Рішення від 27.02.2018 по справі 278/2650/15-ц

Справа № 278/2650/15-ц

Провадження №2/278/62/17

РІШЕННЯ

ІМ'ЯМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року Житомирський районний суд Житомирської області в складі: головуючого судді - Зубчук І.В.

секретаря с/з - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовною заявою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта Банк»,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом, в якому зазначив, що 23 травня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» правонаступником якого є «Омега банк» та ОСОБА_2, був укладений кредитний договір №8_0501/0508/88-106, про надання коштів у розмірі 65 000,00 дол. США з розрахунку 13,5 % річних за користування кредитом на строк до 22 травня 2018 року.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором, відповідач ОСОБА_2 передав у іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, загальною площею 2500 кв.м., кадастровий номер: 1822087600:02:002:0068, з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: с.Троянів Житомирського району Житомирської області, пров.Шурупова.

Умови договору відповідач не виконував належним чином, щомісячно кредит не погашав, сплату відсотків не проводив, заборгованість станом на 28 липня 2015 року становить 588705 гривень 19 копійок.

14 серпня 2013 року відповідно до договору купівлі-продажу ПАТ «Омега Банк» передав (відступив) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Омега Банк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Омега Банк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги (замість ПАТ «Омега Банк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (зареєстрований за №2035 від 14 серпня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського округу ОСОБА_3Г.).

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі (а.с.240).

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнав та подав до суду письмові заперечення на позов (а.с.112-118, 137-148). В подальшому подав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Суд, заслухавши сторін, дослідивши письмові матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Це означає, що суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації, або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Судом встановлено, що 23 травня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» правонаступником якого є «Омега банк» та ОСОБА_2, був укладений кредитний договір №8_0501/0508/88-106, про надання коштів у розмірі 65 000,00 дол. США з розрахунку 13,5 % річних за користування кредитом на строк до 22 травня 2018 року.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором, відповідач ОСОБА_2 за договором іпотеки від 31 серпня 2009 року передав у іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно: загальну ділянку площею 2500 кв.м., кадастровий номер: 1822087600:02:002:0068, з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: с.Троянів Житомирського району Житомирської області, пров.Шурупова (а.с.19-23).

14 серпня 2013 року між публічним акціонерним товариством «Омега Банк» та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, ПАТ «Омега Банк» передав (відступив) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами.

Внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Омега Банк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Омега Банк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги (замість ПАТ «Омега Банк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (зареєстрований за №2035 від 14 серпня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського округу ОСОБА_3Г.) (а.с.28-32).

Так, як позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору №8_0501/0508/88-106 від 23 травня 2008 року, у нього станом на 28 липня 2015 року виникла заборгованість у сумі 588705 гривень 19 копійок з яких: тіло кредиту - 450286 гривень 24 копійки та відсотки - 138418 гривень 95 копійок.

Відповідно до ст.ст. 1054, 526 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За правилами ч.1 ст.12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до вимог ст.572 ЦК України, в силу застави (іпотеки) кредитор має право у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою (іпотекою), одержати задоволення за рахунок заставленого майна.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку»у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч.3 ст.36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку».

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване ст.39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст. 335, 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч.1 ст.328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, при вирішенні даної справ слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року по справі № 6-1851цс15.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що Закон України «Про іпотеку» надає право іпотекодержателю звернути стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання спору на підставі окремого договору або відповідного застереження в іпотечному договорі (ст.36 Закону): передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому ст.37 Закону, чи від свого імені продати предмет іпотеки у порядку, встановленому ст.38 Закону, або за рішенням суду (ст.39 Закону) з встановленням судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону. При цьому, захистити своє право на іпотечне майно при застосуванні ст.37 Закону іпотекодержатель може при дотриманні умов договору.

З системного аналізу правової позиції Верховного Суду України, умов іпотечного договору від 30 березня 2006 року та вимог ст.37 Закону України «Про іпотеку», суд приходить до висновку, що ПАТ «Дельта Банк» набуває можливість реєстрації права власності на іпотечне майно згідно застереження в іпотечному договорі за наявності заборгованості по основному договору та дотриманні процедури позасудового врегулювання спору, тобто на підставі договору.

Встановлено, що згідно п.11. Іпотечного договору від 31 серпня 2009 року іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання зобов'язання повністю або частково.

Звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (п.12 договору).

Відповідно до п.12.3.1. Іпотечного договору, у разі застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя, право власності переходить до іпотекодержателя в рахунок виконання Основного зобов'язання. Цей Іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотеко держателя на предмет іпотеки.

З матеріалів справи вбачається, що 10 квітня 2015 року Банк надіслав відповідачу ОСОБА_4 про необхідність сплатити поточну (прострочену) заборгованість в сумі 25595,08 доларів США в строки, передбачені законодавством та договором. Крім того, Банк зазначив, що у разі незадоволення цієї претензії, він розпочне процедуру звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно у позасудовому порядку (а.с.25).

Отже, оскільки ПАТ «Дельта Банк» звернувся з позовом про визнання за ним права власності на іпотечне майно, порядок набуття якого у такий спосіб передбачено для позасудового врегулювання спору на підставі договору (ст.36 Закону України «Про іпотеку»), а не у судовому порядку (ст.39 Закону України «Про іпотеку»), вказані вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 82, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 12, 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ст.ст. 10, 11, 58-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: І. В. Зубчук

Попередній документ
72625078
Наступний документ
72625080
Інформація про рішення:
№ рішення: 72625079
№ справи: 278/2650/15-ц
Дата рішення: 27.02.2018
Дата публікації: 13.03.2018
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Житомирський районний суд Житомирської області
Категорія справи: Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу