Провадження №2/760/2017/17
Справа №760/4316/16-ц
30 листопада 2017 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Усатової І.А.,
при секретарях - Калашнік Ю.В., Літвінчук А.В., Коваленко І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про розірвання договору та стягнення суми борг, -
Позивач ОСОБА_1 у березні 2016 року звернулася до суду з позовом про розірвання Договору № SAMDNWFD0070044293600 Вклад «Депозит Плюс» від 20 вересня 2013 року, укладеного між нею та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та стягнення на її користь грошових коштів у розмірі 57 568,33 грн., з них 48376,75 грн. основний борг та 9191,58 грн. відсотки за договором.
Вказує, що 25 грудня 2013 року між нею та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк» був укладений Договір № № SAMDNWFD0070044293600 Вклад «Депозит Плюс» від 20 вересня 2013 року. Зазначає, що відповідно до вказаного договору вона поклала на депозитний рахунок гроші в сумі 48376,75 грн. на строк 12 місяців, тобто з 25.12.2013 року по 25.12.2014 року включно під 19% річних. Посилається на те, що відповідно до п. 6 Договору, якщо клієнт по закінченню строку вкладу не заявляє банку про бажання забрати свої кошти, вклад автоматично продовжується ще на один рік. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта та банку. Новий строк вкладу починається з дня, наступною за датою закінчення попереднього строку вкладу.
Свої вимоги обгрунтовує тим, що 24 вересня 2015 року вона звернулася до відповідача з заявою про те, що бажає розірвати договір, яку банком було отримано 30 вересня 2015 року. Крім того, позивач вказала, що вона неодноразово телефонувала на гарячу лінію «Приватбанк» (заявки 3719413, 3734864, 37348443, 3734864 про розблокування пенсійної карти). Проте, позивач отримала відмову. На час розгляду справи у суді кошти їй неповернуті банком.
Позивач в судове засідання 30.11.2016 не з'явилася, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, надала заяву, в якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила задовольнити позов.
Представник відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» у судове засідання 30.11.2017 не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином. Надав суду заперечення проти задоволення позову ОСОБА_1 з тих підстав, що позивач не довів належним чином факту укладання договорів банківського вкладу між сторонами, факту внесення заявлених грошових коштів на рахунки за договорами. Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог не було надано оригіналу договору банківського вкладу № SAMDNWFD0070044293600 Вклад «Депозит Плюс» від 20 вересня 2013 року та оригіналу (копії) належним чином оформленої квитанції про внесення грошових коштів. Представник відповідача також зазначив, що позивачем не було надано жодного доказу наявності залишку грошових коштів на банківських рахунках на момент його звернення до суду. Крім того, представник відповідача в обґрунтування своїх заперечень зазначив, що банк позбавлений доступу до документів Кримської філії у зв'язку з припиненням діяльності окремих структурних підрозділів ПАТ КБ «ПриватБанк» на території Республіки Крим, конфіскацією окупаційною владою в травні 2014 року частини майнового комплексу ПАТ КБ «ПриватБанк», що використовувався у банківській діяльності відокремленого структурного підрозділу філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк». За рахунок майна банку Автономною некомерційною організацією «Фонд захисту вкладників», поза волею банка, вкладникам Кримського РУ проводяться компенсаційні виплати за договорами депозитному вкладу, що, на думку представника відповідача, є покладенням на банк подвійної відповідальності за одним тим самим договором. Щодо вимого позивача про стягнення моральної шкоди, представник відповідача зазначив, що позивачем не було надано суду жодних доказів на підтвердження його страждань та неможливості нормального існування його сім'ї, причинного зв'язку між діями банка і переживаннями позивача. Крім того, представник відповідача у судовому засіданні 21.03.2017 заперечував проти задоволення позову.
За таких обставин, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та докази, наявні в матеріалах справи, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 25.12.2013 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ «Приватбанк» в особі Севастопольського відділення Кримського регіонального управління був укладений Договір № SAMDNWFD0070044293600 Вклад «Депозит Плюс» від 20 вересня 2013 року, згідно до якого банк прийняв грошові кошти від вкладника в сумі 48376,75 грн. на строк 12 місяців, тобто з 25.12.2013 року по 25.12.2014 року включно під 19% річних.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав умови договору, а саме: передав відповідачу на депозитний рахунок грошові кошти в національній валюті у сумі 48376,75 грн.
Відповідно до п. 6 Договору, якщо клієнт по закінченню строку вкладу не заявляє банку про бажання забрати свої кошти, вклад автоматично продовжується ще на один рік. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта і банку. Новий строк вкладу починається з дня, наступною за датою закінчення попереднього строку вкладу.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Згідно з ст.1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Статтею 1060 ЦК України визначено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
Таким чином, відповідно до змісту ст.ст.526 та 1058 ЦК України зобов'язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки).
Встановлено, що 24 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача з заявою про розірвання договору. Вказану заяву банком було отримано 30 вересня 2015 року.
Судом встановлено, що на підставі її заяв та звернень про розірвання вищевказаного договору та про повернення вкладу, відповідач, з посиланням на політичні події в країні та виниклі труднощі, обіцяв врегулювати ситуацію та вирішити юридичні питання.
Таким чином, на вимогу позивача договір банківського вкладу не був розірваний та кошти йому не повернуто.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає встановленим, що відповідач ПАТ КБ «Приватбанк» порушив взяте на себе за договором грошове зобов'язання, дії відповідача щодо обмеження права ОСОБА_1 на розпорядження її грошовими коштами є протиправними.
Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Заперечуючи проти позову, жодних доказів того, що між ним та позивачем не укладався договір банківського вкладу, не відкривався рахунок за цим договором та не надходили кошти, відповідач суду не надав.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що судом було направлено на адресу відповідача відповідний запит, в якому зазначено про необхідність надати суду інформації чи видавалася ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, пенсійна картка за НОМЕР_2, а також чи існує централізована база даних Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК».
Однак, станом на дату ухвалення рішення суду відповідачем так і не було надано відповідь на вказаний запит. Таким чином, твердження позивача про те, що між сторонами укладався спірний договір, відповідачем не було спростовано.
Є також безпідставними посилання відповідача на відсутність можливості повернути вклад в зв'язку з окупацією АР Крим та припиненням діяльності філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк».
Відповідно до частини 1 ст. 3 Закону України від 15.04.2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» територія Автономної Республіки Крим визначена як тимчасово окупована територія України.
Проте, відповідно до статті 1 цього Закону тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Дійсно, правлінням Національного банку України 6 травня 2014 року було прийнято постанову № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» (далі - постанова). Відповідно до п. 5 постанови банки, у тому числі й ПАТ КБ «ПриватБанк», зобов'язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території АР Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.
Відповідно до статті 2 Закону України від 07.12.2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
Згідно зі ст. 47 цього Закону банк має право здійснювати банківську діяльність шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг належать: 1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах; 3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.
Частиною 3 ст. 95 ЦК України визначено, що філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Тобто надання послуг з розміщення вкладу (депозиту) здійснює саме банк як юридична особа, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Проте якщо структурній одиниці надано відповідні повноваження (згідно з положенням, статутом, довіреністю), то вона має право укладати договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця.
Крім того, як вбачається з Договору вкладу № SAMDNWFD0070044293600 Вклад «Депозит Плюс» від 20 вересня 2013 року, договір банківського вкладу укладений саме від імені юридичної особи ПАТ КБ «ПриватБанк», місцезнаходженням якої є м.Дніпро (Дніпропетровськ), що не є окупованою територією.
Відповідно до статті 58 Закону України від 07.12.2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.
Отже, згідно з чинним законодавством, що регулює даний вид правовідносин, зобов'язання за дійсними договорами має виконувати саме ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа, а не його Севастопольська філія. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов'язків за укладеними і дійсними договорами.
Також, не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову факту виплати АНО "Фонд захисту вкладників" іншим вкладникам ПАТ КБ "Приватбанк" за договорами, укладеними на території АРК та м. Севастополя за рахунок вилученого майна банку, оскільки відповідно до статей 10, 60 ЦПК України відповідачем не надано суду доказів про те, що на АНО «ФЗВ» у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, покладено виконання зобовязань ПАТ КБ «ПриватБанк» та за рахунок його майна зазначена організація виплатила позивачу належні за депозитним договором кошти.
Встановлені судом обставини свідчать про те, що, оскільки, договір банківського вкладу укладений з юридичною особою ПАТ КБ «ПриватБанк» то відповідно саме юридична особа ПАТ КБ «ПриватБанк» несе зобов'язання по договору банківського вкладу і саме з ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 сума вкладу та нараховані на дану суму відсотки. На спростування вищевикладеного відповідачем будь-яких доказів надано не було.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача ОСОБА_1 суму банківського вкладу згідно Договору вкладу № SAMDNWFD0070044293600 Вклад «Депозит Плюс» від 20 вересня 2013 року в розмірі 48376,75 грн.
Також суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача відсотки за користування коштами вкладу з наступних підстав.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
В розумінні ст. 536 ЦК України проценти розглядаються як плата за борг, а не відповідальність.
Згідно з ч. 5 ст. 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Як було пояснено у судовому засіданні позивачкою, останнє нарахування по депозиту було здійснене банком у січні 2014 року. Представником відповідача не спростовано вищезазначене та не надано достовірних відомостей щодо виплати позивачці процентів.
Таким чином, позивачу підлягає нарахуванню сума не отриманих процентів за ставкою 19% (з 26 січня 2015 року по дату розірвання договору).
На підставі вищезазначеного, з урахуванням положень ст. 11 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача проценти за користування коштами вкладу в межах заявлених позивачем вимог, а саме: 9191,58 грн.
З урахуванням задоволення позову та відповідно до ст. 88 ЦПК України, стягненню з відповідача також підлягає судовий збір.
Керуючись Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст.509, 526, 536, 610, 1058, 1060, 1061 ЦК України, ст.ст.10, 11, 60, 76, 88, 212-215 ЦПК України, суд -
Позов - задовольнити.
Розірвати Договір № SAMDNWFD0070044293600 Вклад «Депозит Плюс» від 20 вересня 2013 року, який укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк».
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 57 568,33 грн. та судовий збір у розмірі 1126,88 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Усатова І.А.