Справа №2-1005/18
760/22178/16-ц
20 лютого 2018 року Солом?янський районний суд м. Києва в складі
головуючого - судді Кізюн Л.І.,
при секретарі: Швидченко О.В.,
за участю представника позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_2 до Кредитної спілки «Фін-Еко», третя особа: Солом'янський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про зняття арешту з майна, -
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила зняти (скасувати) арешт на ? частку квартири номер АДРЕСА_2 який зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна за № 3197582, та вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис № 3197582 від 12.05.2006 року про арешт ? частки квартири номер АДРЕСА_1
Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона є власником ? частини квартири номер АДРЕСА_1 В 2016 році, як зазначає позивач, вона вирішила продати вказану квартиру. У приватного нотаріуса отримала інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 73903325 від 24.11.2016 року, з якої видно, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна міститься запис від 12.05.2006 року за № 3197582 про накладення арешту на ? частину квартири, яка на момент внесення запису належала їй.
Запис внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна Дев'ятою державною нотаріальною конторою міста Києва, яка є структурним підрозділом Міністерства юстиції України. Згідно вказаного запису, арешт на ? належної їй квартири накладено згідно постанови АА 810333 від 19.04.2006 року Державної виконавчої служби у Солом'янському районі м. Києва.
Підставою накладення арешту на її майно, як вказує позивач, стало те, що вона виступала поручителем ОСОБА_5 по кредитному договору № 1256 від 21 червня 2004 року, укладеного з Кредитною спілкою «ФІН-ЕКО».
Оскільки ОСОБА_5 кредит сплачував несвоєчасно та з порушенням згідно Порядку надання/погашення кредиту та нарахування сплати процентів, то на її майно, як поручителя по кредиту, і було накладено арешт.
В подальшому, ОСОБА_5 виконав взяті на себе зобов'язання та в повній мірі сплати кредит, про що 28 листопада 2016 року їй було повідомлено Кредитною спілкою «ФІН-ЕКО» та видано відповідну довідку.
Отже, підстави для накладення арешту на її майно відсутні. Таким чином, позивач вважає, що на даний час на належне їй майно безпідставно накладено арешт, чим порушені її майнові права щодо розпорядження власністю, а тому позивач звернулася з позовом до суду за захистом своїх прав.
Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача Кредитної спілки «Фін-Еко» в судове засідання не з'явився, хоча відповідача було належним чином повідомлено про день, час та місце розгляду справи, будь-яких клопотань, письмових пояснень/заперечень/відзиву щодо заявлених позовних вимог до суду не надійшло.
Представник третьої особи Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві в судове засідання не з'явився, хоча третю особу належним чином було повідомлено про день, час та місце розгляду справи, будь-яких клопотань, письмових пояснень/заперечень/відзиву щодо заявлених позовних вимог до суду не надійшло.
Згідно вимог ч. 1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.
Зважаючи на вищевикладене та відсутність заперечень представника позивача, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Вислухавши пояснення представника позивача, врахувавши його доводи та вивчивши надані письмові докази у сукупності, суд дійшов висновку, що заявлений позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі: встановленої законом заборони користування та/або розпорядження нерухомим майном; рішень судів, що набрали законної сили; ухвали слідчого судді, суду, постанови державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно; накладення заборони на відчуження нерухомого майна нотаріусом; рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об'єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; інших актів відповідних державних органів та посадових осіб згідно із законом; договорів, укладених у порядку, встановленому законом.
Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправне позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про зняття з нього арешту.
Судом встановлено, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна міститься запис від 12.05.2006 року за № 3197582 про накладення арешту на ? частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Запис внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна Дев'ятою державною нотаріальною конторою міста Києва. Згідно вказаного запису, арешт на ? зазначеної квартири накладено згідно постанови АА 810333 від 19.04.2006 року Державної виконавчої служби у Солом'янському районі м. Києва.
Дана обставина підтверджується Витягом з єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна (а.с.а.с. 12).
Позивач в своїй позовній заяві посилається на те, що підставою накладення арешту на ? частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, стало те, що вона виступала поручителем ОСОБА_5 по кредитному договору № 1256 від 21 червня 2004 року, укладеного з Кредитною спілкою «ФІН-ЕКО».
Оскільки ОСОБА_5 кредит сплачував несвоєчасно та з порушенням згідно Порядку надання/погашення кредиту та нарахування сплати процентів, то на її майно, як поручителя по кредиту, і було накладено арешт.
За правилами ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
З даних довідки Кредитної спілки «ФІН-ЕКО» Вих. № 7-2016 від 28 листопада 2016 року вбачається, що ОСОБА_5 повністю сплатив кредитну заборгованість 11.05.2006 року, згідно кредитного договору №1256 від 21 червня 2004 року (а.с. 13).
Відповідно до ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Разом з тим, судом також встановлено, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна міститься запис від 05.06.2006 року за № 3298348 про накладення арешту на ? частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та належить позивачу на праві власності.
Запис внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна Дев'ятою державною нотаріальною конторою міста Києва. Згідно вказаного запису, арешт на ? зазначеної квартири накладено згідно постанови АА 810064 від 29.05.2006 року Державної виконавчої служби у Солом'янському районі м. Києва.
Дана обставина підтверджується даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 73903325 від 24.11.2016 року, наданої позивачем (а.с.а.с. 10-12).
Відповідно до ст.368 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантовано захист права власності. Згідно з даною статтею фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі « Вендітеллі проти Італії» /1994 / Суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань.
Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності.
Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Стаття 1 Протоколу вимагає, перш за все і особливо, щоб втручання державної влади у використання права на майно було законним / рішення в справі « Півень проти України 2004 рік/.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майно.
Тобто, право власності позивача, як абсолютне право, може бути захищене лише при доведеності самого факту порушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог в зв'язку з недоведеністю, оскільки підстав, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» для зняття арешту з нерухомого майна позивачем не зазначено, доказів не надано, а тому вимоги позивача про зняття арешту з ? частини квартири номер АДРЕСА_2 з підстав, заявлених позивачем у позові, задоволенню не підлягають.
Керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 15, 16, 317, 319, 321, 368, 391 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 258, 263, 264, 265, 273, 280, 284, 289, 354 ЦПК України, суд -
У позові ОСОБА_2 до Кредитної спілки «Фін-Еко», третя особа: Солом'янський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про зняття арешту з майна - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через районний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.І. Кізюн