Апеляційний суд Житомирської області
Справа №296/10056/16-ц Головуючий у 1-й інст. Драч Ю. І.
Категорія 27 Доповідач Борисюк Р. М.
06 березня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Галацевич О.М., Микитюк О.Ю.,
з участю секретаря
судового засідання ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №296/10056/16 за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договорів недійсними,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 листопада 2017 року, ухвалене головуючим-суддею Драчом Ю.І. у м. Житомирі,
встановив:
У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулась з даним позовом та після його уточнення остаточно просила визнати недійсним кредитний договір та договір іпотеки від 25 жовтня 2006 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 25.10.2006 між нею та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником кого є ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 21000,00 доларів США на придбання житла, а також на суму 4204,00 доларів США для сплати страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 договору зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,20% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця у період сплати в розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, відсотків за дострокове погашення кредиту. Погашення заборгованості за договором повинно було б здійснюватися кожного місяця у сумі 247,72 долари США. ОСОБА_2 вважає, що даний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки при його укладенні відповідачем не дотримано вимоги п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». У разі визнання недійсним кредитного договору, визнається недійсним і договір іпотеки, укладений на забезпечення виконання вказаного правочину.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 13 листопада 2017 року та додатковим рішенням цього ж суду від 11 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Вона посилається на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права. Також суд не дав належної оцінки положенням кредитного договору щодо сплати комісії та винагороди.
У судове засідання сторони та їх представники, які були належним чином повідомлені не зявилися, заяв та клопотань не подали. У відповідності до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, розгляд апеляційної скарги здійснюється за їх відсутності.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 367 ЦПК України, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договір та інші правочини.
Згідно положень Цивільного кодексу України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (статті 215-235).
Відповідно до приписів ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та у ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Тобто, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним, може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням цього правочину.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в межах заявлених вимог та на підставі тих доказів, що надані були сторонами під час розгляду справи по суті, у достатньо повному обсязі з'ясував права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів справи 25.10.2006 між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» (далі Банк) було укладено кредитний договір №ZRZ0GK00003475, за умовами якого останній було надано кредитні кошти в сумі 21000,00 доларів США, зі сплатою процентів 0,84 на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,20% від суми виданого кредиту на момент його надання, щомісяця у період сплати в розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, відсотків за дострокове його погашення (а.с.5-6).
Того ж дня між цими ж особами на забезпечення зобов'язань кредитного договору був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №16345 (а.с.44-45).
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
У справі, яка переглядається, судом першої інстанції правильно встановлено, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки. Договір підписаний позичальником, в ньому міститься повна інформація стосовно умов кредитування.
Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Згідно положень ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Крім того, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Приведені в апеляційній скарзі доводи є безпідставними, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду першої інстанції, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі.
Судом першої інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.
Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, суду вважає, що згідно до ст. 374 ЦПК України правових підстав для скасування рішення не має, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 листопада 2017 рок - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді:
Повний текст постанови складений 06 лютого 2018 року