Справа №521/18806/16-ц
Провадження №2/521/1247 /18
12 березня 2018 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Поліщук І.О.,
при секретарі - Бєрової А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення, про визнання осіб такими що втратили право користування жилим приміщенням, -
09.11.2016 року до Малиновського районного суду міста Одеси звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, уточнивши який з врахуванням поданої заяви про зміну предмету позовних вимог, просить суд винести рішення про виселення ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, визнати ОСОБА_3, ОСОБА_2 такими що втратили право проживання у будинку за адресою: АДРЕСА_1.
Свій позов ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договорів купівлі-продажу НАІ № 603233, НАІ № 693234 від 27 травня 2016 року. Відповідачі - ОСОБА_3 - колишній чоловік минулої власниці житлового будинку - ОСОБА_5 та його батько - ОСОБА_2, на час укладення договору не проживали у будинку за місцем реєстрації, їх реєстрація існувала формально, що стало приводом для звернення до суду з позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом. В уточненому позові ОСОБА_1 посилається на те, що 22.11.2016 року працівники другого Малиновського відділу державної виконавчої служби м. Одеси на підставі судового рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02.09.2016 року примусово вселили до її будинку відповідача ОСОБА_3. Позивачка вказує, що придбала даний будинок для особистого проживання та проживання членів її сім ї, а той факт, що в будинку досі зареєстровані члени сімї та проживає колишній чоловік попереднього власника будинку, заважає їй повноцінно користуватися нерухомим майном, адже вони з сім'єю не мають до них жодного відношення. Оскільки права членів сімї колишнього власника є похідними від прав власника, то з припиненням для власника права власності на жиле приміщення, члени його сімї також втрачають право користування цим приміщенням, а тому відповідач який проживає у спірному приміщення незаконно, має бути виселений з нього.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представники - заявлені у позові вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.
Представник ОСОБА_3, адвокат ОСОБА_6, приймаючи участь в судових засіданнях 15.06.2017 року, 14.09.2017 року позов до його довірителя не визнав, з підстав викладених у запереченнях на позов. Додатково пояснювали суду, що будинок № АДРЕСА_1 належав батькам ОСОБА_3, які і побудували цей будинок. 23 лютого 2003 року спірний будинок був подарований батьком ОСОБА_2 сину - ОСОБА_3, який в свою чергу 18 вересня 2009 року під тиском дружини ОСОБА_7 уклав договір дарування цього будинку на її користь, при цьому всі залишилися проживати у будинку як члени сімї, мали законну реєстрацію. У 2012 році зник відповідач ОСОБА_2, у зв'язку з чим оголошено його розшук. Представник відповідача ОСОБА_3 вказував, що його довірителем оспорював вся договір дарування спірного житлового будинку укладений між ним та ОСОБА_7, однак позов залишено без задоволення. Судовий процес щодо визнання договору дарування недійсним розпочався у 2011 році, і одразу після цього співмешканець ОСОБА_7 та вона сама спровокували конфлікт, за результатами якого відносно відповідача ОСОБА_3 порушили кримінальну справу, судом винесено вирок та призначено покарання у вигляді позбавлення волі. Одразу після затримання ОСОБА_3 у 2012 році ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання осіб такими що втратили право користування жилим приміщенням, судовий процес тривав по 2016 роки. За цей час ОСОБА_7, до прийняття судом рішення розпорядилася спірним житловим будинком, продавши його позивачці ОСОБА_1. Оскільки на даний час ОСОБА_3 оспорюються договори купівлі-продажу житлового будинку, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_7, тобто між учасниками даного процесу не вирішено спір про право, прийняти рішення про виселення відповідача ОСОБА_3 та про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням є неможливим, тому слід відмовити у задоволенні позові.
