Рішення від 14.02.2018 по справі 910/18341/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.02.2018Справа № 910/18341/17

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ"

доПублічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

про визнання недійсним договору

Представники:

від позивача Яковенко Є.М. - представник за довіреністю

від відповідача Луценко С.О. - представник за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20.10.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ" з вимогами до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсною додаткової угоди від 30.11.2016 до кредитного договору від 25.10.2016 № 4И16103Г, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ" та Публічним акціонерним товариством комерційного банку "Приватбанк".

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що про існування додаткової угоди від 30.11.2016 позивачу стало відомо тільки у вересні 2017, рішення на укладання зазначеної додаткової угоди позивачем не приймалось та суперечить його волі, у зв'язку з чим додаткова угода в силу приписів статей 215 та 203 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсною.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 порушено провадження у справі № 910/18341/17, розгляд справи призначено на 06.12.2017.

06.12.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання щодо відсутності аналогічного спору та клопотання про витребування у відповідача додаткової угоди від 30.11.2016 до кредитного договору від 25.10.2016 № 4И16103Г, яка є підставою позову у даній справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2017 розгляд справи відкладено на 15.01.2018.

12.12.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

20.12.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2017, у зв'язку з набранням чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.01.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2018 підготовче засідання відкладено на 05.02.2018.

Підготовче засідання призначене на 05.02.2018 не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2018 сторін викликано у підготовче засідання, призначене на 14.02.2018.

12.02.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

14.02.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про приєднання додаткових доказів до матеріалів справи.

В підготовче засідання 14.02.2018 з'явились представники сторін та заявили клопотання про розгляд справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2018 постановлено закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті.

Представники сторін надали пояснення по суті спору. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача надав пояснення, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

У судовому засіданні 14.02.2018 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішеннями Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ", оформленими протоколом від 24.10.2016, було вирішено для фіксування поточної діяльності товариства укласти з Публічним акціонерним товариством комерційного банку "Приватбанк" кредитний договір, у зв'язку з чим надано директору товариства повноваження на підписання відповідного договору.

25.10.2016, на виконання рішення Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ", шляхом використання електронного цифрового підпису (печатки) між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Іперія ЛІТ (позичальник) було укладено кредитний договір № 4И16103Г (надалі - кредитний договір), у відповідності до умов якого, банк зобов'язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом у розмірі 4 600 000000 грн 00 коп. на фінансування поточної діяльності в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту до 20.10.2026, сплати відсотків за фіксованою ставкою у розмірі 10,5 % річних та винагороди за відкриття позичкового рахунку в розмірі 500 грн 00 коп. в день укладення кредитного договору.

Згідно з пунктом А.7 кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань з погашення/повернення кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом за фіксованою ставкою в розмірі 241 % від суми залишку непогашеної заборгованості.

У відповідності до пункту А.8 кредитного договору сплата відсотків здійснюється позивальником щоквартально (в листопаді, лютому, травні, серпні) в період з 25 числа місяця по останній день місяця, а так само в дату визначену в пункті 1.2 (20.10.2026).

За змістом пунктів 2.1.1, 2.1.2 кредитного договору банк зобов'язався відкрити для обслуговування кредиту рахунки, а саме: позичковий рахунок, рахунок по відсотках та рахунок для сплати винагороди. Надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів на підставі розрахункових документів позичальника у межах суми, визначеної у п. 1.1., а також за умови виконання позичальником зобов'язань, передбачених пунктами 2.2.1, 2.2.11.

У відповідності до пунктів 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3 кредитного договору позичальник зобов'язався використовувати кредит на цілі, зазначені у пункті 1.1 цього договору. Сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до пунктів 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 цього договору. Повернути кредит в строки/терміни, встановлені пунктом 1.2, 2.3.2, 2.2.14.

Згідно із пунктами. 6.1, 6.2 кредитного договору цей договір в частині пункту 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором. Договір може бути змінений або розірваний за ініціативою однієї із сторін у встановленому законом і цим договором порядку.

30.11.2016 шляхом використання електронного цифрового підпису (печатки) між банком та позичальником було укладено додаткову угоду до кредитного договору (надалі - додаткова угода), відповідно до якої вирішено змінити пункт А.3 розділу "А. Істотні умови кредитування" кредитного договору та викласти в наступній редакції: "А.3. Термін повного повернення кредиту: 20.10.2017. Цей термін може бути продовжений згідно з пунктом 1.4.".

Листом від 07.09.2017 № Е.65.0.0.0/3-106715 банк звернувся до позичальника з письмовим повідомленням, відповідного до якого вказував на те, що згідно пунктів А.3, А.8 кредитного договору термін повернення кредиту становить 20.10.2017, а сплата відсотків за користування кредитом здійснюється щоквартально (в листопаді, лютому, травні, серпні) в період з 25 числа місяця по останній день місяця, однак, у зв'язку із невиконанням позичальником зобов'язання щодо своєчасної сплати відсотків за користування кредитними коштами банком було прийнято рішення про дострокове розірвання кредитного договору з 25.09.2017, а тому вказував на обов'язок позичальника погасити заборгованість із повернення тіла кредиту у розмірі 4 512 807 426 грн 98 коп. та сплати відсотків у розмірі 362 946 436 грн 66 коп.

Позивач стверджує, що додаткова угода від 30.11.2016 до кредитного договору від 25.10.2016 № 4И16103Г є недійсною, оскільки умови додаткової угоди суперечать волі позивача та відповідне рішення про укладення додаткової угоди уповноваженим органом товариства не приймалось.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно із статтею 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частинами 1, 3 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Статтею 97 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до статті 145 Цивільного кодексу України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства. До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить: визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу; створення та відкликання виконавчого органу товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства; вирішення питання про придбання товариством частки учасника; виключення учасника із товариства; прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу. Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань. Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства.

У відповідності до підпункту л) пункту 7.4 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ", затвердженого рішенням № 13 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ" від 08.04.2016, (надалі - статут) до виключної компетенції загальних зборів учасників належить, зокрема, прийняття рішень щодо укладення правочинів дарування, зовнішньоекономічних, кредитних, правочинів, які спрямовані на відчуження (придбання) землі, цінних паперів, корпоративних прав, нерухомості та транспортних засобів, передачу (взяття) в оренду землі, передачу майна Товариства у заставу, надання гарантій і порук, незалежно від вартості зазначених правочинів.

Положеннями підпунктів в), г) пункту 8.3 статуту позивача встановлено, що директор має повноваження, зокрема: розпоряджатися майном і грошовими коштами Товариства, укладати договори, укладати інші правочини, у межах повноважень, встановлених законодавством України та цим Статутом; укладати правочини дарування, зовнішньоекономічні, кредитні, правочини, які спрямовані на відчуження (придбання) землі, цінних паперів, корпоративних прав, нерухомості та транспортних засобів, передачу (взяття) в оренду (суборенду) землі, нерухомості, транспортних засобів, передачу майна Товариства у заставу, надання гарантій і порук, незалежно від вартості зазначених правочинів, лише після прийняття відповідних рішень Загальними зборами учасників Товариства.

З огляду на викладені положення вбачається, що прийняття рішення про укладення кредитних правочинів належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ", а тому вчинення директором чи іншою уповноваженою особою такого товариства відповідного кредитного договору може мати місце не інакше як за наявності відповідно рішення вищого органу управління товариством, що і було реалізовано в даному випадку при вчиненні кредитного договору шляхом прийняття загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ" рішень про укладення кредитного договору на суму 4 600 000 000 грн 00 коп. та уповноваження директора такого товариства на підписання відповідного договору, оформлених протоколом від 24.10.2016.

При цьому, слід зазначити, що за своєю правовою природою рішення загальних зборів учасників господарського товариства є актом, що зумовлює настання певних правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин та вичерпує свою силу з його виконанням.

Отже, враховуючи, що в даному випадку оформлені протоколом від 24.10.2016 рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ", в частині, що стосується укладення кредитного договору, містили виключно вказівку на укладення кредитного договору на суму 4 600 000 000 грн 00 коп. та доручення директору підписати його, то з вчиненням між сторонами кредитного договору його дія, зокрема, в частині визначених обов'язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ" є вичерпаною.

В аспекті наведеного слід звернути увагу на те, що в силу приписів статтей 6, 626, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України договір є вчиненим з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх його істотних умов, визначених в т.ч. на розсуд сторін.

В даному випадку в положеннях кредитного договору сторонами було визначено, що його істотними умовами є, зокрема, умови про вид кредиту, його суму, термін повернення та відсоткову ставку за користування кредитними коштами.

Таким чином, з досягненням згоди щодо всіх істотних умов, в т.ч. щодо терміну повернення кредиту, і слід пов'язувати в даному випадку момент вчинення кредитного договору, а відтак, і вичерпання рішенням загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ", оформленим протоколом від 24.10.2016, своєї дії.

