01.03.2018 року м. Дніпро Справа № 904/9267/17
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Березкіної О.В., Дарміна М.О.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 товариства з обмеженою відповідальністю “Дзержинівське” с. Іверське Солонянського району Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2017 року у справі № 904/9267/17, ухвалене суддею Воронько В.Д., повний текст якого складено 26.12.2017 року,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ Юкон", м. Дніпро
до ОСОБА_1 товариства з обмеженою відповідальністю "Дзержинівське", с. Іверське Солонянського району Дніпропетровської області
про стягнення 69 736,29 грн. пені, відсотків, інфляційних нарахувань,
До господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "КБ Юкон" до ОСОБА_1 товариства з обмеженою відповідальністю "Дзержинівське" про стягнення 68 467,33 грн. пені, відсотків, інфляційних нарахувань, нарахованих у зв'язку з несвоєчасною оплатою отриманого товару.
27.11.2017 року позивач подав уточнену позовну заяву, яка фактично є заявою про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивач здійснив новий розрахунок заявлених до стягнення сум та просить стягнути 31 517,68 грн. пені, 23 626,67 грн. 20% річних та 14 591,94 грн. інфляційних нарахувань на суму боргу, а всього 69 736,29 грн.
20.12.2017 року позивач подав уточнену позовну заяву № 2, у якій зменшено розмір пені та річних у зв'язку з здійсненням нового їх розрахунку.
Копія заяви вручена представнику відповідача лише в засіданні суду без надання достатнього часу для ознайомлення, зменшення заявлених сум пов'язане із зменшенням періоду їх нарахування, оскільки позивач визнав, що невірно визначив початок прострочки відповідачем оплати за товар, тому подана позивачем заява врахована господарським судом як надання позивачем розрахунку позовних вимог, який позивач вважає вірним.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2017 року у справі № 904/9267/17 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 товариства з обмеженою відповідальністю "Дзержинівське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ Юкон" 10 112,83 грн. пені, 18 781,38 грн. 20% річних, 12 555,04 грн. інфляційних нарахувань на суму боргу, 950,99 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з даним рішенням Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Дзержинівське” звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 товариства з обмеженою відповідальністю “Дзержинівське” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “КБ Юкон” 2817,21 грн. - 3% річних, 10 564,14 грн. - інфляційних нарахувань, в решті позовних вимог відмовити.
Вважає, що судом було порушено та неправильно застосовано ч. 7 ст. 180 ГК України, ч. 4 ст. 631 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», абз. 2 п. 3.1. та абз. 3 п. 3.2. Постанови № 14 та ч. 1, ч. 2 та ч.5 ст. 236 ГПК України.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що оскільки обов'язок зі сплати заборгованості за видатковою накладною № 124 від 11.10.2016 (Накладна № 124) та видатковою накладною № 147 від 27.10.2016 (Накладна № 147) виник у січні 2017 року, то з огляду на це та, враховуючи зміст абз. 3 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» при розрахунку розміру інфляційних нарахувань суд не повинен був враховувати індекс інфляції за січень 2017 року.
Внаслідок чого, за розрахунком відповідача інфляційні нарахування за накладною № 124 з суми заборгованості 56 100,00 грн. за період з лютого по вересень 2017 року становлять 4 880,70 грн.; за накладною № 147 з суми заборгованості 83 580,00 грн. за період з лютого по липень 2017 року становлять 5 683,44 грн., а всього 10 564,44 грн.
З рішення не вбачається, яким чином судом було вирахувано відповідну заборгованість та чи було враховано при розрахунку зміст абз. 2 п. 3.1. Постанови № 14, відповідно до якого: «Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, та одержані таким, чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання».
Відповідач вважає, що суд не повинен був застосовувати до спірних правовідносин п. 5.2. Договору, оскільки Договір діяв тільки до 31.12.2016 (відповідно до умов п. 1.1. Додаткової угоди № 1 від 11.07.2016 до Договору), а 20% річних та пеня були нараховані судом вже в 2017 році, тобто після припинення дії Договору.