Суд, вислухавши позивачку її представників, представника ОСОБА_3, свідків, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку поданим доказам, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що житловий будинок № АДРЕСА_1, належав на праві власності батьку відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 на підставі договору безстрокового користування земельною ділянкою для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності, посвідченого 03.10.1957 року нотаріусом Другої Одеської нотаріальної контори Лико П.П., під реєстром № 2-11894 та зареєстрованому в Міжміському бюро технічної інвентаризації м. Одеси 02.11.1963 року в реєстровій книзі № 73 під реєстром № 96 на ст. 18.
25 лютого 2003 року ОСОБА_2 подарував своєму сину - ОСОБА_3 належний йому житловий будинок № АДРЕСА_1 що підтверджується договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кривошеєм Б.І. та зареєстрованим в КП « ОМБТІ та РОН».
18 вересня 2009 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поліш Н.І. було посвідчено договір дарування згідно з яким ОСОБА_3 передав безкоштовно у власність ( подарував), а ОСОБА_7 прийняла дарунок житловий будинок під № АДРЕСА_1, який складається з кам'яної будівлі площею 61,2 кв.м., в тому числі 45,3 кв.м., житлової; вбиральні В, огорожі 1-3; мостіння І і цистерни ІІ. 25.09.2009 року право власності ОСОБА_7 на житловий будинок під № АДРЕСА_1 було зареєстровано в КП « ОМБТІ та РОН» що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
19.01.2010 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 - розірвано. 08.10.2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013170470006484 внесено матеріали досудового розслідування у відношенні ОСОБА_3 за ознаками злочинів передбачених ст. ст. 263 ч.1, ст. 296 ч.4 КК України. Вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2013 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні кримінальних порушень передбачених ст. 263 ч.1, ст. 296 ч.4 КК України та призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі. У грудні 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, вказуючи що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровані у належному їй будинку, але більше року не проживають. 17.03.2015 року ОСОБА_3 звільнений достроково на підставі ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 03.03.2017 року, після звільнення з місць позбавлення волі ОСОБА_3 прибув до місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 в місті Одесі, однак до житлового будинку не вселився.
07.04.2015 року ОСОБА_3 звернувся до Хмельницького ВМ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області з заявою про вселення до житлового будинку. Листом № 31/21-9424 -ЖЄО від 10.04.2015 року ОСОБА_3 рекомендовано звернутися до суду задля вирішення питання щодо вселення.
У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та вселенні.
В ході розгляду даної справи у Малиновському районному суді м. Одеси ОСОБА_20 розпорядилася спірним будинком. 27.05.2016 року за договором купівлі-продажу укладеного з ОСОБА_5 ОСОБА_1 набула право власності на 1/10 частку житлового будинку під АДРЕСА_1 27.05.2016 року за договором купівлі-продажу укладеного з ОСОБА_5 ОСОБА_1 набула право власності на 9/10 частки житлового будинку під АДРЕСА_1
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_5 (ОСОБА_3) - відмовлено, зустрічний позов - задоволено. Прийнято рішення про вселення ОСОБА_3 до житлових та нежитлових приміщень домоволодіння АДРЕСА_1, якій складається з кам'яної будівлі «А» площею 61,2 кв.м., в тому числі 45,3 кв.м. житлової; вбиральня літ. «В», огородження, мостіння І, цистерна ІІ.
Сторонами не оспорюється, що рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 02 вересня 2016 року виконано, виконання даного рішення відбувалося у той час коли власником житлового будинку була вже ОСОБА_1.
На рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 02.09.2016 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 17.08.2017 року у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено за безпідставністю позовних вимог. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 також відмовлено оскільки позов пред'явлено до не належного відповідача - ОСОБА_7. Як вбачається з мотивувальної частини рішення апеляційного суду Одеської області від 17.08.2017 року, колегією суддів зазначено, що суд першої інстанції задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 та вселивши його до житлових та нежитлових приміщень домоволодіння АДРЕСА_1, який складається з кам'яної будівлі літера «А» площею 61,2 кв.м., в тому числі 45,3 кв.м. житлової ; вбиральні літера «В», огорожі 1-3, мостіння -І, цистерни -ІІ не звернув уваги на те, що ОСОБА_5 не є власником спірного житлового будинку, не вирішив питання про заміну ОСОБА_5 на належного відповідача ОСОБА_1 чим були порушені права ОСОБА_1 на право володіння, користування зазначеним домоволодінням, які підлягають захисту. Таким чином, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 слід відмовити з суб'єктивних підстав. Апеляційним судом зазначено, що ОСОБА_3 не позбавлений права та можливості звернутися з відповідним позовом до суду до належного відповідача, власника спірного домоволодіння або іншим шляхом захистити порушені права.
В порядку з'ясування обставин, на які посилається представник ОСОБА_3, як на підставу своїх заперечень, встановлено наступне.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України прийнято Закон « Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільно процесуального кодексу України, кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів. Закон підписаний Президентом України - 23 листопада 2017 року. Згідно з «Прикінцевими положеннями» цей Закон набуває чинності з дня початку роботи Верховного Суду, визначеного рішенням його Пленуму відповідно до Закону України « Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до «Прикінцевих положень» Закону цивільні справи провадження яких відкрито до набрання чинності Цим законом розглядаються за правилами ЦПК у редакції відповідно до Закону.
03 березня 2018 року представником відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_11 за правилами ст. 178 ЦПК України подано відзив в якому представник відповідача виклала заперечення проти позову. До відгуку надані нові документи, а саме : - Довідку видану Головою сільського комітету, селища Ленінський 18 листопада 1985 року ОСОБА_2 - господарю будинку, проживаючому за адресою АДРЕСА_1 приватний будинок селища Ленінський Іллічівський район у тому що склад його сімї становить п'ять осіб - ОСОБА_12 - господарка, син - ОСОБА_13; син - ОСОБА_3 племінниця - ОСОБА_14; - Рішення міжвідомчої комісії виконкому Іллічівської райради депутатів трудящих за № 18 від 13.12.1985 року, з якого вбачається, що комісією у складі - Голови Міжвідомчої комісії Іллічівського виконкому, Секретаря Міжвідомчої комісії виконкому Іллічівської райради, вирішено: з метою поліпшення житлово-побутових умов ОСОБА_2 зберегти самочинно побудовані споруди : гараж «Г», літню кухню «Д», сарай «Е» та збільшену у розмірах прибудову «А» у будинку № 60 по вулиці Генерала Доватора, 60 у відповідності до проекту та технічного висновку інституту «Укржилремпроект» під наглядом інженера; - Рішення № 189 від 31.03.1986 року Виконавчого комітету Іллічівської районної Ради народних депутатів « Про збереження самочинних прибудов», з якого вбачається, що заслухавши та обговоривши інформацію начальника ЖЄО Іллічівського району тов. ОСОБА_15, розглянувши надані матеріали, виконкомом встановлено, що ОСОБА_2 проживає АДРЕСА_1, у домоволодінні належному йому на праві приватної власності, яке складається з двох житлових кімнат площею 45, 3 кв.м., склад сімї - чотири особи, з метою поліпшення житлових умов самочинно побував гараж під літерою «Г», літню кухню під літерою «Д», сарай літера «Е», збільшив у розмірах прибудову літера «А» та прибудову «А-І». Громадянин ОСОБА_2 просить виконком зберегти йому з правом власності самочинні споруди. Рішення МВК позитивне, Протокол № 18 від 13.12.1985 року. На підставі викладеного виконком вирішив: І. Самочинно побудовані споруди: Гараж «Г», літня кухня «Д», сарай «Е» та збільшену у розмірах прибудову «А» в будинку № 60 по вулиці Генерала Доватора, де мешкає ОСОБА_2 зберегти з правом власності. ІІ . Прибудову «А-І» та навіс «Ж» знести.
