ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"21" лютого 2018 р. справа № 809/17/18
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Скільського І.І.,
за участю секретаря судового засідання Волочій Л.І.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Горана Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_3,
до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області,
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №104109-13 від 15.06.2017, -
ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №104109-13 від 15.06.2017.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно, прийнято податкове повідомлення-рішення №104109-13 від 15.06.2017, яким визначено для позивача податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 41 736,86 грн.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві. Пояснила, що об'єкт нерухомості - виробниче приміщення площею 4038,4 кв.м., по АДРЕСА_2 використовується ФОП ОСОБА_3 для здійснення у вказаному приміщенні виробництва промислової продукції. Зазначила, що вказаний об'єкт є будівлею промисловості відповідно до державного класифікатора будівель та споруд ДК 018:2000 клас 1251 «Будівлі промисловості». Звернула увагу суду на те, що в силу вимог п.266.2.2 Податкового кодексу України, вказане нежитлове приміщення не є об'єктом оподаткування.
Представник відповідача проти заявленого позову заперечив, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, що міститься у матеріалах справи (а.с.30-31). Вказав, що оскільки позивач є власником нерухомого майна - нежитлового приміщення, об'єкта нежитлової нерухомості загальною плошею 4038,4 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, то він зобов'язаний сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 41736,86 грн. (4038,4 кв.м *10,34 грн.). Суду пояснив, що Податковим кодексом України, а саме пп. «є» п.266.2.2 ст.266 підставу для звільнення від оподаткування визначено належність будівлі промисловості виключно промисловим підприємствам. Звернув увагу суду на те, що оскільки позивач є фізичною особою-підприємцем, то положення пп. «є» п.266.2.2 ст.266 ПКУ на нього не поширюються. З огляду на вищевикладене вважає, що оскаржуване рішення прийняте Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області у відповідності до положень чинного законодавства. Просив у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, відзив на позовну заяву, суд встановив наступне.
16.03.2015 року ОСОБА_3 зареєстрував на праві приватної власності нежитлове приміщення загальною площею 4 038,4 м.кв., за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17).
Позивач, як фізична особа-підприємець здійснює в даному приміщенні виробництво промислової продукції.
Дана обставина відповідно до ч.1 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України доказуванню не підлягає як така, що не заперечується сторонами і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.
15.06.2017 року Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області прийнято повідомлення-рішення за №104109-13, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 41 736,86 грн. (а.с. 7).
Щодо правомірності прийняття Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області податкового повідомлення-рішення за №104109-13 від 15.06.2017 року, суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до п.266.1.1. ст.266 ПКУ платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно п. 266.2.1 та пп. «є» п.266.2.2. ст.266 ПКУ об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Не є об'єктом оподаткування в тому числі будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).
Враховуючи наведене, до будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Крім того, промисловими вважаються підприємства, які відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530, відносяться до секцій: B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів»; C «Переробна промисловість», зокрема виробництво харчових продуктів, напоїв, тютюнових виробів, текстильне виробництво, виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів,виробництво паперу та паперових виробів, поліграфічна діяльність, тиражування записаної інформації тощо; D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря»; E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами»; F «Будівництво».
Разом з тим, в Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000 об'єктами класифікації є будівлі виробничого і невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. До групи «Будівлі промислові та склади» належать будівлі промислового призначення (фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо).
Отже, на переконання суду, з метою застосування норм підпункту 266.2.2 ПК при визначенні промислових підприємств необхідно дотримуватись вимог Національного класифікатора України ДК 009:2010 та Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
Водночас, з системного аналізу положень ПКУ, якими врегульовані питання справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, суд приходить до висновку, що поняття «платник податку» безумовно не є тотожним поняттю «об'єкт оподаткування». При цьому об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт, як власник такої нерухомості. Тобто при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Отже база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.
Поряд із цим, відповідно до положень чинного законодавства юридичні особи та фізичні особи-підприємці належать до однієї категорії учасників господарського процесу, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Згідно з приписами частини 2 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Згідно із п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно - правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у даному випадку виключення будівель промисловості, що належать на праві власності фізичній особі-підприємцю, з числа об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування, негативно впливає на конкурентоздатність такого підприємця порівняно з юридичними особами та не забезпечує визначені Податковим кодексом України рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу.
При цьому, суд вважає, що норма пп.«є» п.266.2.2. ст.266 ПКУ в порушення основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого пп.4.1.11 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у пп.4.1.8 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам-підприємцям, до об'єктів, які не оподатковуються. За таких обставин на переконання суду, в даному випадку згідно п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України конфлікт інтересів в спірних правовідносинах має бути вирішений на користь платника податку.
Відповідно до ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Вищевикладений висновок суду щодо необхідності поширення на спірні правовідносини пп.«є» п.266.2.2. ст.266 ПКУ повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, рішення якого відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року є джерелом права.
Так у справі "Щокін проти України" Європейський суд з прав людини у рішенні від 14.10.2010 року дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Окрім цього, в рішенні «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine) від 07.07.2011, заява № 766/05, ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Одночасно суд зазначає, що наведені вище обставини встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили зокрема, у адміністративних справах, а саме: №809/1491/16 постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.12.2016, №876/676/17 ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно вимог п.3 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 15.06.2017 за №104109-13 слід визнати протиправним та скасувати.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено повністю, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 сплачений судовий збір у розмірі 640,00 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області №104109-13 від 15.06.2017.
Стягнути з Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39394463) за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (код НОМЕР_1) сплачений судовий збір у розмірі 1280,00 (одна тисяча двісті вісімдесят гривень).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Львівського апеляційного адміністративного суду, або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (код НОМЕР_1), АДРЕСА_1, 77503.
Головне управління ДФС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39394463), вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018.39292197), Львівська площа, 8, м. Київ-53, 04655.
Суддя Скільський І.І.
Рішення складене в повному обсязі 05.03.2018, у зв'язку із перебуванням головуючого судді на листку непрацездатності.