АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Справа №11-кп/796/544/2018 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Категорія: ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України Суддя - доповідач - ОСОБА_2
27 лютого 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження №12017100090007375 за апеляційною скаргою прокурора Київської місцевої прокуратури №9 ОСОБА_6 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 27 листопада 2017 року,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченої ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
представника потерпілого ОСОБА_10 ,
Ухвалою підготовчого судового засідання Святошинського районного суду м. Києва від 27 листопада 2017 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12017100090007375 щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366 КК України, повернуто прокурору Київської місцевої прокуратури № 9 ОСОБА_6 у зв'язку з невідповідністю обвинувального акту вимогам КПК України.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що як видно з викладу фактичних обставин, поставлене у провину обвинуваченій діяння пов'язані з реалізацією в одному з університетів міста Києва двох окремих соціальних програм: а) міська комплексна програма «Турбота. Назустріч киянам» на 2006-2010 роки; б) міська цільова програма «Турбота. Назустріч киянам» на 2011-2015 роки. Кожну з цих програм автор обвинувального акта цілком логічно прийняв рішення називати скорочено - Програма «Турбота» з посиланням на відповідні роки. Натомість, на далі по тексту автор обвинувального акта ігнорує запроваджену ним термінологію, що дає підстави для двоякого тлумачення цієї ситуації, в тому числі і як таку, що стосується зовсім інших програм. Наприклад, «цільові програми», відсильний оборот «вище зазначені програми» після вжитого неконкретного терміну «цільові програми», неконкретизована за часом дії «програма «Турбота. Назустріч киянам», міська комплексна програма «Турбота» і подібна плутанина в обвинувальному акті має системний характер, оскільки стосується широкого кола інших питань, з приводу яких формулювання мають бути чіткими.
Крім цього суд зазначає, що в акті вважається встановленим, що 24 студента - інваліда (наводяться прізвища та ініціали в таблиці) сплачували за навчання до каси університету кошти в повному обсязі, що кладеться в основу обвинувачення за фактом отримання університетом компенсації витрат на навчання цих осіб, тобто мала місце подвійна оплата навчання, проте вказується лише про 23 таких особи, тільки які власне і ставляться у подальшому у провину обвинуваченій. Більш того, за конкретний період з 01 січня по 01 вересня 2009 року згадується 16 з таких осіб, дві з яких не охоплюються числом «23».
Також суд першої інстанції вказує на те, що в обвинувальному акті за конкретно акцентованими його автором періодами часу вказуються окремі групи студентів - інвалідів, які протягом цього часу повністю оплатили своє навчання і за навчання яких університет також отримав компенсацію (подвійна оплата послуг з навчання). Однак твердження прокурора про наявність даних про оплату навчання окремих з цих студентів суперечить ним же наведеним раніше даним у формі таблиці. Невідповідність таблиці наведеним у подальшому в обвинувальному акті даним є системною.
Суд стверджує, що законом дійсно саме прокурору надано право викласти фактичні обставини злочину так, які він їх встановив, проте виклад таких обставин повинен бути здійснений зрозумілою мовою, презентації, схеми, таблиці можуть мати при цьому виключно допоміжний (пояснювальний) характер, а не виступати єдиним способом викладу фактичних обставин злочину без будь-якого розшифрування, що власне присутнє у даному випадку.
Також суд вказує на те, що автор обвинувального акту допустив плутанину у назві посади, яку обіймала обвинувачена, що в контексті її звинувачення у зловживанні службовим становищем має ключове правове значення, оскільки з одного боку, вказується, що обвинувачена діяла як проректор університету з фінансово-економічної роботи - головний бухгалтер, а з іншого, як лише керівник відділу обліку та розрахунків із студентами.
Кріт цього, суд зазначає, що плутанина вбачається і у зазначенні фінансування вказаних в обвинувальному акті соціальних програм, оскільки зазначається що реалізація програми, яка охоплювала період з 2011 по 2015 роки, передбачає фінансування витрат університету за 2009 рік.
