07 березня 2018 р. м. Чернівці Справа № 824/1029/17-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Грушовецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області про визнання незаконним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Грушовецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області про визнання незаконним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позову вказано, зокрема, що позивач вирішувала питання оформлення спадщини її померлої мати і звернулась до Грушовецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 0,2500 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: с.Нагоряни, вул.Головна, 72, Кельменецького району, Чернівецької області. Однак Грушовецькою сільською радою Кельменецького району Чернівецької області їй було відмовлено. Вказану відмову мотивовано тим, що стаття 134 Земельного кодексу України вимагає обов'язковості продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах) та рекомендовано ще раз звернутися з заявою до сільської ради про передачу позивачу вищевказаної земельної ділянки у власність.
Не погоджуючись із таким рішенням, вважаючи його безпідставним та незаконним, вказуючи про порушення відповідачем низки норм Земельного кодексу України, позивач просить суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення XV сесії VII скликання Грушовецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області №308-15-7/17 від 01 листопада 2017 року «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду»;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути на сесії заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею - 0,2500 га, цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: с. Нагоряни, вул. Головна, 72, Кельменецького району Чернівецької області для передачі її в оренду.
Ухвалою суду від 09 січня 2018 року відкрито провадження у даній справі, вирішено її розгляд проводити за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання; встановлено строк для надання відзиву.
Відповідач щодо задоволення позову заперечував та надав суду відзив на позовну заяву, в якому, посилаючись на правомірність оскаржуваного рішення, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому вказував, що на даній земельній ділянці розташований житловий будинок, право власності на якого на даний час не визначено, в даному житловому будинку зареєстровані та фактично проживають декілька громадян, що і стало підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Позивачем було надано відповідь на відзив, в якій зазначено про помилкове застосування відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення норм статті 134 Земельного кодексу України, а також про необхідність застосування до спірних відносин норм статті 118 Земельного кодексу України. Крім цього, позивач вказує, що згідно результатів поіменного голосування депутати Грушовецької сільської ради проголосували «за» надання позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою що відведення земельної ділянки в оренду, а голова Грушовецької сільської ради видав рішення про відмову в наданні дозволу.
Відповідачем надано суду заперечення, в якому вказано про помилковість, на його думку, доводів позивача, викладених у відповіді на відзив, з посиланням на статті 122, 123 Земельного кодексу України. Також вказано, що проект рішення про відмову в наданні позивачу дозволу було оприлюднено на офіційному сайті Грушовецької сільської ради за 20 робочих днів до сесії згідно чинного законодавства. Під час розгляду даного питання на сесії не було внесено депутатами змін та доповнень до проекту рішення, тому було прийнято рішення, яке повністю відповідає проекту рішення та рекомендаціям постійної комісії.
Оскільки в підготовчому судовому засідання 21 лютого 2018 року представниками сторін було подано заяву про розгляд справи по суті у цей самий день відповідно до частини сьомої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, то суд ухвалою, без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та розпочато розгляд даної справи по суті.
Однак, у зв'язку із тим, що в судовому засіданні після пояснень представників сторін прийнято рішення про витребування доказів, у розгляді справи оголошено перерву до 28 лютого 2018 року.
Повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання 28 лютого 2018 року сторони не з'явились.
Водночас від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в її відсутність.
Відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Частиною другою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку, коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення.
Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їхні представники.
Згідно пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Оскільки учасники справи були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в її відсутність, а відповідач не повідомив про причини неявки в судове засідання, то враховуючи положення частини першої, пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для відкладення розгляду справи, передбачених частиною другою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на положення частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку письмового провадження в межах строку, визначеного частиною другою статті 193 Кодексу адміністративного судочинства України (суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті).
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Вирішуючи спір в межах спірних правовідносин, судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, а фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.
До звернення до відповідача позивач займалась питанням оформлення спадщини померлої мати, яка проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.
14 вересня 2017 року, представник ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_2 звернулась до Грушовецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області із заявою про надання дозволу на виготовлення складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі в оренду ОСОБА_1 Заява стосувалось земельної ділянки площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: вул. Головна, 72, с. Нагоряни Кельменецького району Чернівецької області.
Згідно рішення XV сесії VII скликання Грушовецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області №308-15-7/17 від 01 листопада 2017 року «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду» відмовлено ОСОБА_1 у наданні земельної ділянки в оренду площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: вул. Головна, 72 в с. Нагоряни Кельменецького району Чернівецької області у зв'язку з невідповідністю вимог чинного законодавства, а саме: ст. 134 Земельного кодексу України вимагає обов'язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, визначених частинами 2, 3 цієї статті.
Пунктом 2 указаного рішення рекомендовано ОСОБА_1 звернутися з заявою до сільської ради про надання даної земель ділянки у власність.
Не погоджуючись з указаним рішенням суб'єкта владних повноважень, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.
У зв'язку з цим суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі частинами першою та другою статті 116 Земельного кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Частиною першою статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.
Відповідно до частини другої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно абзацу 1 частини третьої статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналізуючи зміст норм, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади з приводу надання їм у власність чи користування земельних ділянок, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи користування є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність чи користування.
Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність чи користування, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність чи користування є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою.
Нормами Земельного кодексу України чітко визначені підстави, за наявності яких заявнику може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи користування, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, відмова, зокрема органу місцевого самоврядування, в наданні особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування, допускається виключно з підстав, визначених у частині третій статті 123 Земельного кодексу України.
Однак, як вбачається зі змісту рішення XV сесії VII скликання Грушовецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області №308-15-7/17 від 01 листопада 2017 року, розглянувши заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, відповідачем відмовлено не у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, як першого етапу на шляху до отримання рішення про надання земельної ділянки комунальної власності у користування, а фактично відмовлено ОСОБА_1 в наданні земельної ділянки в оренду, тобто прийнято остаточне рішення з ініційованого позивачем питання передачі земельної ділянки у користування.
Оскільки позивач звернулась до відповідача саме із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду (тобто користування), то орган місцевого самоврядування повинен був розглянути таку заяву ОСОБА_1 саме на предмет наявності чи відсутності підстав для надання такого дозволу, а не приймати рішення про відмову у наданні земельної ділянки в оренду.
Встановлених законом підстав відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оскаржуване рішення не містить.
В ході судового розгляду даної справи відповідачем таких також не наведено.
При цьому, в обґрунтування законності оскаржуваного позивачем рішення відповідач посилався на те, що при його прийнятті були враховані положення статті 134 Земельного кодексу України, якими передбачено обов'язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, визначених частинами 2, 3 цієї статті.
Між тим, такі посилання є безпідставними, оскільки в указаній статті наведені положення щодо обов'язковості продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах), а не положення щодо підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.
За таких обставин, перевіряючи оскаржуване позивачем рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність дотримання ним критеріїв, передбачених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень.
Згідно статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність рішення XV сесії VII скликання Грушовецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області №308-15-7/17 від 01 листопада 2017 року.
З огляду на викладене, оскаржуване рішення є протиправним, а тому підлягає скасуванню. Відповідно, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
При цьому суд враховує те, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, а згідно частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За таких обставин, а також зважаючи на те, що відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, суд приходить до висновку про задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення та зобов'язання відповідача повторно розглянути на сесії заяву позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: вул. Головна, 72, с. Нагоряни Кельменецького району Чернівецької області, для передачі її в оренду.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір згідно квитанції від 15 грудня 2017 року №13 у розмірі 640,00 грн, то зважаючи на положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь позивача вказаної суми.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення XV сесії VII скликання Грушовецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області №308-15-7/17 від 01 листопада 2017 року «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду».
Зобов'язати Грушовецьку сільську раду Кельменецького району Чернівецької області повторно розглянути на сесії заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: вул. Головна, 72, с. Нагоряни Кельменецького району Чернівецької області, для передачі її в оренду.
Стягнути з Грушовецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області (с. Грушівці, Кельменецький район, Чернівецька область, 60114) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (вул. Головна 72, с. Нагоряни, Кельменецький район, Чернівецька область, 60114) судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана або до Чернівецького окружного адміністративного суду або безпосередньо до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 07 березня 2018 року.
Суддя О.П. Лелюк