Справа № 462/1367/17 Головуючий у 1 інстанції: Постигач О.Б.
Провадження № 22-ц/783/4465/17 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
Категорія:43
13 лютого 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :
головуючого - Мікуш Ю.Р.,
суддів: Павлишина О.Ф., Приколоти Т.І.
секретар Бохонко Е.Р.
З участю: представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 01 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи - ПП «Садова», Львівоблсільбуд, Львівська міська рада про визнання права користування житловим приміщенням та зобов'язання укласти договір житлового найму,-
Позивач звернувся до суду із позовом про визнання права користування житловим приміщенням та зобов'язання укласти договір житлового найму. Свої позовні вимоги мотивує тим, що проживає у АДРЕСА_2. Згідно спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ТзОВ «Портал-Захід» та ПП «Садова» від 07.07.2008 року за ним була закріплена квартира АДРЕСА_1 у цьому будинку, на яку йому було видано ордер від 15.07.2008 року ПП «Садова». Після проведення перепланування будинку позивач переселився в квартиру АДРЕСА_2. Оригіналу ордеру та спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету у позивача немає. ТзОВ «Портал-Захід» ліквідовано 04.09.2013 року, правонаступником якого є Львівоблсільбуд. Зазначає, що постійно проживає у згаданій квартирі, до 2007 року даний будинок мав статус гуртожитку. 13.09.2007 року наказом №506 Департаменту житлового господарства ЛМР будинку надано статус житлового будинку та рекомендовано Залізничній районній адміністрації укласти договори житлового найму з мешканцями, які зареєстровані та проживають у ньому, однак йому було видано лише ордер 15.07.2008 року, а договір найму не укладено. До 2015 року даний житловий будинок мав статус відомчого житла, а 04.11.2015 року ЛМР прийнято рішення №645, житловий будинок переданий у власність територіальної громади м. Львова. Позивач зазначає, що в нього відсутній ордер на квартиру АДРЕСА_2, що унеможливлює в позасудовому порядку укласти договір найму та узаконити перепланування займаного жилого приміщення. Факт проживання в даному житлі підтверджується виданим ордером на відомче житло АДРЕСА_1, звідки переселився у квартиру АДРЕСА_2, де постійно проживає, сплачує комунальні послуги.
Оскаржуваним рішенням суду в задоволенні позову відмовлено.
Рішення оскаржив ОСОБА_4 В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення незаконним та необгрунтованим. Зазначає, що він зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1. В цій квартирі він проживав до 2011 року та на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету був переселений у квартиру АДРЕСА_2 меншою площею, а в квартиру АДРЕСА_1 була заселена сім'я з більшою кількістю осіб. Виданий ордер на квартиру АДРЕСА_2 він здав в ПП «Садова». Стверджує, що суд безпідставно відмовив у задоволенні його позову, оскільки іншого порядку вирішення вказаного питання немає. Звертає увагу, що факт законного заселення у квартиру є підтверджений, він постійно оплачує комунальні послуги, факт переселення з квартири АДРЕСА_1 у квартиту АДРЕСА_2 можуть підтвердити сусіди. Просить скасувати рішення та ухвалити нове по суті позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача на підтримання доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Матеріалами справи та судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 до 2007 року мав статус гуртожитку та перебував у віданні Львівоблсільбуду.
Згідно спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ТзОВ «Портал-Захід, (правонаступником якого є Львівоблсільбуд ) та ПП «Садова» від 07.07.2008 року протокол №3 за позивачем ОСОБА_4 була закріплена квартира АДРЕСА_1 загальною площею 26,5 кв.м ( кімната та коридор). На дане житлове приміщення позивачу виданий ордер №01 від 15.07. 2008 року. (а.с.7,80).
Згідно наказу №506 від 13.09.2007 року Департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР «Про зміну статусу гуртожитку в житловий будинок та укладення договорів житлового найму з мешканцями будинку АДРЕСА_1» будинку надано статус житлового. Зобов»язано Залізничну РА укласти договори житлового найму з мешканцями, які зареєстровані та проживають у житловому будинку.
Позивачу ОСОБА_4 був виданий ордер, проведено його реєстрацію за місцем проживання, однак договір житлового найму укладений не був та такий відсутній у архівних матеріалах підприємства.
З довідки ЛКП «Скнилівок» від 27.10.2016 року вбачається, що позивач зареєстрований у АДРЕСА_1.
Внаслідок перепланування у житловому будинку та зміни нумерації квартир у 2008-2009роках, він проживає у квартирі під АДРЕСА_2, що унеможливлює укласти договір найму, оскільки по ордеру його квартира має АДРЕСА_1.
В суді апеляційної інстанції із пояснень представника позивача ОСОБА_3 встановлено, що позивач постійно проживає у виділеній йому кімнаті АДРЕСА_2, нікуди не вибував, регулярно оплачує за житлово-комунальні послуги, що підтверджується доданими до справи квитанціями. Зазначене вище підтвердили свідки, допитані в суді першої інстанції, які знають ОСОБА_4 як мешканця квартири АДРЕСА_2. Іншого житла у позивача немає.
Відповідно до ст.61 Житлового кодексу України (далі ЖК) користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.
Договір найму жилого приміщення у будинках державного і громадського житлового фонду укладається у письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності-відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином на ім»я якого видано ордер.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем його права на користування АДРЕСА_2.
Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що право позивача підлягає захисту та договір найму житлового приміщення між Залізничною районною адміністрацією та ОСОБА_4 повинен бути укладений, оскільки саме позивач фактично має статус наймача, виконує обов»язки наймача квартири АДРЕСА_2, сплачує комунальні послуги. Перепланування квартир та зміна їх нумерації не проводилося за розпорядженням позивача, який був поселений у квартиру АДРЕСА_1 на підставі ордера та був у ній зареєстрований. Переселення позивача у АДРЕСА_2, який є меншою за площею на 8.2 кв.м. в порівнянні із квартирою АДРЕСА_1, яка мала площу 26.5 кв.м. та у якій позивач зареєстрований по даний час не було бажанням останнього, позивач був виконавцем дій управителя, який юридично не закріпив права законного мешканця квартири.
Колегія суддів вважає, що відсутність вмотивованої відмови органу місцевого самоврядування в контексті положень ст.ст.102,103 ЖК не позбавляє права особи звернутися за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права до суду та не є підставою для залишення позову без задоволення.
Суд зазначає, що право позивача ОСОБА_4 на правомірне проживання у АДРЕСА_2 ніким не оспорюється, а висновки суду першої інстанції спростовуються доводами апеляційної скарги.
Приписами ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі № 1-2/2002 зазначено, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб»єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Рішенням ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Відповідно до ст.376 ч.1 п.3 ЦПК підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.3, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 01 червня 2017 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 право на користування квартирою АДРЕСА_2.
Зобов»язати Залізничну районну адміністрацію Львівської міської ради укласти з ОСОБА_4 договір житлового найму квартири АДРЕСА_2.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 22 лютого 2018 року.
Головуючий Ю.Р.Мікуш
Судді: О.Ф.Павлишин
Т.І.Приколота