Суд стверджує, що виклад фактичних обставин не можна визнати повним через те, що він містить посилання на певні значимі, на думку прокурора, в межах даного провадження факти, зміст яких в самому обвинувальному акті не розкривається, оскільки є численні посилання на те, що обвинувачена діяла, переслідуючи корисливі мотиви незаконного збагачення за рахунок коштів з бюджету міста Києва, проте в акті не вказується взагалі, у якій саме спосіб обвинувачена привласнила ці кошти як нібито доведений факт; є посилання на те, що обвинувачена діяла за попередньою домовленістю з іншими невстановленими особами, проте не розкриваються обставини досягнення такої домовленості, її суть, роль безпосередньо обвинуваченої та інших ймовірних співучасників; чомусь наводиться вибірковий аналіз руху студентів за період лише з 2011 по 2013 роки, хоча обвинувачення охоплює ширші часові періоди (до того ж цей аналіз є результатом узагальнення фактів, зміст яких також не розкривається); до аналізу взято вибірковий список студентів (1200 осіб) за період 2009 по 2014 років і не лише за програмою «інвалід», тільки в межах якої і лише стосовно 24 осіб сформульовано обвинувачення по суті, у подальшому чомусь згадується 67 таких студентів інвалідів, дані щодо яких, на думку прокурора, також мають значення для справи, проте фактично з цього приводу перераховується лише 23 особи.
Також суд вказує на те, що час вчинення злочинів, що поставлені обвинуваченій у провину, не визначений, оскільки в акті з цього приводу вживається абсолютне загальне формулювання «у невстановлений слідством час», що очевидно унеможливлює правильне застосування закону про кримінальну відповідальність, навіть і з такого простого питання як давність притягнення особи до кримінальної відповідальності, не кажучи вже про з'ясування службового становища обвинуваченої у різні періоди часу, на що була звернута увага раніше.
Суд зазначає, що в акті вказується кожного разу, що обвинувачена спочатку вчинила шляхом підпису службове підроблення офіційних документів - річних розрахунків фактичних витрат на навчання студентів відповідно за 2009, 2010, 2011, 2012 та 2013 роки, а у подальшому, тобто пізніше за часом, службове підроблення місячних таких розрахунків, що є вочевидь алогічним і вносить плутанину в питання черговості дій обвинуваченої. Крім того, вказується, що внаслідок такого підроблення було безпідставно завищено суми компенсації в рамках згаданих в акті по різному певних соціальних програм, проте на яку саме суму відбувалося таке завищення кожного разу не вказується (вказується лише загальна сума - 746 118,66 грн.), не вказується в акті і за конкретно акцентованими його автором періодами часу чіткі суми: а) оплати за навчання, яке здійснили кожний із студенів - інвалідів (лише у підсумку за всіх вказується сума 263 270,40 грн.); б) розмір витрат, які фактично поніс університет за навчання вказаних осіб; в) розмір отриманої університетом з міського бюджету компенсації за навчання таких осіб, яку за логікою сторони обвинувачення, і привласнила ОСОБА_8 .. Без цих даних вважати пред'явлене обвинувачення конкретним неможливо, оскільки в акті наявна тільки вказівка на розмір витрат, які університет виставляв кожного разу за окремим періодами часу міській владі для компенсації навчання вказаних осіб, до того ж загальна сума яких не дорівнює 746 118,66 грн., а є значно меншою. Вказані недоліки знайшли своє повне відтворення і під час формулювання обвинувачення, яке містить повторне дослівне викладення в більшій своїй частині фактичних обставин, які прокурор вважав встановленими
Також суд вказує на те, що по тексту акта наявні необумовлені позначення, наприклад «…в порушення ПСБО № 10…», які не можна визнати загальноприйнятними, а відтак є незрозумілими.
Крім цього суд зазначає, що кожного окремого разу (всього десять) прокурор вважав встановленим (фактичні обставини), що ОСОБА_8 склала лише один завідомо неправдивий документ, однак, це вочевидь суперечить фактичним обставинам, які сам прокурор встановив, а якщо не суперечить, то слід в акті вказати, підроблення якого конкретно документу з числа всіх згаданих також підроблених в кожному випадку ставиться у провину безпосередньо обвинуваченій.