Таким чином, проаналізувавши вказані вище документи, з врахуванням дати прийняття рішення Виконавчим комітетом Іллічівської районної Ради народних депутатів № 189 від 31.03.1986 року, суд приходить до висновку, що виникнення права власності на нежитлові приміщення зазначені у рішенні Виконкому № 189 від 31.03.1986 року за ОСОБА_2, регулюється Цивільним кодексом УРСР 1963 року, який був чинним до 1 січня 2004 року. Цивільний кодекс УРСР не визначав обов'язковою реєстрацію права власності на нежитлові приміщення, що не позбавляло власника майна цього права. В матеріалах справи знаходиться технічний паспорт на житловий будинок № АДРЕСА_1 виготовлений КП « ОМБТІ та РОН» 20.08.2009 року, з якого вбачається, що житловий будинок під літерою «А» складається з коридору площею 9,1 кв.м., кухні - 6,8 кв.м., житлової кімнати - 21,4 кв.м., житлової кімнати - 23, 9 кв.м.. Окрім цього до складу будинку входить вбиральня літера «В», № 1-3 огорожа, І-мостіння,ІІ - цистерна. Вивчивши технічну документацію, суд приходить до висновку, що у технічному паспорті та відповідно і у договорах купівлі-продажу укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відсутні приміщення зазначені у рішенні Виконкому № 189 від 31.03.1986 року, а саме Гараж «Г», літня кухня «Д», сарай «Е» та збільшена у розмірах прибудова «А» в будинку № 60 по вулиці Генерала Доватора, щодо яких наявне рішення Виконкому про збереження цих приміщень за ОСОБА_2 з правом власності.
В судових засіданнях позивачка ОСОБА_1 особисто пояснювала, що дійсно житловий будинок складається з двох частин, в одній з яких проживає ОСОБА_3. ОСОБА_1 не заперечувала, що у придбаному нею житловому будинку є приміщення які не включені у договори купівлі-продажу укладені між нею та ОСОБА_5, однак наполягала на виселенні ОСОБА_3 з усіх займаних ним приміщень.
Свідки ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 допитані судом за клопотанням позивачки, розповідали суду про взаємовідносини що склалися між колишнім подружжям ОСОБА_3, тому їх пояснення не враховуються судом оскільки не мають правового значення для вирішення даного спору.
05 березня 2018 року представником ОСОБА_1 до канцелярії суду подані письмові пояснення по справі в яких вказується, що під час розгляду даної справи ОСОБА_3 неодноразово створював конфліктні ситуації з нею та її рідними, за його провини вийшов з ладу електричний лічильник, який вона вимушена замінити за власний рахунок, а 02 грудня 2017 року ОСОБА_3 знаходячись на літній кухні, де він на даний час проживає, намагаючись підключити газовий котел для обігріву приміщення шляхом самовільного втручання в роботу котла допустив витік газу в результаті чого стався вибух побутового газу. ОСОБА_1 наголошує, що викладені вище факти загрожують життю та здоров ю її сімї. Судом приймаються до уваги письмові пояснення представника позивачки, які підтверджує проживання ОСОБА_3 у літній кухні, що не увійшла до складу житлових та нежитлових приміщень набутих ОСОБА_1 за договорами купівлі-продажу від 27.05.2016 року. При цьому суд звертає увагу, що обставини викладені у письмових поясненнях від 05.03.2018 року можуть стати підставою для виселення відповідача за неможливістю сумісного проживання, а даний позов заявлено з інших підстав, які не змінювалися та не доповнювалися.
Матеріалами справи підтверджується, що 27 лютого 2017 року Малиновським районним судом м. Одеси відкрито провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_1 за участю третьої особи КП «БТІ та РОН», приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_19 про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків його недійсності, витребування майна з чужого незаконного володіння. Ухвало суду від 01 лютого 2018 року по справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, яка на розгляд якої саме поставлені питання щодо наявності або відсутності, правомірності існування у будинку АДРЕСА_1 споруд, які не перейшли у власність ОСОБА_1 з за оспорювальними ОСОБА_3 договорами купівлі-продажу будинку.
