про відмову у видачі судового наказу
14 березня 2018 року
м. Чернігів
справа № 927/162/18
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Фетисової І.А. , розглянувши заяву № 18-529 від 01.03.2018
Державної акціонерної холдингової компанії «АРТЕМ», вул. Мельникова, 2/10, м. Київ, 04050
про видачу судового наказу
про стягнення з боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю «Техсервіс», вул. 30 років Перемоги, 39, м. Сновськ (Щорс), Чернігівська область, 15200
боргу 7602,41 грн, 2198,66 індексу інфляції та 466 грн 3 % річних
05.03.2018 до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява Державної акціонерної холдингової компанії «АРТЕМ» про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техсервіс» боргу 7602,41 грн, 2198,66 індексу інфляції та 466 грн 3 % річних.
В обґрунтування заявлених вимог стягувач зазначає про наявність у боржника заборгованості по договорами № 9/15 від 24.03.2015 в сумі 5877,22 грн та № 6-16 від 21.03.2016 в сумі 1725,19 грн. Крім того заявляє до стягнення 377,00 грн 3 % річних та 1795,02 грн індексу інфляції з суми боргу 5877,22 грн та 89 грн 3 % річних та 403,64 грн індексу інфляції з суми боргу 1725,19 грн.
Вивчивши зміст заяви про видачу судового наказу, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу з огляду на таке.
Відповідно до статті 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином, процесуальне законодавство надає право видачі судового наказу, та як факт звернення з такою заявою, по одному договору й не більше.
Слід зазначити, приписи процесуального законодавства щодо процедури особливої форми судового рішення - судовий наказ, не наділяють заявника правом об'єднувати вимоги по різним договорам.
За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати індексу інфляції та процентів річних є додатковими способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних затрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору, що ґрунтується на вимогах закону, а не договору.
А тому, вимоги Державної акціонерної холдингової компанії «АРТЕМ» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техсервіс» інфляційних втрат та 3% річних не відповідають приписам ст.148 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не є заборгованістю за своєю правовою природою та не ґрунтуються на умовах договору.
Пунктами 3, 8 ч.1 ст.152 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо зокрема заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам ст.148 цього Кодексу, та із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Зазначені обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що заява Державної акціонерної холдингової компанії «АРТЕМ» про видачу наказу оформлена з порушенням вимог, встановлених п. п. 3, 8 ч.1 ст.152 Господарського процесуального кодексу України.
Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених п.п.3-6 ч.1 ст. 152 цього Кодексу в частині вимог про стягнення з боржника інфляційних втрат та 3% річних, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Зважаючи на принципи наказного провадження та встановлений порядок розгляду заяви про видачу судового наказу, наказне провадження у господарському судочинстві забезпечує можливість стягнення грошової заборгованості, наявність та безспірність якої підтверджується доданими до заяви документами.
Згідно з ч. 3 ст. 150 ГПК України, до заяви про видачу судового наказу додаються, зокрема: копія договору, укладеного в письмовій формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Відповідно до ст. ст.76,78 ГПК України, належними, допустимими та достовірними доказами є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі ст. 86 цього Кодексу, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, для задоволення заяви про видачу судового наказу, суд повинен надати оцінку її обґрунтованості на підставі викладених у ній обставин та доданих до заяви доказів.
У частинах 1, 2, 4, 5 статті 91 ГПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Згідно з п. 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003) відмітка про засвідчення копії документа складаються зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.
Проте, усі додані до заяви фотокопії документів, не завірені взагалі, з огляду на що, не відповідають вимогам щодо належності та допустимості доказів, а вчинення прошивки пакету документів заявником з написом «прошито, пронумеровано на 78 аркушах» не є свідченням про належність фотокопій документів оригіналам за приписами п.5.27 Національного стандарту України..
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ГПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, зокрема, якщо: заяву подано з порушенням вимог статті 150 цього Кодексу.
При цьому, суд звертає увагу заявника, що відповідно до ст. 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених п.п.1, 2, 8, 9 ч.1 ст.152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Оскільки, згідно приписів статті 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, суд зазначає, що дана норма є імперативною та вимога може бути заявлена по одному (окремому) договору. Окрім того звертаємо Вашу увагу, що предметом договору № 9/15 від 24.03.2015 є надання послуг центральної заводської лабораторії по вхідному контролю сталей, сплавів та кольорових металів, предметом договору № 6-16 від 21.03.2016 є виготовлення продукції за заявками ТОВ «Техсервіс», що свідчить про відмінність договорів за своєю правовою природою.
А тому, заявник має право повторно звернутись до суду із окремими (самостійними) заявами про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техсервіс» заборгованості, яка виникла по договором № 9/15 від 24.03.2015 та за договором № 6-16 від 21.03.2016, сплативши судовий збір у встановленому законом розмірі за кожну таку заяву.
Керуючись ст.148, 149, 150, п. п. 1, 3, 8 ч. 1 ст. 152, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити Державній акціонерній холдинговій компанії «АРТЕМ» у видачі судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техсервіс» боргу 7602,41 грн, 2198,66 індексу інфляції та 466 грн 3 % річних.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала підписана 14 березня 2018 року.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного господарського суду у строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України, та в порядку з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України.
З текстом даної ухвали можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.
Відомості про адреси для листування та зв'язку Господарського суду Чернігівської області: пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua; тел. 676-311, факс 77-44-62
Суддя І.А.Фетисова