права за кредитним договором № 196/12-KL від 28.08.2012 року, який укладений між ПАТ «ЗЛАТОБАНК» та ТОВ «ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)» та договорами, що укладені для забезпечення його виконання в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про заставу» № 2654-ХІІ від 02.10.1992.
Згідно із частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 по справі № 910/4678/16 яку в подальшому залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 11.07.2017, було частково задоволено апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ФАКТОР ПЛЮС» та скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 року в частині задоволення всіх позовних вимог, що стосуються договору відступлення прав вимоги від 04 лютого 2015 року, що укладений між ПАТ «ЗЛАТОБАНК» та ТОВ «ФК «ФАКТОР ПЛЮС».
У вищевказаній постанові зазначено, що підстави для визнання недійсним Договору відступлення прав вимоги від 04.02.2017 з підстав відсутності письмової згоди НБУ щодо його укладення відсутні. Крім того, ТОВ «ФК «ФАКТОР ПЛЮС» є добросовісним набувачем прав вимог за Кредитним договором № 196/12-KL від 28.08.2012 та договорами, що укладені для забезпечення його виконання.
Тобто, наявність добросовісності набуття прав вимоги за Кредитним договором № 196/12-KL від 28.08.2012 та договорами, що укладені для забезпечення його виконання та відсутність підстав для визнання недійсним Договору відступлення прав вимоги від 04.02.2015 з підстав відсутності письмової згоди НБУ на його укладення уже досліджувались та встановлені в справі № 910/4678/16, що має преюдиціальне значення для вирішення даної справи.
Таким чином, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов помилкового висновку про те, що дане може бути підставою для визнання Договору відступлення прав вимоги від 04.02.2017 недійсним/нікчемним.
Відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Для доведення наявності підстав передбачених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452- VI слід довести наступне:
1. Банк уклав правочин, яким передбачається передача майна.
2. Мета укладеного правочину - надання окремим кредиторам (ТОВ «ФК «Фактор Плюс») переваг, прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами Банку.
Частиною 1 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір застави спрямований на набуття обома сторонами прав та обов'язків, що випливає зі змісту цього договору. Аналіз цього документу безсумнівно вказує, що він є двостороннім правочином - договором.
Відповідно до частини 1 статті 627 ЦК України згідно із статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтями 572-593 ЦК України та статтею 1 Закону України «Про заставу» визначено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
При цьому, чинне законодавство не містить обмежень щодо виду зобов'язань, які можуть забезпечуватись договором застави.
Між сторонами оскаржуваного правочину не було узгодженості дій з метою надання ТОВ «ФК «ФАКТОР ПЛЮС» прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку переваг (пільг).
Слід наголосити, що нормами чинного законодавства України надано банкам, укладати правочини на власний розсуд. Більше того, жодними постановами НБУ не було встановлено ніяких обмежень для ПАТ «ЗЛАТОБАНК» щодо даного правочину, а тому підстави для визнання Договору відступлення прав вимоги від 04.02.2015 нікчемним у відповідності до п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відсутні.
Крім того, вищевказана обставина була встановлена в постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.08.2015 по справі № 826/7339/15, яке залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2015, що має також преюдиціальне значення для вирішення даної справи.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.08.2015 по справі № 826/7339/15 (залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2015 року):
- визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ «ЗЛАТОБАНК», викладеного у листі від 30.03.2015 № 928, про нікчемність договору відступлення права вимоги від 04.02.2015, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ЗЛАТОБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Фактор Плюс», що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. 04.02.2015 за №236;
- визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ «ЗЛАТОБАНК», викладеного у листі від 30.03.2015 № 929, про нікчемність договору застави майнових прав від 26.12.2014 № 82/1/1-S, укладеного між Публічним акціонерним товариством «ЗЛАТОБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УІТ» - первісний кредитор (Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Фактор Плюс» - новий кредитор), що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. 26.12.2015 за № 2315 та договору про внесення змін і доповнень до нього від 23.01.2015, укладеного між тими ж сторонами, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В. 23.01.2015 за № 81.
Таким чином, оскаржуваним в адміністративній справі рішенням Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ «ЗЛАТОБАНК», викладеним у листі від 30.03.2015 № 929, було встановлено, що Договір відступлення прав вимоги від 04.02.2015 є нікчемним у відповідності до п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», так як при його укладенні ТОВ «ФК «ФАКТОР ПЛЮС» було надано переваги.
Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Тобто, при прийнятті постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.08.2015 по справі № 826/7339/15 суд перевіряв та зобов'язаний був перевіряти чи наявні підстави для віднесення Договору відступлення прав вимоги від 04.02.2015 року до нікчемних правочинів. Проте суд першої інстанції в порушення ч. 4 ст. 75 ГПК України не взяв до уваги те, що даний факт вже перевірявся та судом встановлено відсутність підстав для віднесення оскаржуваного правочину до нікчемного.
Посилання позивача про те, що приймаючи постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.08.2015 у справі № 826/7339/15 «суд не встановлював обставини нікчемності оспорюваного правочину, а лише оцінював цей правочин на предмет суперечності його змісту вимогам статті 203 ЦК України» не відповідає дійсності оскільки, відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України не вимагається наявність тотожного складу учасників для застосування преюдиції при вирішенні справи.
Частиною 3 статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Тобто, заміна кредитора у зобов'язанні забороняється, виключно якщо це прямо передбачено договором або законом.
Зі змісту кредитного договору № 196/12-КL від 28.09.2012 вбачається, що його умовами не передбачено заборону здійснення заміни кредитора у зобов'язанні, в виключно необхідність повідомлення про дане боржника.
Згідно із пунктом 5.3 договору відступлення прав вимоги від 04.02.2017 укладення цього договору первісний кредитор та новий кредитор як сторони договору домовилися, й гарантують, що ані укладення, ані виконання своїх зобов'язань за цим договором та правочинами, що не передбачені, не суперечить установчим документам сторін, чинному законодавству України, судовому рішенню або будь-якому договору чи документу, що є обов'язковим до виконання.
Таким чином, не повідомлення боржника про укладення договору відступлення прав вимоги від 04.02.2017 не є достатньою підставою для визнання його недійсним.
Уклавши договір відступлення прав вимоги від 04.02.2015 ТОВ «ФК «ФАКТОР ПЛЮС» здійснив звернення стягнення на предмет застави, а саме: права вимоги за Кредитним договором № 196/12-KL від 28.08.2012 у відповідності до ст. 23 Закону України «Про заставу» від 02.10.1992 № 2654-ХІІ.
Згідно із статтею 23 Закону України «Про заставу» № 2654-ХІІ від 02.10.1992 при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.
Відповідно до пункту 1 договору відступлення прав вимоги від 04.02.2015 з метою часткового виконання зобов'язань за договором банківського вкладу № 82/1/1 (строком до 30 днів) від 26.12.2014 щодо повернення ТОВ «ФК «ФАКТОР ПЛЮС» депозиту в сумі 59 371 916,00 грн. в порядку та на умовах, визначених цим договором та договором застави № 82/1/1-S від 26.12.2014, з урахуванням внесених до нього змін первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор, шляхом часткового задоволення своїх прав як заставодержателя згідно з умовами договору застави, приймає належне первісному кредитору право вимоги на предмет застави, а саме: кредитний договір № 196/12-KL від 28.08.2012, що укладений між ПАТ «ЗЛАТОБАНК» та ТОВ «ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)» та договорами, що укладені для забезпечення його виконання.
Тобто, уклавши договір відступлення прав вимоги від 04.02.2015, ТОВ «ФК «ФАКТОР ПЛЮС» було здійснено звернення стягнення на заставлені майнові права за Кредитним договором № 196/12-KL від 28.08.2012, який укладений між ПАТ «ЗЛАТОБАНК» та ТОВ «ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)» та договорами, що укладені для забезпечення його виконання в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про заставу» № 2654-ХІІ від 02.10.1992.
Таким чином, оскаржуваний правочин є способом реалізації забезпечення виконання зобов'язання, а не правочином щодо розпорядження майновими правами за Кредитним договором № 196/12- KL від 28.09.2012. Даний договір не передбачає заміну кредитора у зобов'язанні на відміну від правочину відступлення права вимоги, за яким відповідно до статті 512 ЦК України здійснюється така заміна кредитора у зобов'язанні, тобто необхідність повідомляти про укладення даного правочину боржника не потрібно було.
Вищевказане звернення стягнення було здійснено на виконання Договору застави № 82/1/1-S від 26.12.2014, а тому стаття 512 ЦК України не поширюється на спірні правовідносини, так як нормами чинного законодавства не передбачено повідомлення третьої особи у випадку звернення стягнення на права вимоги, де боржником виступає ПАТ «ЗЛАТОБАНК».
Аналогічна правова позиція викладена ВерховнимСудом України в постановах у справі № 3-71гс11 від 12.09.2011 та № 3-79гс11 від 12.09.2011.
Отже, слід дійти висновку, що ТОВ «ФК «ФАКТОР ПЛЮС» є добросовісним набувачем прав вимоги за Кредитним договором № 196/12-KL від 28 серпня 2012 року, укладеним між ТОВ (ДІСКАВЕРІ-БУРОВЕ ОБЛАДНАННЯ (Україна)» та ПАТ «ЗЛАТОБАНК», за договорами, що укладені для їх забезпечення з підстав викладених вище та встановлених судом під час вирішенні іншої справи № 910/4678/16.
Згідно із статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Статтею 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Тобто, коли від недобросовісного набувача майно може бути витребуване в усіх випадках, то від добросовісного законного набувача - у випадках, визначених статтею 388 ЦК України.
Якщо річ було продано особою, яка одержала її за договором від власника, добросовісному набувачеві, то від останнього власник не може витребувати свою річ, оскільки у цьому випадку річ вибула як і з володіння власника, так і з володіння його контрагента за договором з и власної волі, тому право власника на витребування своєї речі з незаконного володіння обмежується інтересами добросовісного набувача.
При цьому, особа може бути визнана добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений за відсутності у продавця права на відчуження.
Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі.
Набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, в якої він придбав річ, не мала права її відчужувати. Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння (стаття 388 ЦК). Набувач є недобросовісним, якщо річ набута ним злочинним шляхом.
Таким чином, власник майна не може витребувати його з незаконного володіння іншої особи за сукупності трьох умов:
а) набувач має бути добросовісним набувачем - він не повинен знати, що купує майно не у власника;
б) майно має бути отримане за відплатним договором;
в) власник має втратити володіння цим майном з власної волі.
Згідно із частиною 5 статті 626 ЦК України договір є відплатним, якщо інше не встановлено довором, законом або не випливає із суті договору.
Частиною 1 статті 632 ЦК України, визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Таким чином, за відплатним договором боржник за прийняте на себе зобов'язання римує певну винагороду, за безоплатним договором - боржник, приймаючи на себе зобов'язання, нічого не отримує за його виконання. При цьому, оплата за договором може дйснюватися як в грошовій, так і в будь-якій іншій формі.
Відповідно до пункту 1.1 договору відступлення прав вимоги від 04.02.2015 з метою часткового виконання зобов'язань за договором банківського вкладу № 82/1/1 (строком до 30 днів) (далі Депозитний договір) щодо повернення новому кредитору депозиту в сумі 9 371 916,00 грн. у порядку та на умовах, визначених цим Договором та Договором застави іайнових прав № 82/1/1-S, посвідченого 26.12.2014 Джуринською Л.В., приватним ютаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 2315, з фахуванням внесених до нього змін (далі-Договір застави), первісний кредитор відступає новому кредитору, а новий кредитор, шляхом часткового задоволення своїх прав як Заставодержателя відповідно до умов Договору застави, приймає належне первісному кредитору право вимоги на предмет застави, передбачене підпунктом 1.1.2 пункту 1.1 Договору застави.
Пунктом 1.11 Договору відступлення прав вимоги від 04.02.2015 в день укладення цього договору сума, що має бути повернута первісним кредитором новому кредитору відповідно до договору банківського вкладу № 82/1/1 (строком до 30 днів) від 26 грудня 2014 року, зменшується на 40 522 415,26 грн. та складає 19 376 528,16 грн.
Отже, за договором відступлення прав вимоги від 04.02.2015 ПАТ «ЗЛАТОБАНК» було передано ТОВ «ФК «ФАКТОР ПЛЮС» права вимоги за Кредитним договором № 196/12-KL від 28.08.2012 та договорами, що укладені для забезпечення його виконання, а ТОВ «ФК «ФАКТОР ПЛЮС» в рахунок оплати за вищевказане було припинено зобов'язання ПАТ «ЗЛАТОБАНК» щодо повернення частини депозиту в розмірі 40 522 415,26 грн.
Тобто, оплата ТОВ «ФК «ФАКТОР ПЛЮС» була здійснена шляхом припинення зобов'язання ПАТ «ЗЛАТОБАНК» щодо повернення суми коштів у розмірі 40 522 415,26 грн.
З наведеного випливає, що Договір відступлення прав вимоги від 04.02.2015 є платним, а тому ТОВ «ФК «ФАКТОР ПЛЮС» є добросовісним набувачем прав вимоги за Кредитним договором № 196/12-KL від 28.08.2012 та договорами, що укладені для забезпечення його виконання та визнання оскаржуваного договору недійсним є неправильним способом захисту прав у спірних правовідносинах, чого судом першої інстанції враховано небуло.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку що апеляційна скарга на рішення Господарського суду м. Києва від 14.11.2017 ТОВ «ФК «ФАКТОР ПЛЮС» підлягає задоволенню.
Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції, всупереч вимог ГПК України не було всебічно та повно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а висновки суду, викладені у рішення господарського суду, не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти висновку про порушення місцевим господарським судом вимог ст.ст. 86, 236 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, розгляду всіх обставин справи підтверджених наявними у справі доказами, які мали бути досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи в їх сукупності, керуючись законом та нормами матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).
Враховуючи викладене вище, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що місцевим господарським судом не повно та не об'єктивно з'ясовано обставини справи. При цьому, висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, що мають значення для справи, в зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2017 по справі № 910/14716/17 -скасуванню.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 267-270, 273, 275, 277, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2017 у справі № 910/14716/17 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2017 року у справі № 910/14716/17 скасувати повністю.
3. Прийняти по справі № 910/14716/17 нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері-бурове обладнання (Україна).
4. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції покласти на позивача.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері-бурове обладнання (Україна) (82400, Львівська обл., м. Стрий, вул. Яворницького, буд. 41, код ЄДРПОУ 33797665) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 31, код ЄДРПОУ 37881514) 1760,00 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
6. Видачу наказу по справі № 910/14716/17 доручити Господарському суду міста Києва.
7. Матеріали справи № 910/14716/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку та в строки, встановлені главою 2 розділу IV ГПК України.
Повний текст складено та підписано 13.03.2018.
Головуючий суддя Б.В. Отрюх
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська