Справа № 462/2447/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк А.І.
Провадження № 22-ц/783/5928/17 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія: 53
07 березня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючої судді - Копняк С.М.,
суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Юзефович Ю.І.,
з участю представника апелянта ОСОБА_2, позивача ОСОБА_3 та представника позивача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Комунальної третьої міської поліклініки м. Львова на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного закладу «Дорожня поліклініка» ДТГО «Львівська залізниця» (Комунальна третя міська поліклініка міста Львова) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ відповідача № 221/ос від 22.03.2016 року про припинення трудового договору та її звільнення у зв'язку із скороченням штатної чисельності працівників, поновити її на посаді реєстратор медичний відділення променевих методів діагностики, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн., а також судові витрати. Свої вимоги мотивує тим, що з 1983 року по 31.03.216 року працювала в ДЗ «Дорожкя поліклініка ДТГО «Львівська залізниця» на посаді Реєстратора медичного. Протягом січня-лютого 2016 року неодноразово чула інформацію про майбутнє звільнення працівників. Згідно наказу про припинення трудового договору № 221/ос від 22.03.2016 року її було звільнено з посади на підставі наказу № 992/ос від 31.12.2015 року «Про скорочення штатної чисельності працівників ДЗ «Дорожня поліклініка» ДТГО «Львівська залізниця», протоколу профспілкового комітету № 68 від 19.02.2016 року, про який дізналася 31.03.2016 року, коли їй було видано трудову книжку із записом про звільнення у зв'язку із скороченням чисельності працівників. Відповідач не ознайомив її із наказом від 31.12.2015 року, а також із наказом про внесення змін у штатний розпис поліклініки ні безпосередньо під час прийняття, ні протягом 2-х місяців, що передували її звільненню. Крім того, всупереч вимогам закону не було повідомлено державну службу зайнятості про заплановане масове вивільнення працівників не пізніше ніж за 2 місяці. Зазначає, що з чотирьох працівників відділення променевих методів діагностики було звільнено три працівники, проте не було враховано, що позивачка має 33 роки безперервного стажу роботи в даній поліклініці, що є перевагою в залишенні на роботі. Крім того, у її сім'ї немає інших працівників із самостійним заробітком. Окрім наведених порушень, відповідач не запропонував їй іншу роботу в поліклініці, хоча їй відомо, що інші вакансії станом на момент її звільнення та теперішній час в поліклініці існують. Вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору за скороченням чисельності працівників може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, чого не було виконано відповідачем. Протиправними діями відповідача їй завдано моральної шкоди, що проявилося у погіршенні самопочуття та стану здоров'я через незаконне звільнення та залишення без засобів існування.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 30 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 до Державного закладу «Дорожня поліклініка» ДТГО «Львівська залізниця» (Комунальна третя міська поліклініка міста Львова) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.
Ухвалено:
визнати незаконним та скасувати наказ державного закладу «Дорожня поліклініка ДТГО «Львівська залізниця» від 22.03.2016 року про звільнення ОСОБА_3 в зв'язку із скороченням штатної чисельності працівників згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України;
поновити ОСОБА_3 на посаді реєстратор медичний відділення променевих методів діагностики Комунальної третьої міської поліклініки міста Львова з 31.03.2016 року;
стягнути з Комунальної третьої міської поліклініки міста Львова на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.03.2016 року по 30.08.2016 року в розмірі 28173 грн. (двадцять вісім тисяч сто сімдесят три) гривні 63 коп. та провести з цієї суми стягнення податків та обов'язкових зборів, які підлягають стягненню при виплаті заробітної плати;
стягнути з Комунальної третьої міської поліклініки міста Львова на користь ОСОБА_3 моральну (немайнову) шкоду у розмірі 600,00 (шістсот) гривень;
рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді реєстратор медичний відділення променевих методів діагностики Комунальної третьої міської поліклініки міста Львова з 31.03.2016 року та стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає до негайного виконання.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 серпня 2017 року оскаржила Комунальна третя міська поліклініка м. Львова.
