Баранівський районний суд Житомирської області
Справа № 273/1297/17
Провадження № 2/273/31/18
(повне)
27 лютого 2018 року Баранівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Новицького Є. А. ,
за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Баранівка справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики, -
Позивач звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що 17.03.2013 року ОСОБА_5 (надалі також Відповідач) позичила в ОСОБА_4 (надалі також Позивач) гроші в сумі 100000 (сто) тисяч гривень 00 коп. строком на три роки.
У вказаний у розписці строк відповідач своїх зобов'язань не виконала, що стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.
Позивач в судове засідання не з'явилася, в попередніх судових засіданнях пояснила, що ОСОБА_5.Й. тричі отримувала від неї кошти в борг. Перше боргове зобов'язання вони оформили розпискою від 28.01.2013 року, у відношенні послідуючих двох, коли відповідач позичала 30000 грн. та 50000 грн. розписки не складалися, адже позивач на той час довіряла відповідача. Однак, в послідуючому вона вирішила, що факт отримання коштів у борг слід узаконити та запропонувала відповідачу скласти боргову розписку в підтвердження того, що вона отримала кошти на суму 100000 грн. на що відповідач погодилася та написала розписку від 17.03.2013 року. При цьому, позивач зазначила, що розписка була написана у 2014 році, але під час написання відповідач поставила 2013 рік на що позивач звернула увагу, але відповдач зазначила, що так буде зручніше для неї, адже строк повернення боргу почне спливати з 13.03.2013 року. Крім того, позивач в судовому засіданні зазначила, що відповідач починаючи з 2013 року сплатила їй 17000 грн. у рахунок відсотків за користування кредитом.
Представник позивача ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та раніше подану відповідь на відзив де зазначив, що у своїх останніх запереченнях проти позову відповідач ОСОБА_5 фактично сама підтвердила факт отримання грошової суми від ОСОБА_4 у 2012 році, тим самим ідентифікувала позикодавця, тобто ОСОБА_4
Крім того зазначив, що ОСОБА_5 позичила кошти частинами, після чого вона змушена була написати розписку ОСОБА_4, у якій вказала загальну суму позичених і не повернутих коштів - 100000 гривень. Оригінал розписок, які писала ОСОБА_5 власноручно для ОСОБА_4, знаходяться в матеріалах справи, оригінал розписки, на який посилається відповідач та вказує, що позивач повернула їй розписку за раніше позиченими коштами, відповідачу не повертались, оскільки свої зобов'язання перед позивачем вона не виконала.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, просила справу розглядати без її участі, 28.12.2017 року відповідач ОСОБА_5 подала заперечення проти позовних вимог та зазначила, що кошти за розпискою від 17.03.2013 року у ОСОБА_4 не позичала. В 2012 році дійсно позичила кошти у ОСОБА_4 за іншою розпискою. Однак борг виплатила, оригінал розписки їй було повернуто. Вважає, що розписка, яка є предметом договору є нікчемною, оскільки не містить реквізитів які б могли ідентифікувати особу кредитора, кошти по цій розписціне передавалися, а тому вважає, що боргу перед останньою не має та просила відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримала подані раніше заперечення проти позову від 04.12.2017 року згідно якого, звертає увагу на те, що розписка не відповідає вимогам, установленим для правочинів, які укладаються в письмовій формі, а саме: боргова розписка не містить обов'язкових реквізитів, а саме відсутнє прізвище позичкодавця-фізичної особи, його паспортні дані, індивідуальний номер, адреса, підписаний лиш однією стороною-позичальником- і не підписаний позикодавцем, що унеможливлює ідентифікацію позикодавця.
Вважає, що дана розписка не породжує будь-яких правових наслідків, адже вона не містить встановлених законодавством необхідних умов для їх укладення, а позивач не довела свою причетність до даної розписки, а просила відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що даний позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що 17.03.2013 року відповідач отримала від позивача кошти в сумі 100000 (сто) тисяч гривень, що підтверджується відповідною розписко (а.с. 16,17).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, що відповідає приписам ст. 1046 ЦК України.
Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Таким чином, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року № 6-63цс13.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, що відповідає приписам ч. 1 ст. 76 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Договір позики виникає внаслідок правовідносини між сторонами такого договору, які виникають з підстав передачі позичкодавцем для позичальника певного майна чи грошей, які той зобов'язується повернути.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, що відповідає приписам ч. 1 ст. 526 ЦК України.
