ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.03.2018Справа № 910/23546/17
За позовом Суб'єкта підприємницької діяльності Неліпи Тамари Борисівни (01054, АДРЕСА_1)
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дмитрівська-45» (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, 45)
про стягнення 167 098,08 грн.
Суддя Демидов В.О.
Представники : не викликались
встановив :
Суб'єкт підприємницької діяльності Неліпа Тамара Борисівна звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дмитрівська-45» про стягнення 167 098,08 грн., з яких: пеня - 7820,22грн., 3% річних - 28 614,86 грн., інфляційні втрати - 130 663,00 грн.
Обґрунтовуючи позовну заяву Суб'єкт підприємницької діяльності Неліпа Тамара Борисівна посилається на несвоєчасне погашення відповідачем заборгованості, встановленої рішенням господарського суду м. Києва від 14.03.2013.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.01.2018 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив.
16.02.2018 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що ст. 625 ЦК України передбачає насамперед договірні правовідносини, тобто ця стаття поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.
23.02.2018 мешканці ОСББ «Дмитрівська-45» через загальний відділ діловодства суду подали колективне клопотання.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.2013 у справі №36/231-18/194-2012 позов Фізичної особи-підприємця Неліпи Тамари Борисівни задоволено частково, стягнуто з ОСББ «Дмитрівська-45» на користь Фізичної особи - підприємця Неліпи Тамари Борисівни 107 928,00 грн. вартості ремонтно-будівельних робіт та матеріалів по усуненню недоліків приміщень, визначених п.п. 1.2., 1.3., 1.4. договору оренди від 03.09.2007 року, 10 096,04 грн. витрат на проведення експертизи, 3 085,56 грн. витрат по сплаті державного мита та 198,56 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Як вбачається з вказаного судового рішення у справі №36/231-18/194-2012, рішенням господарського суду міста Києва від 11.05.2010 по іншій справі №11/229 договір оренди від 03.09.2007 визнано судом нікчемним, у зв'язку із чим ФОП Неліпа Тамара Борисівна просила суд зобов'язати відповідача ОСББ «Дмитрівська-45» повернути на її користь все отримане за договором оренди від 03.09.2007 та відшкодувати вартість проведеного ремонту.
З матеріалів справи вбачається, що постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 26.07.2013 відкрито виконавче провадження з виконання наказу, виданого господарським судом міста Києва №36/231-18/194-2012 від 04.07.2013.
Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 20.11.2014 повернуто виконавчий документ стягувачеві.
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 17.12.2014 вдруге відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу, виданого господарським судом міста Києва №36/231-18/194-2012 від 04.07.2013.
Листом Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 27.12.2017 №дв/32 повідомлено, що згідно платіжного доручення від 16.03.2017 №1158 на користь стягувача перераховано кошти в розмірі 51 308,16 грн., а згідно платіжного доручення від 14.09.2017 №11027 на користь стягувача перераховано кошти в розмірі 70 000,00 грн.
Отже повне погашення заборгованості відповідач здійснив лише 14.09.2017.
З огляду на вказане позивача просила стягнути з відповідача 167 098,08 грн., з яких: пеня - 7820,22 грн., а також 3% річних - 28 614,86 грн. та інфляційні втрати - 130 663,00 грн. відповідно до ст. 625 ЦК України.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частина 1 ст. 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. ст. 76-79 ГПК України)
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, правових підстав для нарахування відповідачу пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання у період з 14.07.2013 по14.09.2017.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Згідно з п. 1.2 Постанови правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.
Згідно з п. 1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до п. 1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Як вбачається з пунктів 3.1, 3.2 Постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до п. 5.4 Постанови за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.
Крім того, суд звертає увагу на те, що за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду України у справах № 6-126цс14 від 11.03.2015 та № 6-352цс16 від 06.04.2016.
Таким чином, враховуючи наявний факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, а також положення чинного законодавства України, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що позивачем було неправильно здійснено розрахунок вказаних сум, у зв'язку із чим судом здійснено власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в сумі 14 411,00 грн., а інфляційні втрати в розмірі 130 663,00 грн., тобто у розмірі, заявленому позивачем до стягнення, оскільки суд не має права виходити за межі позовних вимог.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 7820,22 грн., суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання у даному випадку.
Разом з тим, положення ст.231 ГК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», не передбачають встановлення пені, а лише встановлюють порядок нарахування та розмір такої пені у випадку, якщо сторони передбачили нарахування пені умовами договору.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням витрат по сплаті судового збору в цій частині на відповідача на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 73, 74, 76 - 80, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дмитрівська-45» (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, 45, код 25917082) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності Неліпи Тамари Борисівни (01054, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 3% річних в сумі 14 411 (чотирнадцять тисяч чотириста одинадцять) грн. 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 130 663 (сто тридцять тисяч шістсот шістдесят три) грн. 00 коп. та 2176 (дві тисячі сто сімдесят шість) грн. 11 коп. судового збору, видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову відмовити.
Повне рішення складене та підписане 12.03.2018.
Суддя В.О. Демидов