З огляду на викладене вбачається, що послідуюча зміна будь-якої із істотних умов кредитного договору, в т.ч. терміну повернення кредиту, могла бути здійсненна не інакше як за відповідним (новим) рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ", адже статутом не передбачено повноважень директора на зміну істотних умов правочинів, укладення яких віднесено до виключних повноважень вищого органу управління товариством - загальних зборів учасників, в т.ч. шляхом укладення додаткових угод до них.

Наведене узгоджується з диспозицією статті 145 Цивільного кодексу України, яка полягає у тому, що одне і те ж питання не може бути віднесено до компетенції різних органів, адже віднесення пунктом 7.4 статуту до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ" вирішення питання про укладення кредитних правочинів виключає існування у директора (виконавчого органу) таких повноважень взагалі.

Таким чином, на момент укладення як кредитного договору, так і додаткової угоди статутними документами Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ", з метою гарантії захисту майнових прав учасників товариства, було вирішено, що питання розпорядження майном та коштами такого товариства шляхом укладення кредитних договорів належить до виключної компетенції загальних зборів учасників.

Отже, укладення додаткової угоди могло бути здійснено директором чи іншою уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ" не інакше як за наслідками прийняття загальними зборами учасників такого товариства відповідного рішення про зміну істотної умови кредитного договору та надання відповідних повноважень директору на укладення додаткової угоди для цього.

В той же час, доказів прийняття будь-яких рішень загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ" щодо уповноваження директора на вчинення додаткової угоди щодо внесення змін до істотних умов кредитного договору, зокрема, в частині зміни терміну повернення кредиту, матеріали справи не містять, а позивачем заперечується факт його прийняття.

З огляду на викладені обставини вбачається, що при укладені додаткової угоди директором чи іншою уповноваженою особою Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ" було перевищено визначені законодавством та статутом його повноваження, адже рішення щодо наведеного належало до виключної компетенції вищого органу товариства - загальних зборів учасників, яким відповідне рішення не приймалося.

При цьому, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина 3 статті 92 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень встановлюючи, що для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору, однак набувають такої сили в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України № 6-62цс16 від 27.04.2016, № 6-147цс17 від 13.03.2017, № 6-72цс17 від 12.04.2017.

В даному випадку, із преамбули як кредитного договору, так і додаткової угоди вбачається посилання на те, що при вчиненні таких правочинів директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ" діяв на підставі статуту.

Тобто, відповідач був обізнаний із положеннями статуту позивача, а відтак і з наявністю відповідних обмежень повноважень директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ".

Більш того, за умовами Кредитного договору відповідачем було взято на себе зобов'язання з відкриття позивачу рахунків для обслуговування кредиту, що у відповідності до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003, зумовлювало обов'язок банку з отримання статутних документів позивача.

Отже, матеріалами справи належним чином підтверджується обізнаність відповідача про встановлені статутом обмеження повноважень директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ", що зумовлює настання для банку відповідних правових наслідків вчинення додаткової угоди директором позивача всупереч визначених статутом повноважень.

З огляду на викладене вбачається, що додаткова угода була вчинена з порушенням приписів статей 92, 98, 145 Цивільного кодексу України та положень пунктів 7.4, 8.3 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ", що згідно частиною 1 статті 203 та частиною1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання її недійсною, у зв'язку з чим вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ" про визнання недійсною додаткової угоди від 30.11.2016 до кредитного договору від 25.10.2016 № 4И16103Г, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ" та Публічним акціонерним товариством комерційного банку "Приватбанк", визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною додаткову угоду від 30.11.2016 до кредитного договору від 25.10.2016 № 4И16103Г, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ" (40021, Сумська область, місто Суми, провулок Громадянський, будинок 1, ідентифікаційний код 39727750) та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк"(01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1 Д, ідентифікаційний код 14360570).

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, ідентифікаційний код 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія ЛІТ" (40021, Сумська область, місто Суми, провулок Громадянський, будинок 1, ідентифікаційний код 39727750) судовий збір у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено: 06.03.2018

Суддя Н.Б. Плотницька

Попередній документ
72615563
Наступний документ
72615565
Інформація про рішення:
№ рішення: 72615564
№ справи: 910/18341/17
Дата рішення: 14.02.2018
Дата публікації: 07.03.2018
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд міста Києва
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; банківської діяльності; кредитування