Справа № 815/97/18
05 березня 2018 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Стефанова С.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (надалі по тексту - відповідач) в якому просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування при цьому до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислено допомогу, розміру щомісячної додаткової грошової винагороди;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 99765,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач в цілому зазначив, що він проходив військову службу в Збройних Силах України, у військовій частині НОМЕР_2 на посаді начальника речової служби тилу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Відповідно до наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 09.08.2017р. № 534 він звільнений з військової служби в запас за станом здоров'я, та наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 31.08.2017р. № 177 з 31 серпня 2017 року виключений зі списків особового складу Командування. Вислуга років військової служби у позивача становить 36 повних календарних років, про що також зазначено у вказаному вище наказі Міністра оборони України від 09.08.2017р. № 534. На грошовому забезпеченні позивач перебував у військовій частині НОМЕР_1 . При звільненні позивача 31.08.2017р. військовою частиною НОМЕР_1 йому виплачена одноразова грошова допомога у разі звільнення за 36 повних календарних років служби в сумі 166275 гривень. Проте при розрахунку одноразової грошової допомоги до місячного грошового забезпечення, з якого позивачу обчислено вказану допомогу, військовою частиною не включено суму щомісячної додаткової грошової винагороди, внаслідок чого дану грошову допомогу позивачу протиправно виплачено у зменшеному розмірі. Позивач вказує, що пунктом 2 статті 15 Закону України № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Аналогічно пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» визначається, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Відповідно до п.п. 2, 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України постановою від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», зі змінами, внесеними відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року №161, встановив для військовослужбовців Збройних Сил України щомісячний додатковий вид грошового забезпечення - щомісячну додаткову грошову нагороду, постійний характер якої юридично закріплено постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року №161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. № 889». Позивач зазначає, що наведені ознаки цієї виплати відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер. З огляду на викладене, позивач вважає, що військовою частиною НОМЕР_1 протиправно, в порушення вимог п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 здійснено виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування при цьому до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислено допомогу, розміру щомісячної додаткової грошової винагороди, що призвело до недоплати позивачу суми одноразової грошової допомоги в розмірі 99 765,00 грн.
Ухвалою судді від 05 січня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Перше судове засідання по справі призначено на 23 січня 2018 року на 12:10 годину.
22 січня 2018 року представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву (вхід № 1697/18), згідно якого, відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд в задоволенні позову відмовити з тих підстав, що історичний (в історичному розвитку) та нормативний підхід до розуміння положень постанови № 889 в системному зв'язку із нормами статей 9 і 15 Закону № 2011-ХІІ та правилами Інструкції дають підстави стверджувати, що винагорода, встановлена постановою № 889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога на підставі пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ. Ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовцям, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати; вона (винагорода) виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку и умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. Подібний підхід регулювання встановлений і щодо розміру винагороди, відповідно до якого до складу грошового забезпечення, з якого обраховується і виплачується винагорода, не введені всі його складові. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 5 листопада 2013 року по справі № 21-210а13, ЗО вересня 2014 року по справі 21-297а14, 03 березня 2015 року (справа №21-32а15). З огляду на викладене, відповідач зазначає, що при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 військова частина НОМЕР_1 діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а відтак, підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.
У судовому засіданні 23.01.2018 року представник позивача підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені у позові.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.
Ухвалою суду від 23.01.2018 року, занесеною до протоколу судового засідання, оголошено перерву по справі, наступне судове засідання призначено на 28.02.2018 року на 09:30 годину.
У судове засідання призначене на 28.02.2018 року на 09:30 годину представники сторін не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, від сторін надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутністю.
Відповідно до вимог ч. 9 ст. 205 КАС України суд вирішив розглянути справу у письмовому провадженні.
Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та відзив на позовну заяву, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Судом встановлено, ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України, у військовій частині НОМЕР_2 на посаді начальника речової служби тилу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Відповідно до наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 09.08.2017 року № 534 він звільнений з військової служби в запас за станом здоров'я, та наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 31.08.2017 року № 177 з 31 серпня 2017 року виключений зі списків особового складу Командування. Вислуга років військової служби у позивача становить 36 повних календарних років, про що також зазначено у вказаному вище наказі Міністра оборони України від 09.08.2017 року № 534.
На грошовому забезпеченні позивач перебував у військовій частині НОМЕР_1 .
При звільненні позивача 31.08.2017р. військовою частиною НОМЕР_1 йому виплачена одноразова грошова допомога у разі звільнення за 36 повних календарних років служби в сумі 166 275 гривень.
Проте, як зазначає позивач, при розрахунку одноразової грошової допомоги до місячного грошового забезпечення, з якого позивачу обчислено вказану допомогу, військовою частиною не включено суму щомісячної додаткової грошової винагороди, внаслідок чого дану грошову допомогу позивачу протиправно виплачено у зменшеному розмірі.
Вважаючи, що військовою частиною НОМЕР_1 протиправно, в порушення вимог п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 здійснено виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування при цьому до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислено допомогу, розміру щомісячної додаткової грошової винагороди, що призвело до недоплати позивачу суми одноразової грошової допомоги в розмірі 99 765,00 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини та перевіривши їх доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІІ (далі Закон №2011-ХІІІ).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону №2011-ХІІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з частинами третьою та четвертою цієї статті Закону №2011-ХІІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
За приписами пункту 38.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11 червня 2008 року № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивача звільнено на підставі пункту «б» частини 6 статті 26 Закону №2011-ХІІІ (за станом здоров'я). На момент звільнення позивача його календарна вислуга років складає 35 років, 9 місяців, а відтак відповідно до Закону №2011-ХІІІ позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
За частиною другою статті 15 Закону №2011-ХІІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду (далі - винагорода) для окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.
На час установлення і початку виплати - 1 жовтня 2010 року - винагорода мала виплачуватися військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займали посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил, Державної прикордонної служби та льотного складу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ (пункт 1).
Відповідно до пункту 2 цієї постанови граничні розміри, порядок та умови виплати винагороди, передбачені пунктом 1, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ та Адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Надалі до Постанови № 889 вносилися зміни, які розширювали перелік категорій військовослужбовців та інших осіб, яким відповідно до пункту 1 цієї постанови встановлювалася винагорода.
13 березня 2013 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 161, згідно з якою назва і пункт 1 постанови № 889 викладені в новій редакції.
Зокрема, у пункті 1 передбачена виплата винагороди: 1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади у військових частинах, підрозділах, закладах, установах та організаціях Збройних Сил (за переліком згідно з додатком), посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Згідно з пунктом 2 постанови № 161 Міністерство оборони зобов'язувалося забезпечити здійснення видатків, пов'язаних з набранням чинності цією постановою, в межах видатків на оплату праці, передбачених Міністерству в Державному бюджеті України на 2013 рік.
На виконання постанови № 889 Міністр оборони України наказом від 15 листопада 2010 року № 595 затвердив Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 листопада 2010 року за № 1194/18489 з наступними змінами; далі Інструкція № 595), положення якої стали застосовуватися з 1 жовтня 2010 року.
У цьому акті визначені умови та порядок виплати особам офіцерського складу винагороди, окреслено перелік військовослужбовців, яким вона виплачується, регламентовано повноваження командира (начальника) військової частини (організації, установи) щодо підстав та розміру її виплати.
Зокрема, в пунктах 3 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) наводиться, що до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).
За пунктом 5 Інструкції № 595 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Пунктом 9 Інструкції № 595 передбачено, що розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Відповідно до положень пункту 10 Інструкції № 595 командир військової частини за наявності обставин, передбачених у цьому пункті, має право зменшувати розмір винагороди.
Таким чином, суд дійшов висновку, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 889 та Інструкцією від 15 листопада 2010 року №595, має тимчасовий характер, оскільки виплата такої винагороди дозволена за наявності наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) або вищого командира (начальника) залежно від настання спеціальних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, тому вона не включається до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.
Аналогічна правова позиція висловлена раніше колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 15 жовтня 2013 року по справі № 21-368а13, 4 листопада 2014 року по справі №21-473а14, 16 червня 2015 року по справі №21-621а14.
За приписами пункту 38.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам військовослужбовцям, які звільняються з підстав, зазначених у пунктах 38.1 та 38.2 цієї Інструкції, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, включаються:
звільненим з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення);
які на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних командирів (начальників) та тим, які до дня звільнення з військової служби були звільнені від посад (у тому числі у зв'язку зі скороченням штатних посад), - посадовий оклад, оклад за військовим званням на день звільнення з військової служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), що отримували військовослужбовці за останніми штатними посадами відповідно до законодавства України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що виплачуючи позивачу у зв'язку із його виключенням 31 серпня 2017 року із списків особового складу Командування одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною другою статті 15 Закону №2011-ХІІІ без врахування при її обчисленні щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення позивача, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати розподілити за правилами ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 242-246 КАС України, суд,-
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії Адміністративний позов фермерського господарства «Дончук» до заступника начальника Головного управління ДФС в Одеській області В.Я. Політило, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0049051208 від 08.09.2017 року - відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.О. Cтефанов