Відповідно до положень частини 6 статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі: об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до розгляду іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства до набрання законної сили судовим рішенням по іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставин( факти) які є предметом судового розгляду. Враховуючи, що учасники справи, категорично заперечували проти зупинення провадження по справі, наполягали на прийняття судом рішення, суд приймає рішення оцінюючи зібрані докази.
Таким чином, оскільки між учасниками даної справи в межах іншої справи не вирішений спір про право на житловий будинок № АДРЕСА_1, тому суд враховуючи докази надані в межах розгляду даної цивільної справи, мотиви викладені вище у мотивувальній частині рішення, відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_3 із будинку АДРЕСА_1
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання осіб такими що втратили право користування житловим приміщенням, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 7 Закону України від 11.12.2003 року № 1382 1У «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи, здійснюється на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили про позбавлення права користування житловим приміщенням, виселення особи з живого приміщення.
Заявляючи вимоги про виселення ОСОБА_3 з житлового будинку № АДРЕСА_1, у разі отримання позитивного рішення про виселення, саме це рішення було б підставою для зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_3 зі спірної адреси, тому вимоги про визнання ОСОБА_3 таким що втратив право користування у будинку належному ОСОБА_1 є зайво заявленими.
В судовому засіданні також встановлено, що відповідно до листа Хмельницького ВМ Малиновського Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області Малиновський районний суд міста Одеси повідомлено, що 07.02.2012 року до УКР ГУ МВС України в Одеській області надійшла заява ОСОБА_3 в котрій останній просив прийняти заходи щодо розшуку його батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3. Також повідомлено, що ОСОБА_2 знаходиться в розшуку за Хмельницьким ВМ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області як безвісті зниклий з 21.02.2012 року. Листом від 11.09.2015 року Малиновський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області повідомлено суд, що в провадженні Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області перебуває оперативно-розшукова справа по розшуку безвісно зниклого ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка була заведена 21.02.2012 року на підставі заяви громадянина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4. На теперішній час проведеними заходами місцезнаходження розшукуваного ОСОБА_2 не встановлено, проводять подальші оперативно-розшукові заходи. Проаналізувавши вищенаведені листи, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 не з'являється та не проживає за місцем реєстрації з 2012 року, коли власником спірного будинку була його невістка - ОСОБА_5.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 та пояснень в судовому засіданні випливає, що ОСОБА_1 посилаючись на положення ст. 319, 391, 327 ЦК України, які регулюють захист права власності просить суд винести рішення про усунення перешкод у користуванні належної їй власністю шляхом визнання ОСОБА_2 таким що втратив право користування житловим приміщенням у її будинку. Суд позбавлений можливості задовольнити ці вимоги, оскільки документи наведені вище свідчать що ОСОБА_2 знаходиться у розшуку понад шість років, його місцезнаходження невідоме та існують сумніви щодо його перебування серед живих осіб. Зі змісту ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вбачається, що підставою для зняття з реєстрації є рішення про визнання особи безвісно відсутньою. Відповідно до статі 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місті її постійного проживання не має відомостей про місце її перебування. Цивільно-процесуальний кодекс не обмежує права будь-якого суб'єкта звертатися до суду з заявою про визнання фізичних осіб безвісно відсутніми. Таким чином, з врахуванням листів з правоохоронних органів про перебування відповідача ОСОБА_2 у розшуку з 2012 року, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про визнання його таким що втратив право користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1.
Згідно зі ст. 317, 319 ЦК України власнику належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно ч.ч.1-2 ст.386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У ч. 1 ст. 321 ЦК України зазначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У виключних випадках Конституція України обмежує використання власності, оскільки у відповідності до ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 16, 29, 317, 319, 386, 391 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення, про визнання осіб такими що втратили право користування жилим приміщенням - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене учасниками процесу до апеляційного суду Одеської області в тридцятиденний термін. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 12 березня 2018 року.
Головуючий: