28 лютого 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/2426/17
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Клочка К.І.,
за участю:
секретаря судового засідання - Вязун К.Ю.,
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2, розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі, нарахування та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу . Під час розгляду справи суд -
27 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області про
- визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 27.11.2017 №1622 "Про порушення службової дисципліни та притягнення до дисциплінарної відповідальності";
- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 01.12.2017 №599 "По особовому складу" в частині звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1, дільничного офіцера поліції сектору превенції Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області;
- поновлення ОСОБА_1 на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області з 02.12.2017;
- зобов'язання Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день поновлення на роботі.
Підставою даного позову є незаконне, на думку позивача, притягнення його до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби в поліції, оскільки протягом 13, 14 та 15 листопада 2017 року він проходив медичні обстеження у зв'язку із захворюванням спини і прогулу не вчиняв, як і порушення службової дисципліни.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовільнити.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що ОСОБА_1 скоїв прогул 13.11.2017 з 08:30 до 18:30, 14.12.2017 з 08:30 до 18:30 та 15.11.2017 з 08:30 до 15:00, оскільки будучи відсутнім на робочому на місці протягом зазначеного часу він не повідомив свого керівника про закриття лікарняного.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, свідків та дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.
В період з 13.08.2009 по 06.11.2015 ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 07.04.2017 - проходив службу в Національній поліції, що підтверджується послужним списком ОСОБА_1, копія якого наявна у матеріалах справи.
Зокрема, наказом Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 07.11.2015 № 8 о/с "По особовому складу" відповідно до пунктів 9 та 12 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" призначено тих, що прибули з Міністерства внутрішніх справ, з присвоєнням спеціальних звань поліції в порядку переатестування та установленням посадових окладів згідно зі штатним розписом з 07.11.2015: ОСОБА_1, який мав спеціальне звання "старший лейтенант міліції", інспектором Зіньківського відділення поліції Гадяцького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, присвоївши йому спеціальне звання "старший лейтенант поліції".
Наказом Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 03.02.2017 № 34 о/с "По особовому складу" призначено старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, звільнивши його з посади інспектора з ювенальної превенції сектору превенції Зіньківського відділення поліції Гадяцького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, з 03.02.2017
06.04.2017 начальником Головного управління Національної поліції в Полтавській області видано наказ № 485 "Про порушення службової дисципліни та притягнення до дисциплінарної відповідальності", пунктом 1 якого наказано за порушення службової дисципліни, що виявилося у недотриманні п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про Національну поліцію", ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 № 3460-ІV, Присяги на вірність Українському народові, Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС від 09.11.2016 № 1179, нехтування інтересам служби, низьких моральних якостях, що негативно вплинуло на авторитет поліції як органу державної влади, дільничного офіцера поліції сектору превенції Полтавського ВП ГУНП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнити зі служби в Національній поліції України.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.05.2017 у справі № 816/604/17 (а.с. 114 - 125) ОСОБА_1 поновлено на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції Полтавського ВП Головного управління Національної поліції в Полтавській області з 08.04.2017.
Згідно наказів Головного управління Національної поліції в Полтавській області № 1622 від 27.11.2017 (а.с. 112) та № 599 о/с від 01.12.2017 (а.с. 70) дільничного офіцера поліції сектору превенції Полтавського ВП ГУНП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за порушення службової дисципліни, що виразилося в ігноруванні статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п.1, п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 та Присяги працівника поліції.
Позивач не погодився із зазначеними наказами та оскаржив їх до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої, шостої статті 6 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Зважаючи на пункт 3 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано.
Це узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із "повною юрисдикцією", тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (п.70 рішення Європейського суду з прав людини від 28 червня 1990 року у справі "Обермейєр проти Австрії"; п. 155 рішення Європейського суду з прав людини від 04 березня 2014 року у справі "Гранд Стівенс проти Італії").
При цьому стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейський суд з прав людини виробив позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь - якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовими питаннями правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки"; п. 157 рішення від 21 липня 2011 року у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру"; п. 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі "Брайєн проти Об'єданого Королівства"; п. 4 рішення Європейської комісії з прав людини щодо прийнятності від 08 березня 1994 року у спрві "Ісксон та 8 інших проти Об'єднаного королівства"; п. 47 -56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі "Путтер проти Болгарії".
Частиною першою статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
За приписами статті 3 Закону України "Про Національну поліцію", у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної ОСОБА_3 України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
До набрання чинності Дисциплінарним статутом Національної поліції України діє Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ, затверджений законом України від 22.02.2006 № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут).
Згідно статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції (254к/96-ВР) і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Статтею 7 Дисциплінарного статуту встановлено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, серед іншого, з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.
Як встановлено судом, підставою для звільнення ОСОБА_1 слугували матеріали службового розслідування. Так, згідно висновку службового розслідування від 23.11.2017 (а.с. 75-83) факти відсутності ОСОБА_1 13.11.2017 з 08:30 до 18:30, 14.12.2017 з 08:30 до 18:30 та 15.11.2017 з 08:30 до 15:00 визнані прогулом.
Згідно пункту 2 статті 91 Закону України «Про Національну поліцію» розподіл службового часу поліцейських визначається розпорядком дня, який затверджує керівник відповідного органу (закладу, установи) поліції.
На підставі зазначеної статті наказом № 1 начальника Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області (а.с. 88) затверджено п'ятиденний робочий тиждень із наступним розподілом часу:
- робочий день - з 08.30 до 18.30 (у п'ятницю до 17.30);
- обідня перерва - з 13.00 до 15.00.
Крім того, 01.11.2017 начальником Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області затверджено тимчасову посадову інструкцію дільничного офіцера поліції сектору превенції Полтавського ВП ГУНП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1, якою на позивача покладено обов'язки щодо забезпечення охорони громадського порядку (а.с. 87).
Як вбачається з довідки про тимчасову непрацездатність № 1164 ОСОБА_1 був звільнений від служби з 06.11.2017 по 12.11.2017 та мав приступити до служби 13.11.2017 (а.с. 99).
Разом з тим, як встановлено з пояснень позивача, зранку 13.11.2017 він закрив лікарняний у хірурга ДУ «ТМО МВС України по Полтавській області» та зустрів свого керівника - заступника начальника Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області ОСОБА_4, якому повідомив, що він закрив лікарняний у хірурга та буде відкривати у іншого лікаря.
Вказаний факт підтверджено і допитаним в судовому засіданні ОСОБА_4
Після цього позивач намагався потрапити на прийом до невропатолога, але у неї закінчилися години прийому і вона запропонувала з'явитися до неї наступного дня.
Згідно пояснень позивача, близько 14.00 години 13.11.2017 він пішов до дому. ОСОБА_5 дома йому стало гірше і близько 17.00 години він викликав швидку, що підтверджується листом зворотнього зв'язку від 13.11.2017 (а.с. 38).
Як вбачається з копії амбулаторної картки, 14.11.2017 ОСОБА_1 звернувся до невролога зі скаргою на болі в поперековому відділі хребта (а.с. 135). Неврологом встановлено, що ОСОБА_1 працездатний та рекомендовано ЕНМГ н/кінцівок, консультація нейрохірурга ПОКЛ та приймання ліків (а.с. 136).
Зі слів позивача, нейрохірург Полтавської обласної лікарні імені ОСОБА_6 направив його на електронейроміографію, яку позивач зробив в той же день, що підтверджується протоколом обстеження нейро - МВП Мікро від 14.11.2017 (а.с. 28-29) та довідкою ПП «Центр магнітно - резонансної томографії» № 24 від 12.12.2017 (а.с. 40).
Зазначені обставини підтверджується консультаційним висновком спеціаліста № 03640 (а.с. 26), яким позивачу рекомендовано консервативне лікування та листом Полтавської обласної лікарні імені ОСОБА_6 № 04-03/3801 від 22.11.2017 (а.с. 105), яким підтверджено, що 14.11.2017 об 11.20 ОСОБА_1 був оглянутий нейрохірургом, але лікарняний листок не видавався.
Після того, як позивач близько 15.00 години зробив ЕНМГ він повернувся до нейрохірурга, який перебував на операції та звільнився близько 20.00 години. Оскільки реєстратура не працювала, висновок, зі слів позивача, він отримав на наступний день, 15.11.2017, після чого, близько 10.00 години він направився до невролога ДУ «ТМО МВС України по Полтавській області».
Згідно копії амбулаторної картки ОСОБА_1 15.11.2017 був оглянутий неврологом ДУ «ТМО МВС України по Полтавській області», яким встановлено, що пацієнт працездатний та рекомендовано приймати ліки (а.с. 137-138).
Близько 15.00 годин ОСОБА_1 зателефонував начальнику сектору превенції Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області ОСОБА_3 та повідомив, що готовий приступити до роботи. Вказаний факт підтверджено і під час проведення службового розслідування.
Надаючи оцінку вищезазначеному факту повідомлення позивачем заступника начальника Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області ОСОБА_4, який мав місце в ДУ «ТМО МВС України по Полтавській області» 13.11.2017, суд не може визнати його таким, що вчинений з дотримання службової дисципліни та трудового розпорядку, оскільки, по - перше, ОСОБА_4 сам перебував на лікарняному, а по -друге, начальнику сектору превенції Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області ОСОБА_3 було повідомлено, що ОСОБА_1 перебуває на лікарняному. Іншого позивачем не доведено та судом не встановлено.
Вирішуючи питання про наявність в діях ОСОБА_1 прогулу суд враховує наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
При роз'ясненні положень зазначеної норми, Верховний Суд України в пункті 24 постанови Пленуму № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказав на те, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Виходячи зі змісту вище згаданої норми, роз'яснень Пленуму, обов'язковою умовою до звільнення за прогул є відсутність працівника на робочому місці без поважних причин.
Оскільки законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, то суд вирішує питання про поважність причин відсутності працівника на роботі виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які належні та допустимі докази.
Аналогічні висновки викладені в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 26.01.2016 по справі № К/800/51154/14 та від 05.04.2017 по справі № К/800/13694/16.
Враховуючи те, що протягом 13, 14 та 15 листопада 2017 року ОСОБА_1 був працездатним, що підтверджено як матеріалами службового розслідування так і судовим розглядом, у нього не було законних підстав для проходження медичних обстежень в робочий час без дозволу керівника. Відтак, суд не може визнати зазначені дії ОСОБА_1 такими, що відповідають затвердженому розпорядку дня Полтавського ВП ГУНП в Полтавській області та, як наслідок, такими, що вчинені з дотриманням службової дисципліни.
При прийнятті рішення суд також враховує письмові пояснення лікаря - невропатолога ОСОБА_5, якою позивач оглядався 14 та 15 листопада 2017 року, з яких вбачається, крім підтвердження працездатності позивача у зазначені дати, що ОСОБА_1 висував лікарю агресивні вимоги щодо лікування. Крім того, під час огляду позивача 17.11.2017 консіліумом лікарів присутні лікарі зазначали, що незважаючи на красномовні посилання пацієнта на "постійні знеболюючі уколи вдома", на місцях, де вводять в/м'язові ін'єкції сліди від уколів були відсутні (а.с. 172).
За викладених обставин, оскаржені накази Головного управління Національної поліції в Полтавській області 1622 від 27.11.2017 та № 599 о/с від 01.12.2017 відповідають вимогам, визначеним частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, позовні вимоги є неправомірними та не підлягають задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, нарахування та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 05 березня 2018 року.
Суддя К.І. Клочко