Позовні вимоги відносно стягнення пені та відсотків у розмірі 20% річних, які нараховані судом за період з 2017 року не підлягають задоволенню, оскільки вони нараховані за період, коли умови Договору щодо їх застосування вже не діяли (після закінчення строку Договору), а стягнення відповідних сум суперечить ч. 7 ст. 180 ГК України та ч. 4 ст. 631ІІК України.
Вважає, що після закінчення строку дії договору, відповідач не звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язань по договору, однак розмір такої відповідальності буде встановлюватися вже не договором, а законом (у випадку, якщо така відповідальність ним передбачена).
Отже, суд повинен був стягнути з Відповідача відсотки у розмірі не 20% річних, як це вказано в п. 5.2. Договору (строк дії якого закінчився), а 3%, як це вказано в ч. 2 ст. 625 ЦК України. Також, суд не мав права стягувати з Відповідача пеню у розмірі 0,04% за кожен день прострочення, оскільки сплата відповідної штрафної санкції не передбачена жодним нормативно-правовим актом.
Таким чином, з Відповідача потрібно було стягнути відсотки у розмірі 2 817,21 грн.
Позивач (ТОВ "КБ Юкон") у відзиві на апеляційну скаргу вважає, що судом першої інстанції були повно і всебічно встановлені та розглянуті обставини даної справи, досліджені надані сторонами докази та пояснення, на підставі чого прийнято законне і обґрунтоване рішення, буз будь-яких порушень норм матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області без змін.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 товариства з обмеженою відповідальністю “Дзержинівське” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2017 року у справі № 904/9267/17 було залишено без руху, у зв'язку з ненаданням доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.
02.02.2018 року на адресу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від відповідача ОСОБА_1 товариства з обмеженою відповідальністю "Дзержинівське надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, а саме апелянтом надано докази сплати судового збору у розмірі 677,00 грн. (квитанція про сплату судового зюору №16585 від 01.02.2018 року).
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 товариства з обмеженою відповідальністю “Дзержинівське” с. Іверське Солонянського району Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2017 року у справі № 904/9267/17 та призначено на 01.03.2018 року.
01.03.2018 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом підписано вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
08.10.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КБ Юкон" (постачальник) та ОСОБА_1 товариством з обмеженою відповідальністю "Дзержинівське" (покупець) було укладено договір №08-10-15/01 (а.с. 11-13).
Згідно пункту 1.1. договору позивач (постачальник) зобов'язався поставити відповідачу (покупець) нафтопродукти, а відповідач прийняти та оплатити товар на умовах договору.
Пунктами 4.1, 4.2 договору передбачено, що покупець оплачує товар на умовах відстрочки платежу на 21 день, підставою платежу є цей договір та додаткові угоди до нього, а також рахунки-фактури.
Згідно з п. 4.4 договору сторони щомісячно, до 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим, проводять звірку по руху товару та взаєморозрахункам за товар за попередній місяць.
Відповідно до п. 4.5 договору суми недоплати або переплати, виявлені під час проведення звірки, підлягають сплаті зобов'язаною стороною у триденний строк з моменту підписання відповідного акта.
11.07.2016 року між сторонам було укладено додаткову угоду №1 до договору поставки, у якій зазначили, що строк дії договору продовжується до 31.12.2016, додаткова угода діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору.
За видатковою накладною №124 від 11.10.2016 року позивачем було поставлено відповідачу дизельне пальне на суму 86 100,00 грн. та виписано рахунок №128 від 11.10.2016 року на оплату цієї суми (а.с. 16).
Згідно до накладної №147 від 27.10.2016 року позивачем було передано відповідачу дизельне пальне вартістю 83 580,00 грн. та виписано рахунок на оплату № 149 від 27.10.2016 року (а.с. 18).
Згідно платіжного доручення № 400 від 28.10.2016 року відповідачем було перераховано позивачу 30 000,00 грн. за товар, отриманий за накладною №124 від 11.10.2016 року (а.с. 19).
Решта вартості товару відповідачем не була оплачена, тому позивач звернувся з до господарського суду з позовом і рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.03.2017 року на його користь з відповідача було стягнуто заборгованість в сумі 139 679,99 грн.
З матеріалів справи вбачається, що зазначений борг відповідачем було оплачено частинами, а саме: платіжним дорученням №234 від 10.08.2017 року перераховано 40 000,00 грн., платіжним дорученням №258 від 16.08.2017 перераховано 43 580,00 грн., платіжним дорученням №387 від 12.10.2017 перераховано 26 100,00 грн., платіжним дорученням №388 від 13.10.2017 року перераховано 30 000,00 грн. (а.с. 23-26).
У платіжних дорученнях призначенням платежу вказано як оплата згідно рахунка №149 від 27.10.2016, який позивачем був виписаний на оплату за товар, поставлений за накладною №147, тому слід вважати, що в першу чергу був погашений борг за товар за накладною №147, а потім за товар за накладною №124 від 11.10.2016 року.
Борг було погашено з простроченням, що і є причиною спору. Тому позивач 30.10.2017 року звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом з вимогами (з урахуванням прийнятої судом до розгляду заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення 31 517,68 грн. пені, 23 626,67 грн. 20% річних та 14 591,94 грн. інфляційних нарахувань на суму боргу.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем неналежно виконано свої зобов'язання за договором, порушено обумовлені договором строки оплати поставленої йому продукції та вчасно не оплачено за отриману продукцію. При цьому, суд вважає нарахування пені та 20% річних після закінчення строку дії договору цілком обґрунтованим.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Правовідносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору поставки товару, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечені факти отримання товару за представленими видатковими накладними №124 від 11.10.2016 року та №147 від 27.10.2016 року.
Відповідач не надав доказів, які б спростовували твердження позивача про виконання ним своїх обов'язків за вищенаведеним договором поставки № 08-10-15/01 від 08.10.2015 року.
Згідно із ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В пункті 4.1 договору встановлено, що оплата за товар здійснюється на умовах відстрочки до 21 календарного дня. Протягом цього часу відповідач здійснив часткову оплату за товар в сумі 30 000,00 грн.
При цьому, пунктом 4.5 договору визначено порядок та строки остаточного розрахунку за товар, а саме 3 дні після підписання акта звірки розрахунків.
Акт звірки взаємних розрахунків сторонами підписано 31.12.2016 року та відображено наявність у відповідача боргу перед позивачем у розмірі 139 679,99 грн. За умовами п. 4.5 договору оплата товару мала бути здійснена не пізніше 03.01.2017 року. Отже з 04.01.2017 розпочалась прострочка платежу.
Враховуючи умови договору, положення ст. 530, ч.1 ст. 692 ЦК України строк оплати товару, поставленого позивачем відповідачу, поставка якого підтверджується зазначеними вище видатковими накладними, є таким, що настав.
В порушення прийнятих на себе зобов'язань Відповідач поставлений на його адресу товар оплатив повністю, однак не у встановлений договором строк.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Частиною 3 Закону передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно із ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 5.2 договору сторони дійшли згоди про те, що за порушення встановлених пунктом 4.5 договору термінів взаємних розрахунків, винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,04%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожний день затримки.
Таким чином, пеня може бути нарахована виходячи з розміру 0,04% від суми боргу за кожний день прострочки платежу, оскільки даний розмір пені не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В пункті 5.2 договору встановлена умова про нарахування за прострочку платежу 20% річних.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, сторони у договорі мали право встановити 20, а не 3 проценти річних від простроченої суми.
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що позовні вимоги відносно стягнення пені та відсотків у розмірі 20% річних, які нараховані судом за період з 2017 року, не підлягають задоволенню, оскільки вони нараховані за період, коли умови Договору щодо їх застосування вже не діяли (після закінчення строку Договору), з огляду на наступне.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 7 ст. 180 ГК України та ч. 4 ст. 631 ЦК України, на які в обґрунтування своєї позиції посилається заявник апеляційної скарги, передбачено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Як вже зазначалося вище, 11.07.2016 року між сторонам було укладено додаткову угоду №1 до договору поставки, у якій зазначили, що строк дії договору продовжується до 31.12.2016, додаткова угода діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору (а.с. 14).
Отже, доводи заявника апеляційної скарги щодо неможливості нарахування відсотків річних та пені після закінчення строку дії договору суперечать додатковій угоді № 1 від 11.07.2016 року, відповідно до якої договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору, в тому числі й зобов'язань по сплаті пені та відсотків річних.
Верховний суд України у постанові від 21.09.2016 по справі №6-1252цс16 вказав, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для нарахування процентів та пені за невиконання зобов'язань після закінчення строку дії договору.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про обґрунтованість нарахування пені та 20% річних після закінчення строку дії договору.
Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За прострочку оплати за товар за обома накладними пеня підлягає нарахуванню з 04.01.2017 року по 03.07.2017 року.
Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
У абзаці 2 п. 3.2 вищезазначеної постанови дійсно передбачено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
В той же час, в абзаці 3 п. 3.2 даної постанови зазначено, що у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.
Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Аналогічна правова позиція висловлена у Аналізі практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві від 01.07.2014 року, відповідно до якої сума боргу, яка повинна сплачуватися з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця.
Таким чином, оскільки прострочення виконання грошового зобов'язання за обома накладними почалося з 04.01.2017 року, тобто до 15 дня відповідного місяця, то господарський суд правильно розрахував інфляційні втрати з урахуванням січня 2017 року.
Вищезазначеним спростовуються доводи апеляційної скарги про безпідставність нарахування інфляційних втрат за січень 2017 року.
Борг за товар за накладною №124 остаточно погашений 13.10.2017 року, і цей день не включається в період прострочки.
За накладною №147 борг повністю погашений 16.08.2017 року, і цей день не включається в період прострочки.
За розрахунком колегії суддів, з урахуванням періоду часу, за який позивач просив стягнути пеню, 20% річних та інфляційні втрати, розрахунок має бути наступним.
За накладною № 124
№Сума заборгованості (грн.)Період прострочення20% річних (грн.)Пеня, 0,04% в день (грн.)Інфляція (грн.)
1.56 100,00з 04.01.2017 - 11.10.20178 637,864 061,64 (за період з 04.01.2017 - 03.07.2017)5 731,65 (за період з січня по вересень 2017)
2.30 000,0012.10.201716,44--
3Всього 8 654,304 061,645 731,65
За накладною № 147
№Сума заборгованості (грн.)Період прострочення20% річних (грн.)Пеня, 0,04% в день (грн.)Інфляція (грн.)
1.83 580,00з 04.01.2017 - 09.08.20179 983,806 051,19 (за період з 04.01.2017 - 03.07.2017)6 823,39 (за період з січня по вересень 2017)
2.43 580,0010.08.2017 - 15.08.2017143,28--
3Всього 10 127,086 051,196 823,39
На підставі викладеного, враховуючи розрахунок позивача (межі зазначеного ним періоду), положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, колегія суддів відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування пені, 20% річних та інфляційні втрати прийшла до висновку, що господарським судом правомірно стягнуто з відповідача 10 112,83 грн. пені, 18 781,38 грн. 20% річних, 12 555,04 грн. інфляційних нарахувань, оскільки прострочення оплати поставленого товару з боку відповідача мало місце та на час прийняття рішення у справі відповідачем доказів погашення вищезазначеної заборгованості не надано.
З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів колегія суддів вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо оплати поставленого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (ч. 1 ст. 614 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Оскільки загальна ціна позову становить 69 736,29 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв'язку з чим відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 ГПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 товариства з обмеженою відповідальністю “Дзержинівське” с. Іверське Солонянського району Дніпропетровської області - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2017 року у справі № 904/9267/17 - залишити без змін.
Судові витрати ОСОБА_1 товариства з обмеженою відповідальністю “Дзержинівське” за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення .
Повний текст постанови виготовлено та підписано 12.03.2018 року.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя О.В. Березкіна
Суддя М.О. Дармін