В обгрунтування апеляційної скарги посилаються на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи та із неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт зазначає, що не погоджується із мотивами рішення суду першої інстанції, оскільки ним не дотримано вимог положень ст. 212 ЦПК України та таке постановлено із порушенням приписів ч. 1 ст. 43 КЗпП України. Підставою звільнення позивачки були зміни в організації виробництва і праці, а саме: скорочення чисельності та штату працівників в період реорганізації відповідача, шляхом перетворення його в комунальну медичну установу. Жодних порушень трудового законодавства при звільненні позивачки з роботи немає. Позивач була повідомлена про наступне вивільнення не пізніше ніж за 2 місяці та їй пропонувалась інша робота від якої вона відмовилася. Також, при звільненні позивача було отримано письмове погодження від профспілкового комітету на її звільнення. Крім того, позивач не мала переважного права на залишення її на роботі. Таким чином, при звільненні позивача дотримано усіх процедур, передбачених чинним трудовим законодавством України. Мотивує апеляційну скаргу також і тим, що районний суд здійснив невірний розрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу у 2016 році, який підлягає виплаті, та неправомірно поновив позивача на роботі в поліклініці з 31 березня 2016 року. Судом не взято до уваги Табель обліку використання робочого часу за березень 2016 року, відповідно до якого 31 березня 2016 року ОСОБА_3 відпрацьовано 8 годин робочого часу і за роботу в цей день їй проведено відповідні виплати заробітної плати. Просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 серпня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа судом апеляційної інстанції розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Пленум Верховного Суду України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 до Державного закладу «Дорожня поліклініка» ДТГО «Львівська залізниця» (Комунальна третя міська поліклініка міста Львова) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, виходив з того, що відповідач не довів, що при звільненні позивача, ним були виконані вимоги ст. 42 КЗпП України, а продовження профспілковим комітетом 21.03.2016 року свого рішення про надання згоди на звільнення ОСОБА_3 від 19.02.2016 року суперечить чинному законодавству.
З матеріалів справи вбачається наступне.
Згідно наказу № 728 від 12.09.1983 року ОСОБА_3 була прийнята на роботу медичним реєстратором рентгенологічного відділення дорожньої поліклініки (а.с. 6).
Відповідно до Статуту ДЗ «Дорожня поліклініка», затвердженого наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України № 158-Ц від 13.03.2008 року поліклініка заснована на державній власності, відноситься до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України (а.с. 32-38).
На виконання розпорядження КМУ № 887-р від 26.08.2016 року «Про передачу цілісних майнових комплексів державних закладів охорони здоров'я у власність (спільну власність) територіальних громад цілісний майновий комплекс ДЗ «ДП» ДТГО «ЛЗ» передано у власність територіальної громади міста Львова відповідно до акту приймання-передачі від 23.12.2015 року, затвердженого виконавчим комітетом ЛМР рішенням № 741 від 23.12.2015 року.
Затвердженим штатним розписом з 01.01.2016 року було передбачено 435,50 штатних одиниць, а 01.04.2016 року штатну чисельність комунальної 3-ї міської поліклініки м. Львова (змінена назва установи) передбачено у кількості 300,25 штатних одиниць.
Наказом Управління охорони здоров'я за № 484 від 24 грудня 2015 року головного лікаря Мігущено В.М. зобов'язано внести зміни в штатні розписи та структуру установи і подати їх на затвердження в УОЗ ЛМР до 31.03.2016 року та попередити до 31.01.2016 року в письмовій формі працівників про зміни істотних умов праці і можливе розірвання трудового договору та подати інформацію у центри зайнятості (а.с. 65).
Комісією ДЗ з розгляду питань щодо скорочення штатної чисельності було запропоновано скоротити 175,75 ставок, серед яких 3,0 ставки реєстратора медичного відділення променевих методів діагностики (протокол № 1 від 31.12.2016 року) (а.с. 67-72).
Наказом головного лікаря Державного закладу «Дорожня поліклініка» ДТГО «Львівська залізниця» за № 992/ос від 31.12.2015 року були внесені запропоновані зміни до штатного розпису (а.с. 73-78).
Державний центр зайнятості 29.01.2016 року отримав направлену відповідачем за № 40 від 28.01.2016 року Інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, згідно якої підлягало вивільненню 10 реєстраторів медичних.
20.01.2016 року ОСОБА_3 була повідомлена про скорочення її посади та наступне вивільнення, однак відмовилася отримати письмове попередження і поставити в ньому підпис з його ознайомленням, про що складено акт від 20.01.2016 року (а.с. 91, 92).
17.02.2016 року відповідач звернувся до профспілкового комітету із поданням № 100 про дачу згоди на звільнення ОСОБА_3 за п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 93).
Згідно протоколу засідання профспілкового комітету Дорожньої поліклініки ЛЗ за № 68 від 19.02.2016 року, яке відбулось у присутності ОСОБА_3, профком надав згоду на її звільнення (а.с. 96, 97).
Повідомленням від 24.02.2016 року ОСОБА_3 запропоновано роботу молодшої медсестри-прибиральниці жіночої консультації на період відпустки ОСОБА_6, яка перебуває у відпустці по догляду за онукою до 3 років, з посадовим окладом 1393,00 грн. (а.с. 101).
Від запропонованої роботи 24.02.2016 року ОСОБА_3 відмовилася, про що складено відповідний акт від 24.02.2016 року (а.с. 102).
Профспілковий комітет розглянув подання адміністрації від 21.03.2016 року і своїм рішенням від 21.03.2016 року, дав згоду на продовження дії рішення профспілкового комітету від 19.02.2016 року до 01.04.2016 року та звільнення ОСОБА_3 у зв'язку із скороченням штату, чисельності працівників і реорганізацію медичного закладу (а.с. 103, 104).
Наказом № 221/ос від 22.03.2016 року ОСОБА_3 було звільнено з роботи реєстратора 31.03.2016 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штатної чисельності працівників (а.с. 31).
Затвердженим штатним розписом з 01.04.2016 року у відділенні променевих методів діагностики передбачена 1 штатна одиниця реєстратора медичного.
На даній посаді продовжила працювати ОСОБА_7
13.06.2016 року діяльність юридичної особи ДЗ «ДП» ДТГО «ЛЗ» припинено, а її правонаступник - Комунальна 3-я міська поліклініка м. Львова.
Апеляційним судом встановлено, що позивача звільнено з посади у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, що підтверджуються матеріалами справи і такі обставини визнані сторонами в процесі розгляду справи.
Факт змін в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності та штату працівників та реорганізацію медичного закладу, не заперечувався сторонами в процесі розгляду справи, перевірений і встановлений судом.
До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов'язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Отже, при вивільненні працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.
За змістом ст. 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.
При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.
Доказами більш високої продуктивності праці можуть бути: виконання значно більшого обсягу робіт порівняно з іншими працівниками, які займають аналогічну посаду чи виконують таку ж роботу, накази про преміювання за високі показники у роботі тощо.
Згідно посадової інструкції медичного-реєстратора кабінету флюорографії відділення променевих методів діагностики ДЗ «Дорожня поліклініка» та Класифікатором професій ДК 003:2010 дана посада належить до розділу «4.4 ТЕХНІЧНІ СЛУЖБОВЦІ», у зв'язку з чим неможливо здійснити визначення працівника з більш високою кваліфікацією. При розгляді питання щодо наявності у працівника переважного права на залишення на роботі має враховуватись продуктивність праці.
Відповідно до абзацу другого розділу третього Тимчасових методичних рекомендацій розрахунку продуктивності праці в цілому в економіці та за видами економічної діяльності, затверджених Наказом Міністерства економіки України від 26 грудня 2008 року № 916 «Про затвердження Тимчасових методичних рекомендацій розрахунку продуктивності праці в цілому в економіці та за видами економічної діяльності», продуктивність праці (однофакторна продуктивність) - це узагальнюючий показник результативності праці, що характеризує ефективність її витрат у виробництві та сфері послуг.
За змістом абзацу першого розділу другого та додатків 1 та 2 до згаданих Тимчасових методичних рекомендацій розрахунок продуктивності праці здійснюється на підставі статистичної інформації, тобто за фактичним результатом праці.
В економічній теорії продуктивність праці - це результативність виробничої діяльності людей, що вимірюється кількістю часу, що витрачається на одиницю продукції, або кількістю продукції, створюваної за одиницю робочого часу (година, день, місяць, рік).
При цьому індивідуальна продуктивність праці - це продуктивність праці окремого працівника на конкретній дільниці виробництва.
Таким чином, індивідуальна продуктивність праці окремого працівника на конкретній дільниці виробництва також повинна визначатися на підставі фактичних результатів праці такого працівника (кількість продукції, фактично створюваної працівником за одиницю робочого часу), а не відповідно до потенційних можливостей такого працівника.
З журналів запису рентгенологічних досліджень та порівняльної таблиці продуктивності праці за період грудень 2015 року по квітень 2016 року вбачається, що продуктивність праці позивачки є нижчою ніж у ОСОБА_7
Доводи позивача щодо недоречності проведеного відповідачем аналізу продуктивності її праці в період роботи після попередження про звільнення у зв'язку із скороченням та що вони ніколи не працювали з ОСОБА_7 в одній зміні, є безпідставними.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника то роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі вакантні посади (інша робота) яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду та які існували на день звільнення.
З викладеного вбачається, що відповідачем позивачу ОСОБА_3 було запропоновано роботу, яку вона могла виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду, проте позивач від неї відмовилася.
Також колегія суддів приходить до переконання, що твердження ОСОБА_3, про те, що «інші вакансії станом на момент її звільнення та теперішній час в поліклініці існують» є безпідставними та нічим не доведеними.
Крім того, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина 1 статті 43 КЗпП України).
Згідно вимог ст. 43 КЗпП України обгрунтоване письмове звернення власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк. Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Оскільки ОСОБА_3 була повідомлена про скорочення її посади та наступне вивільнення 20.01.2016 року то у відповідності до ч. 1 статті 49-2 КЗпП України її звільнення мало відбутись не скоріше 19 березня 2016 року.
Проте профспілковий комітет Дорожньої поліклініки згоду на звільнення ОСОБА_3 надав 19 лютого 2016 року, а тому трудовийдоговір мав бути розірваним до 19 березня 2016 року.
18 березня 2016 року позивачка перебувала у відпустці без збереження заробітної плати.
Враховуючи, що 19 та 20 березня 2016 року були вихідними днями, та затвердження 21 березня 2016 року управлінням охорони здоров'я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради остаточного штатного розпису, колегія суддів приходить до переконання, що подання адміністрації ДЗ «Дорожня поліклініка» ДТГО «Львівська залізниця» від 21.03.2016 року на продовження дії рішення профспілкового комітету від 19.02.2016 року та звільнення ОСОБА_3 було вимушеним та виправданим заходом для звільнення ОСОБА_3 у відповідності до діючого законодавства, оскільки таке звільнення відбувалось у зв'язку із реорганізацією державного закладу на медичну установу комунальної форми власності, скорочення штату та чисельності працівників.
Колегія суддів також приходить до висновку, що рішення профспілкового комітету Дорожньої поліклініки від 21.03.2016 року на подання адміністрації ДЗ «Дорожня поліклініка» ДТГО «Львівська залізниця» від 21.03.2016 року, яким дано згоду на продовження дії рішення профспілкового комітету від 19.02.2016 року до 01.04.2016 року та звільнення ОСОБА_3 у зв'язку із скороченням штату, чисельності працівників і реорганізацію медичного закладу є - мотивованим та правомірним (а.с. 103, 104).
На підставі викладеного та доказів наданих сторонами, колегія суддів приходить до переконання, що у відповідача мало місце скорочення штату, чисельності працівників і реорганізація медичного закладу, позивача було належним чином попереджено про наступне звільнення, їй було запропоновано іншу вакантну посаду, від якої вона відмовилася, профспілковий комітет Дорожньої поліклініки дав згоду на звільнення ОСОБА_3, тому відповідач мав підстави для розірвання із позивачем трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Зазначене судом першої інстанції враховано не було, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
За приписами п. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно положень п. 2 ст. 376 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню;порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, оскільки судом першої інстанції при ухваленні рішення порушено норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 259 ч. 6, 367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Комунальної третьої міської поліклініки м. Львова -задовольнити.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 серпня 2017 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до Державного закладу «Дорожня поліклініка» ДТГО «Львівська залізниця» (Комунальна третя міська поліклініка міста Львова) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 09 березня 2018 року.
Головуюча Копняк С.М.
Судді: Бойко С. М.
Ніткевич А.В.