Суд зазначає, що ані фактичні обставини, ані сформульоване обвинувачення не містять інформації про те: - якими повноваженнями зловживала ОСОБА_8 ; - в чому конкретно її дії суперечили інтересам юридичної особи приватного права, яка кожного разу, як встановлено самим прокурором, була тільки вигодонабувачем; - яку кожного разу неправомірну вигоду мала на меті отримати для себе ОСОБА_8 , і чи отримала її, якщо так то у якій спосіб; - чи є наслідком привласнення нестача майна; - чому всі події за період 2009 - 2013 років охоплюються єдиним умислом обвинуваченої з тим, щоб вважати наслідки єдиними. З цього приводу сторона обвинувачення обмежилася лише загальними фразами в пред'явленому обвинуваченні, чим було порушено право обвинуваченої на захист, передбачене п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України, згідно з яким вона має знати, в чому її обвинувачують, і захищатись від пред'явленого обвинувачення. Крім того, сформульоване прокурором обвинувачення очевидно не узгоджується з наведеною ним самим правовою кваліфікацією в контексті складових сукупності злочинів, у яких обвинувачується особа. Залишається незрозумілим - у скількох злочинах, які потребують самостійної правової кваліфікації, відтак утворюють сукупність, обвинувачується за підсумком ОСОБА_8 - у двох чи одинадцяти. Не зрозумілим є це і для обвинуваченої, яка на питання суду повідомила, що вона не може визначити кількість злочинів, в яких обвинувачується.
Крім цього суд вказує на те, що розділ обвинувального акту з назвою «правова кваліфікація» формально відсутній. Якщо таким вважати акцентоване курсивом речення про те, що всіма своїми умисними діями ОСОБА_8 вчинила кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України, то і воно не містить посилання на встановлену та юридично закріплену точну відповідність ознак фактично вчиненого суспільно небезпечного діяння ознакам, передбаченого в нормах закону про кримінальну відповідальність складу злочину. Відсутнє посилання на конкретні положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність. Наприклад, залишається абсолютно незрозумілим, чи ставиться у провину обвинуваченій вчинення злочину групою осіб за попереднім зговором, про що постійно є згадка по тексту обвинувального акта, адже це дійсно може бути кваліфікована ознака складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Суд стверджує, що наведені в обвинувальному акті фактичні дані в своїй сукупності не дають повного уявлення стосовно кожного з елементів складу злочину, що, у свою чергу, не дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою. З огляду на це конкретність викладення фактичних обставин у даному провадженні, а отже, і обвинувачення ОСОБА_8 викликає сумнівів.
На вказану ухвалу суду першої інстанції прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 27 листопада 2017 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.
За доводами апелянта ухвала суду першої інстанції є необґрунтованою, винесеною з порушенням вимог КПК України.
В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що суду першої інстанції вказує на неконкретність, неповноту плутаність та внутрішню суперечливість викладу фактичних обставин, котрі полягають у неоднозначному застосуванні двох окремих соціальних програм: а) міська комплексна програма «Турбота. Назустріч киянам» на 2006-2010 роки; б) міська цільова програма «Турбота. Назустріч киянам» на 2011-2015 роки, на думку апелянта, вказана обставина є надуманою та такою, котра не є підставою для повернення обвинувального акту з огляду на конкретне визначення назв програми.
Також прокурор вказує на те, що однією з підстав суперечності суд зазначає обставину щодо суперечливості між викладом фактичних обставин щодо подвійної оплати окремих студентів та різницею між вказаними відомостями, зазначеними в таблиці, проте, на думку апелянта, це також є обставиною, яка не суперечить за своїм змістом, а підлягає доказуванню при судовому розгляді у встановленому законодавством порядку.
Апелянт зазначає, що як вбачається з реєстру досудових розслідувань, та обвинувального акту в частині витрат на залучення експерта, з метою підтвердження обставин, котрі підлягають доказуванню, проведено почеркознавчу експертизу документів, котрі за своїм змістом містять неправдиві відомості з огляду на отримані покази від свідків та економічну експертизу, яка частково встановила наявність збитків з огляду на неповноту первинної фінансової документації, наданої від студентів у порівнянні з документами, отриманими від ВМУРОЛ Університет “Україна”, а тому з огляду на вказаний тезис, вказана суперечливість є різницею між фактичними відомостями, отриманими від свідків, висновком аудиту та експертиз, проведених в ході досудового розслідування, що по своєї суті є предметом доказування та дослідження в судовому розгляді.
Також прокурор вказує на те, що плутаність фінансування вказаних програм окрім того, що не відноситься до предмету кримінальному правопорушення та відображена з огляду на відомості, отримані в ході аудиті, також пояснюється затримкою в виплатах, з урахуванням особливостей здійснення розрахунків за навчання з боку Департаменту соціальної політики КМДА та за своєю суттю не є підставою для повернення обвинувального акту.
Щодо підстави для повернення обвинувального акту через розбіжності між загальною кількістю студентів, студентів-інвалідів, зазначення спочатку 67 таких студентів, а в подальшому лише 24 особи, то прокурор зазначає, що з урахуванням фрагментності зібраних даних (прибуткових касових ордерів) від студентів, особливостей методики проведення економічних експертиз, різниці між сумами оплачених студентами грошових коштів за навчання та сумою коштів, заявлених до оплати у відомостях, поданих до Департаменту соціальної політики КМДА, а також перерахування грошових коштів безпосередньо від Департаменту соціальної політики КМДА до ВМУРОЛ “Університет” Україна, для чіткості викладення числової інформації, котра підтверджується експертними висновками, останню викладено у виді таблиці, за результатом вивчення якої зазначено безпосередньо 24 особи з числа яких підтверджена оплата, а відтак безпідставне заява на виплату з бюджету грошових коштів, отримання від студентів однієї суми грошових коштів, а від Департаменту соціальної політики КМДА - іншої.
На думку апелянта, за результатами проведення підготовчого судового засідання судом дана оцінки проведених процесуальних дій та прийнятих процесуальних рішень, проведених у зазначений період часу, тобто, суд в порушення вимог ст.ст. 314, 315 КПК України вийшов за межі питань, пов'язаних з підготовкою кримінального провадження до судового розгляду, які повинен був вирішити та безпідставно перейшов до вирішення питання про допустимість доказів, які повинні будуть досліджуватись в ході судового розгляду, як вірно було зазначено прокурором.
Також прокурор зазначає, що в описовій частині суд слушно зауважив про обов'язок прокурора зазначати виключно обставини, які встановлено в ході досудового розгляду та підлягають доказуванню в суді, проте однією з підстав визнав використання загального формулювання при даті вчинення кримінальних правопорушень за ч. 1 ст. 366 КК України “В невстановлений досудовим розслідуванням час”, проте, апелянт стверджує, що в обвинувальному акті зазначено дату, за яку складено офіційний документ (в даному випадку розрахунки виплат за навчання студентів), котра може бути використана судом, як період вчинення кримінального правопорушення. Разом з тим, ні прокурор, ні слідчий не вправі формулювати обвинувачення на припущеннях, котрі в подальшому можуть бути використані в тому числі при застосуванні строків притягнення особи до кримінальної відповідальності, проте враховуючи, що посилання на час вчинення кримінального правопорушення обов'язкове - використано формулювання щодо встановлення часу підробки документів.
Крім цього апелянт вказує на те, що пряма аналогія використання дати, за яку складено офіційний документ на думку апелянта не може бути використана з огляду на можливість одномоментності підробки вказаних документів з метою укриття вчинення кримінального правопорушення з урахуванням притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Департаменту соціальної політики КМДА.
Прокурор стверджує, що судом помилково, як одну з підстав повернення обвинувального акту вказано невідповідність між злочинами, передбаченими ч. 1 ст. 366 та злочином, передбаченим ч. 5 ст. 191 КК України, оскільки як вбачається з ухвали, судом проведено повну аналогію між обставинами вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366 та ч. 5 ст. 191 КК України та безпідставно визнано непослідовним, неповним та внутрішньо суперечним зміст обвинувального акту, проте вказана обставина, на думку апелянта, підлягає доказуванню, не є суперечливою за своїм змістом в разі буквального сприймання та пояснюються урахуванням фрагментності зібраних даних (прибуткових касових ордерів) від студентів, особливостей методики проведення економічних експертиз, різниці між сумами оплачених студентами грошових коштів за навчання та сумою коштів, заявлених до оплати у відомостях, поданих до Департаменту соціальної політики КМДА. Відомості про завищення сум виплат та кількості студентів, котрим необхідна оплата за навчання, тобто в частині інкримінування злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 в неповному обсязі охоплюються фактичними обставинами вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Також апелянт вказує на те, що щодо викладення сформульованого обвинувачення за ч. 5 ст. 191 КК України, в повній мірі зазначено обставини, котрі підлягають доказуванню відповідно до ст.91 КПК України.
Крім цього прокурор зазначає, що в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України неможливим в даному випадку є конкретизація по кожному розрахунку окремо на яку суму завищена вартість за навчання, оскільки розрахунок відбувався в абсолютно іншому порядку без конкретизації періоду виплати з боку Департаменту соціальної політики КМДА. Також, вказана обставина, на думку апелянта, в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України є несуттєвою з огляду на формальний склад інкримінованого правопорушення.
Щодо посилання судом як на недолік невизначеність посади ОСОБА_8 в обвинувальному акті, то прокурор зазначає, що при формулюванні обвинувачення зазначено конкретну посаду та нормативні акти, на підставі яких остання здійснювала діяльність в період часу та була службовою особою. Крім того різниця в деяких формулюваннях пояснюється змістом офіційних документів, котрі остання, згідно обвинувального акту підроблювала шляхом завірення підпису і як “Проректор” і як “керівник відділу обліку і розрахунків”, що знову ж таки виходить за межі питань, котрі підлягають з'ясуванню при проведенні підготовчого судового засідання.
Також прокурор стверджує, що в обвинувальному акті визначено ряд кримінальних правопорушень, вчинених з використанням службового становища, в тому числі привласненні грошових коштів, безпідставно перерахованих на підставі підроблених документів, з урахуванням наявності права розпоряджатися коштами ВМУРОЛ “Україна” та службовій підробці. Вказані дії апріорі вчинені всупереч інтересам юридичної особи з огляду на підрив репутації юридичної особи внаслідок вчинення вказаних дій.
За доводами апелянта, діючим кримінальним процесуальним законодавством України не передбачено можливість прокурора після повернення обвинувального акту, на підставі п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, змінювати правову кваліфікацію обвинувачення. Разом з цим обставини, визначені судом як недоліки, котрі унеможливлюють призначення до судового розгляду обвинувального акту перебувають у прямому зв'язку з повідомленням особі про підозру, відповідають обставинам, котрі підлягають доказуванню виключно в порядку ст. 337 в порядку судового розгляду. Крім того ця можливість передбачена лише до закінчення досудового розслідування та під час судового розгляду на підставі ст. 338 КПК України, якщо будуть встановлені підстави для цього.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити, думку обвинуваченої та її захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, думку представника потерпілого. Який підтримав апеляційну скаргу прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до глави 24 КПК України однією із форм закінчення досудового розслідування є звернення прокурора до суду з обвинувальним актом. Імперативно встановлені вимоги до відомостей, які обвинувальний акт повинен містити, передбачені п.п. 1-9 ч. 2 ст. 291 цього Кодексу, серед яких в п. 5 виокремлено необхідність наявності в ньому таких складових: 1) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими; 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) Закону України про кримінальну відповідальність та 3) формулювання обвинувачення.
У разі встановлення невідповідності обвинувального акта цим вимогам суд у підготовчому судовому засіданні відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України повертає його прокурору.
В обвинувальному акті викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, проте, відносно формулювання обвинувачення немає будь - яких застережень чи вимог.
Оскільки відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, в обвинувальному акті викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, то відповідно формулювання обвинувачення викладається у такому виді, як це вважає необхідним прокурор.
З обвинувального акта щодо ОСОБА_8 , який надійшов для розгляду до Святошинського районного суду м. Києва, вбачається, що вимоги закону щодо викладу в обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правової кваліфікації з посиланням на положення законі і статті та формулювання обвинувачення дотримано.
Вказуючи в ухвалі суду висновок про неконкретність, неповноту, плутаність та внутрішню суперечливість викладу фактичних обставин на неконкретність обвинувачення, висунутого ОСОБА_8 , відсутність належної правової кваліфікації дій обвинуваченої та розбіжність в сумах, які, згідно обвинувачення привласнила обвинувачена ОСОБА_8 , суд першої інстанції вдався до аналізу фактичних обставин, висунутого обвинувачення, відповідності фактичних обставин провадження юридичній кваліфікації інкримінованих кримінальних правопорушень, чого не міг робити у підготовчому судовому засіданні. Тому колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги прокурора та вважає, що у даному випадку суд вийшов за межі повноважень, наданих ст. 314 КПК України, та вирішив питання, які є предметом судового розгляду кримінального провадження.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 27 листопада 2017 рокупро повернення прокурору обвинувального акта відносно ОСОБА_8 , як така, що постановлена з порушенням вимог кримінального процесуального закону, - скасуванню з призначенням нового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції.
Керуючись ст. 376, 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу прокурора Київської місцевої прокуратури №9 ОСОБА_6 - задовольнити.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 27 листопада 2017 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12017100090007375 щодо ОСОБА_8 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366 КК України, повернуто прокурору Київської місцевої прокуратури № 9 - скасувати, призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
__________________ ___________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4