В обгрунтування своїх вимог позивач надає суду боргову розписку від 17.03.2013 року, згідно якої відповідач зобов'язалася повернути позивачу кошти в розмірі 100000 грн. протягом трьох років (а.с 17).
Відповідач заперечує факт отримання коштів за розпискою від 17.03.2013 року, про що фактично зазначає в своїх запереченнях, при цьому, підтвердила існування правовідносин в минулому між нею та позивачем за іншою борговою розпискою, яку їй начебто було повернуто у зв'язку з її виконанням та яку суду нею не було надано.
Також, відповідач, зазначає, що розписка від 17.03.2013 року є нікчемною оскільки не містить належних реквізитів та не ідентифікує особу позичкодавця.
Суд вважає, що відповідачем не доведено обставин нікчемності боргової розписки, адже остання перебуває у позивача, як у первісного позичкодавця (іншого відповідачем не доведено), містить прізвище позивача та його ініціали, особу позичкодавця та дату її укладення, що дає суду змогу вважати дану розписку достатніми доказами та на підставі ст. 80 ЦПК України дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно ч. 1 ст. 218 ЦПК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозаписами та іншими доказами.
Жодних належних та допустимих доказів того, що відповідач не отримувала від позивача вказаних у розписці коштів, чи доказів застосування стороннього впливу чи примусу під час її написання відповідачем суду не було надано в обгрунтування своїх заперечень, а тому, суд при вирішенні порушеного у заяві питання виходить із фактичних обставин справи та наявних матеріалів, доказів.
Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом предявлення вимоги, позика має бути повернута позичальником протягом тридцяти днів від дня предявлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач отримала від позивача кошти в сумі 100000 (сто) тисяч гривень на три роки, що підтверджується відповідною розписко від 17.03.2013 року (а.с. 16).
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 11 листопада 2015 року №6-1967цс15.
При цьому, позивач підтверджує той факт, що починаючи з 2013 року відповідач сплатила їй 17000 грн. відсотків за користування кредитом.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, що відповідає приписам ч. 1 ст. 1048 ЦПК України.
Крім того, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, що відповідає приписам ст. 1050 ЦПК України.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦПК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи обставини справи, співставивши їх із ст. 625 ЦПК України суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обгрунтованою.
Відповідно до представленого суду розрахунку суми заборгованості, загальний розмір заборгованості позичальника перед позикодавцем за договором позики від 17.03.2013 року становить 193188 грн. 68 коп., яка складається з наступного:
100000.00 грн. - сума основного боргу;
4678.42 грн. - 3% річних;
19617.11 грн. - втрати від інфляції;
68893.15 грн. - проценти за користування коштами.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не надала належних доказів в обгрунтування своїх заперечень, а тому, позов про стягнення заборгованості за договором позики підлягає частковому задоволенню з урахуванням сплачених позивачу відповідачем 17000 грн. процентів за користування коштами.
Крім того, керуючись ч. 1 ст. 137, ч. 2 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу (судові витрати пов'язані з розглядо справи в суді), а також, сплачений судовий збір у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з урахуванням часткового задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 7, 8, 10, 11, 12, 13, 83, 247, 258, 259, 263, 265 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 203, 231, 509, 525, 526, 527, 530, 598, 599, 610, 615, 629, 1046-1051 ЦК України, суд,-
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5, ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_1, на користь ОСОБА_4 ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_2 заборгованість в розмірі 176188 (сто сімдесят шість тисяч сто вісімдесят вісім) грн. 68 коп. за розпискою від 17.03.2013 року, а саме:
100000 грн. - сума основного боргу;
4678.42 - 3% річних;
19617.11 грн. - втрати від інфляції;
51893.15 грн. - проценти закористування коштами.
Стягнути з ОСОБА_5, ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_1, на користь ОСОБА_4 ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_2 судові витрати в розмірі 3261 (три тисячі двісті шістдесят одна) грн. 89 коп., з яких: 1761 (тисяча сімсот шістдесят одна) грн. 89 коп. судового збору та 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн. витрат на правову допомогу.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
На рішення суду до апеляційного суду Житомирської області через Баранівський районний суд Житомирської області може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 07.03.2018 року.
Суддя: ОСОБА_7