Головуючий суду 1 інстанції - Акулов Є.М.
Доповідач -Карташов О.Ю.
Справа № 414/1516/17
Провадження № 22ц/782/953/17
28 лютого 2018 року м. Сєвєродонецьк
Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів Судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя Карташов О.Ю.
судді Дронська І.О., Яресько А.В.
за участю секретаря Єгорової О.П.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
представник позивача - ОСОБА_2
відповідач - Державне підприємство «Кремінське лісомисливське господарство»
представник відповідача - Якимович Олександр Вікторович
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку
апеляційну скаргу
Державного підприємства «Кремінське лісомисливське господарство»
на рішення
Кремінського районного суду Луганської області від 23 листопада 2017 року, ухваленого у складі судді Акулова Є.М. в залі судових засідань Кремінського районного суду Луганської області в м. Кремінна
у справі за позовом
ОСОБА_1 до Державного підприємства «Кремінське лісомисливське господарство» про стягнення заборгованості по заробітній платі
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Кремінське лісомисливське господарство» про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Зазначав, що з 18 квітня 2013 року він був прийнятий до ДП «Кремінське лісомисливське господарство» на посаду спостерігача пожежним. 2 жовтня 2013 року наказом № 258-к від 01.10.2013 був переведений на посаду начальника Центральної лісопожежної станції, де, вважається, працює дотепер.
15 липня 2016 року наказом № 172 командира військової частини НОМЕР_1 він був зарахований до списків особового складу Збройних Сил України і приступив до виконання службових обов'язків за посадою «солдат».
Цього ж дня, а саме 15 липня 2016 року між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 був укладений контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.
На підставі вказаного наказу, роботодавець, ДП «Кремінське лісомисливське господарство», видав наказ від 9 вересня 2016 року № 114-к про увільнення від роботи ОСОБА_1 у зв'язку з прийняттям на військову службу з 15 липня 2016 року зі збереженням місця роботи, посади та без збереження заробітної плати.
В цій частині, без збереження заробітної плати, наказ вважає виданим всупереч усім вимогам законодавства.
Згідно довідок військової частини НОМЕР_2 від 6 лютого 2017 року та В2612 від 26 квітня 2017 року він безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України з 18 вересня 2016 року по 26 квітня 2017 року.
Проте, ДП «Кремінське лісомисливське господарство» йому не нараховувало та не сплачувало заробітну плату у період з жовтня 2016 року по червень 2017 року, внаслідок утворилась заборгованість 29 999,99 грн., у зв'язку з чим, підлягають сплаті також штрафні санкції 9600 грн., зазначені суми позивач просить стягнути з відповідача.
Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 23 листопада 2017 року вирішено позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Кремінське лісомисливське господарство», третя особа Міністерство соціальної політики України про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити частково.
Стягнути з державного підприємства «Кремінське лісомисливського господарства» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з жовтня 2016 року по червень 2017 року у сумі 29999,99 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
В апеляційній скарзі Державного підприємства «Кремінське лісомисливське господарство», ставиться питання про скасування рішення Кремінського районного суду Луганської області від 23 листопада 2017 року з підстав неправильного застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалення нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги та не надав належної оцінки факту, що військова служба за контрактом осіб рядового складу, на яку добровільно погодився позивач по справі ОСОБА_1 , не є тим видом служби на яку розповсюджується особливий період, що на час укладання зазначеного Контракту сторони констатували, що особливого періоду не існує. Особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року; з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року; з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року; з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року, станом на момент укладення Контракту, а саме 15 липня 2016 року особливий період не діяв.
У судовому засіданні, ОСОБА_3 представник ДП «Кремінське лісомисливське господарство», доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.
Представник позивача ОСОБА_2 просив відхилити апеляційну скаргу та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України, - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 02.10.2013 року займав посаду начальника Центральної лісопожежної станції ДП «Кремінське лісомисливське господарство».
15 липня 2016 року ОСОБА_1 добровільно взяв на себе обов'язок проходити військову службу у Збройних Силах України і підписав контракт з Міністерством оборони України: військовою частиною НОМЕР_1 про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України протягом строку контракту до закінчення особливого періоду, або оголошення рішення про демобілізацію.
ОСОБА_1 9 вересня 2016 року увільнений від роботи у зв'язку з прийняттям на військову службу з 15 липня 2016 року зі збереженням місця роботи, посади та без збереження заробітної плати на підставі наказу від 9 вересня 2016 року № 114-к.
Довідкою від 06.02.2017 року № 039/3588 командира військової частини НОМЕР_2 підтверджується участь ОСОБА_1 з 18 вересня 2016 року по 19 жовтня 2016 року, з 17 грудня 2016 року по теперішній час в антитерористичній операції у Луганській та Донецькій областях.
Згідно з довідками про доходи ОСОБА_1 нараховувалася та сплачувалася заробітна плата до липня 2016 року.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що позивач уклав контракт під час дії кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, а особливий період в Україні не скасовано. На час дії контракту, як військовослужбовець, ОСОБА_1 користується пільгами, передбаченими ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ч. ч. 3, 4 ст. 119 КЗпП України.
Оцінюючи аргументи учасників справи та висновки суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.
Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.
За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України», підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України», - особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Рада національної безпеки, згідно зі ст. 3 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України», вносить пропозиції Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; виконує функції координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України, а також, у відповідності до ст. 4 цього Закону приймає рішення щодо невідкладних заходів із розв'язання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.
Зазначені рішення згідно зі ст. 10 Закону, вводяться в дію Указами Президента України та є обов'язковими до виконання.
Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.
Згідно рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
Рішень про демобілізацію усіх призваних на службу військовослужбовців, в тому числі й тих, які проходять таку службу за контрактом, та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, Президент України не приймав.
Крім того, у листі Міноборони від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 «Щодо дії особливого періоду», та у постанові Вищого адміністративного суду України у від 16 лютого 2015 року (справа № 800/582/14), виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Статтею 119 КЗпП України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
Згідно з частиною третьою вказаної статті, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (частина четверта статті 119 КЗпП України).
Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Таким чином, з положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами 3, 4 статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.
За таких обставин, апеляційний суд, погоджується з висновками місцевого суду про те, що на час укладення контракту з позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору.
Відтак, на позивача поширюються гарантії, визначені частиною четвертою статті 119 КЗпП України, тому місцевий суд обґрунтовано задовольнив позов про стягнення заборгованості по заробітній платі.
За таких обставин, апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.
Доводів щодо неправильності розрахунку розміру стягнутої судом суми заборгованості по заробітній платі, скаржником у апеляційній скарзі не зазначено.
Проте, апеляційний суд вважає необхідним змінити рішення суду в частині зазначення періоду стягнення суми заборгованості по заробітній платі та доповнити цю частину, зазначив період стягнення суми заборгованості по заробітній платі з 1 жовтня 2016 року по 30 червня 2017 року.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Керуючись ст.ст. 367, 374, ч. 4 ст. 376, ст.ст. 381, 382, 384, 390 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Кремінське лісомисливське господарство» задовольнити частково.
Рішення Кремінського районного суду Луганської області від 23 листопада 2017 року змінити в частині зазначення періоду стягнення суми заборгованості по заробітній платі та доповнити цю частину, зазначив період стягнення суми заборгованості по заробітній платі з 1 жовтня 2016 року по 30 червня 2017 року.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 5 березня 2018 року.
Головуючий
Судді: