01 березня 2018 року м.Житомир справа № 806/3744/17
категорія 3.1
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфіменко О.В.,
секретаря судового засідання Коваля О.В.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Юхимчук О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
20.12.2017 до Житомирського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у якому, з урахуванням поданої уточненої позовної заяви (а.с.130), він просить:
- визнати протиправним рішення начальника Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області О.С.Радько, викладеного у листі від 08.12.2017 №9/ж-806, щодо відмови у видачі позивачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон нового зразка без біометричних даних - відцифрованих відбитків пальців рук на безконтактному електронному носії;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області видати ОСОБА_1 закордонний паспорт без електронних носіїв старого зразка згідно Постанови КМУ №152 від 07.05.2014.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що на його звернення відповідач відмовив йому у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон нового зразка без біометричних даних - відцифрованих відбитків пальців рук на безконтактному носії, чим порушив вимоги ч.4 ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
На думку позивача, вказана норма гарантує йому право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного носія, що міститься у паспорті громадянина України для виїзду за кордон.
Позивач пояснив свою відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного носія через свої релігійні переконання та вважає, що відповідач безпідставно йому відмовив у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон нового зразка без внесення біометричних даних.
Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 15.01.2018 відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 07.02.2018 на 14 год. 00 хв.
05.02.2018 відповідачем на адресу суду надіслано відзив на адміністративний позов (а.с.21-28). У ньому він адміністративний позов не визнав, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування зазначив, що позивач не звертався у встановленому законодавством порядку та не здійснив оформлення паспорта громадянина України відповідно до вищевказаного Закону та порядку, розробленому та затвердженому на його виконання. Отже заявлені позовні вимоги щодо визнання протиправним рішення про відмову у видачі позивачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон та зобов'язання видати такий паспорт є передчасними.
Щодо зобов'язання видати запитуваний позивачем закордонний паспорт без внесення його біометричних даних до безконтактного електронного носія, представник відповідача у відзиві пояснив, що наразі відповідно до норм чинного законодавства з 20.12.2016 підрозділи Державної міграційної служби здійснюють прийом документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон лише з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено Постановою КМУ №1001 від 16.11.2016. Вважає, що будь-яке встановлення прямих чи непрямих переваг громадянам залежно від їх ставлення до релігії є неприпустимим.
07.02.2018 розгляд справи було відкладено на 01.03.2018 на 11 год. 00 хв. у зв'язку із задоволенням клопотання позивача про витребування від відповідача додаткових доказів (а.с.120).
19.02.2018 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він заперечив те, що він не звертався до відповідача з заявою про видачу на його ім'я закордонного паспорта без будь-яких оцифрованих даних, про що свідчить відповідна заява позивача від 23.11.2017. Крім того. ОСОБА_1 зазначив, що якщо відцифровані відбитки пальців рук до безконтактного електронного носія не вносяться, як про те стверджує відповідач на сторінці 6 свого відзиву, то такі відбитки не потрібно й знімати, так як вони повинні бути вилучені з реєстру та знищені (а.с.123). Вважає, що така поведінка відповідача є маніпуляцією та прихованою формою неправомірного отримання в особи відбитків рук з можливістю їх подальшого використання, так як не має ніякого сенсу отримувати відбитки, вносити їх в реєстр, а потім вилучати їх з реєстру і знищувати.
26.02.2018 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив позивача, у якому він зазначив, що позивач на власний розсуд трактує Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус". Пояснив, що ч.3 ст.13 вказаного Закону визначено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон та інші визначені Законом документи містять безконтактний електронний носій. Відповідно до норм чинного законодавства з 20.12.2016 органи та підрозділи Державної міграційної служби здійснюють прийом документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон лише з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено вказаною постановою (а.с.125-128).
Позивач у судовому засіданні 01.03.2018 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, з урахуванням поданих уточнень (а.с.130) та пояснень від 07.02.2018 з додатками (а.с.38-46) та інформаційними матеріалами (а.с. 47-114). Додатково пояснив, що його релігійні переконання не дозволяють відмовитись від імені і присвоєння цифрового ідентифікатора, так як це є прямим та грубим порушенням його конституційних прав на свободу світогляду та віросповідання. Тому вважає, що внесення його біометричних даних до безконтактного електронного носія є неправомірною вимогою при оформленні паспорту громадянина України для виїзду за кордон.
Представник відповідача у судовому засіданні 01.03.2018 позов не визнав, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
У поясненнях щодо розгляду клопотання позивача про витребування доказів щодо правосуб'єктності та легітимності відповідача пояснила, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 №658 «Про утворення територіальних органів Державної міграційної служби» були утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної міграційної служби, зокрема, Управління ДМС у Житомирській області (а.с.134-135).
Після затвердження Положення про Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області наказом Державної міграційної служби України від 18.07.2011 №28 здійснено 08.08.2011 державну реєстрацію юридичної особи - Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області.
За відомостями Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) визначена організаційно-правова форма господарювання - орган державної влади (а.с.138).
Відповідно до Положення про Управління Державної міграційної служби у Житомирській області основними завданнями Управління Державної міграційної служби України є, зокрема: реалізація на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Згідно з підпунктами 11, 21 п.4 Положення Управління Державної міграційної служби відповідно до покладених на нього завдань: здійснює оформлення і видачу громадянам України, які постійно проживають в Україні, документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, тимчасово затримує та вилучає такі документи у передбачених законодавством випадках; здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю Управління Державної міграційної служби та його територіальних підрозділів тощо.
Згідно з п.7 Положення Управління Державної міграційної служби здійснює свої повноваження на території адміністративно-територіальної одиниці безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні підрозділи.
Для забезпечення представництва у судах, саме начальником Управління Державної міграційної служби у Житомирській області, видана довіреність уповноваженій посадовій особі представляти у судах інтереси Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області в цілому, так і його територіальних підрозділів зокрема.
Вислухавши позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 22.05.2008 на ім'я ОСОБА_1 було видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон (закордонний паспорт) термін дії якого закінчується 22.05.2018 (а.с.8).
23.11.2017 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою у якій виклав прохання розглянути питання про оформлення йому закордонного паспорта без встановлення біометричного чіпа та сканування відбитків пальців рук через релігійні переконання (а.с.9).
08.12.2017 Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області листом за №9/Ж-806 повідомило заявника, що відповідно до ухваленого Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" від 14.07.2016 №1474-VIII внесено зміни у Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", які набрали чинності з 1 жовтня 2016 року. Пунктом 1 ч.1 ст.3 Закону визначено, що термін «безконтактний електронний носій» вживається у значенні, як імплантована у бланк документа безконтактна інтегральна схема для внесення персональних даних, параметрів, у тому числі біометричних, що дає змогу здійснювати комплекс заходів пов'язаних з верифікацією особи, та може використовуватись як засіб електронного цифрового підпису у випадках, передбачених законом.
Відповідно до норм законодавства запроваджено оформлення і видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій (а.с.10-12).
Вважаючи, що відповідач порушує його права та інтереси, відмовляючи в оформленні закордонного паспорта без встановлення біометричного чіпа та сканування відбитків пальців рук, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначаються Законом України від 20.11.2012 №5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон України №5492-VI).
Відповідно до абзацу першого ч.1 ст.4 Закону України №5492-VI єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Положеннями абзацу третього ч.1 ст.4 Закону України №5492-VI визначено, що єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до п.6, п.7 ч.1 ст.3 Закону України №5492-VI для цілей цього Закону нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: ідентифікація особи - встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо; ім'я особи - прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 №1474-УІІІ внесено зміни до Закону України №5492-VI, які набрали чинності з 1 жовтня 2016 року.
Пунктом 1 ч.1 ст.3 Закону України №5492-VI визначено, що термін «безконтактний електронний носій» вживається у значенні, як імплантована у бланк документа безконтактна інтегральна схема для внесення персональних даних, параметрів, у тому числі біометричних, що дає змогу здійснювати комплекс заходів, пов'язаних з верифікацією особи, та може використовуватися як засіб електронного цифрового підпису у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зокрема, це паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Частиною 3 ст.13 Закону України №5492-VI визначено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон та інші визначені Законом документи містять безконтактний електронний носій.
Нормами ч.1, 2, 5 ст.15 Закону України №5492-VI встановлені вимоги до бланків документів та їх форми, а саме: бланки документів, які містять безконтактний електронний носій, виготовляються відповідно до вимог державних (національних) та міжнародних стандартів та з урахуванням рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО) і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення. Бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Бланки документів, в які імплантовано безконтактний електронний носій для внесення персональних даних, біометричних даних, параметрів та іншої інформації про особу, повинні бути виконані багатокомпонентним захисним друком, містити символ електронного документа, інформацію про підприємство, на якому виготовлено бланк документа, зображення малого Державного Герба України.
Згідно з вимогами ч.1-4,7 ст.22 Закону України №5492-VI паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну. Кожен громадянин України не може мати більше двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон. Кожен громадянин України має право на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягни шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягни шістнадцятирічного віку, - на 10 років. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м'якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних. До паспорта громадянина України для виїзду за кордон вноситься така інформація: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) тип документа; 4) код держави; 5) номер документа; 6) ім'я особи; 7) громадянство; 8) дата народження; 9) унікальний номер запису в Реєстрі; 10) стать; 11) місце народження; 12) дата видачі документа; 13) уповноважений суб'єкт, що видав документ (код); 14) дата закінчення строку дії документа; 15) відцифрований образ обличчя особи; 16) відцифрований підпис особи; 17) дані про перебування на консульському обліку (за бажанням особи або її представника, представника закладу, який виконує функції опікуна чи піклувальника над особою).
Відповідно до частини другої статті 15 та частини другої статті 22 Закону України №5492-VI Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 07.05.2014 №152 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2016 №1001) «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон» , якою затверджені зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2 та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Частиною четвертою цієї постанови визначено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 20 грудня 2016 р. припиняється; паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 20 грудня 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.
З огляду на викладене, відповідно до норм чинного законодавства з 20.12.2016 органи та підрозділи Державної міграційної служби здійснюють прийом документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон лише з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено вказаною постановою.
Також, суд хоче відмітити, що відповідно до п.12 ч.1, ч.3, 7 ст.7 Закону України №5492-VI до Реєстру вноситься, визначена частиною 1 цієї статті, інформація про особу, а саме: відцифровані відбитки пальців рук особи (у разі оформлення, зокрема: паспорта громадянина України для виїзду за кордон). Інформація в Реєстрі зберігається для визначених цим Законом цілей. Порядок отримання, вилучення з Реєстру та знищення відцифрованих відбитків пальців рук встановлює Кабінет Міністрів України. Відцифровані відбитки пальців рук особи після внесення до безконтактного електронного носія та видачі документа особі вилучаються з Реєстру та знищуються. Шаблони відцифрованих відбитків пальців рук особи використовуються лише для цілей ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну передбачених цим Законом документів. Передача шаблонів відцифрованих відбитків пальців рук особи забороняється. Повноваження щодо отримання відцифрованих відбитків пальців рук та забезпечення їх захисту відповідно до законодавства покладається на уповноважених суб'єктів, передбачених пунктами 1, 2,4-7 частини першої статті 2 цього Закону. Відцифровані відбитки пальців рук особи отримуються після досягнення нею дванадцятирічного віку.
При цьому, відповідно до ст.8 Закону України №5492-VI внесена до Єдиного державного демографічного реєстру інформація є конфіденційною. Нерозголошення конфіденційної інформації гарантується державою. Збирання, зберігання, використання та захист інформації, що міститься у Реєстрі, здійснюються відповідно до закону.
Посилання ОСОБА_1 на ч.4 ст.13 Закону України №5492-VI, згідно з якою особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія., - є безпідставним та необґрунтованим, так як вказана норма гарантує лише право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України.
Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.
Тобто у разі оформлення паспорта громадянина України, гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія.
А паспорт громадянина України для виїзду за кордон відповідно до ч.4 ст.22 Закону України №5492-VI є за формою іншим документом і виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м'якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних.
Таким чином, прийняття документів та оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія з 20 грудня 2016 року припинено. А відтак, у відповідача були відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія.
Крім того, суд зазначає, що лист відповідача від 08.12.2017 №9/ж-806 не є по суті рішенням про відмову у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України для виїзду за кордон, а лише листом відповіддю на його заяву та містить посилання на діюче законодавство України, яке передбачає оформлення і видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій.
Щодо доводів позивача про його релігійні переконання слід зазначити наступне.
Нормами ст.35 Конституції України передбачено право на свободу світогляду і віросповідання, але також визначено, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви; ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
Жодних виключень з цього обов'язку ані ст.35 Конституції України, ані ч.4 ст.13 Закону України №5492-VI - не містять.
Стаття 68 Основного Закону України передбачає обов'язок кожного щодо неухильного додержання Конституції України та законів України.
Згідно з ст.2 Закону України від 23.04.1991 №987-XII "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон України №987-ХІІ) в Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України №987-ХІІ кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Відтак, ст.3 Закону України №987-ХІІ чітко визначено у чому полягає право на свободу совісті, яке не може зменшувати прав державних органів чи то впливати на виконання ними дискреційних повноважень.
Відповідно до ст.4 Закону України №987-ХІІ громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Як зазначено у ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Отже, виходячи з аналізу вказаних норм, будь-яке встановлення прямих чи непрямих переваг громадяням залежно від їх ставлення до релігії є неприпустимим.
Тому посилання позивача на відмову від виконання законів за мотивами релігійних переконань є неприпустимим та таким, що не може бути враховано органами державної влади, їх посадовими особами, які зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виконання ОСОБА_1 свого обов'язку з отримання паспорту громадянина України для виїзду за кордон повинно відбуватися (реалізовуватися) відповідно до вимог Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус". Жодних привілеїв, переваг, додаткових прав його релігійні переконання не надають.
Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд також застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У п.125 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.07.2014 по справі "S.A.S. проти Франції" (Заява №43835/11) зазначено: "… 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Cha'are Shalom Ve Tsedek проти Франції" [ВП], №27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі "Arrowsmith проти Сполученого Королівства, №7050/75, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року, DR 19; рішення у справі "Kalac проти Туреччини" від 1 липня 1997 року, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121). … 161. Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі "D.H. та інші проти Чеської Республіки" [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою "об'єктивних і достатніх підстав", тобто, якщо вони не служать досягненню "легітимної мети" або якщо не забезпечено "належного пропорційного співвідношення" між використовуваними засобами та поставленою метою…".
З наведених позивачем доводів судом не встановлено порушень ст.9 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" від 04.11.1950 (ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997).
З урахуванням викладеного, суд вважає, що спірний лист відповідача від 08.12.2017 №9/ж-806, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, відповідно до положень КАС України, а тому не може його визнати протиправним рішенням щодо відмови у видачі закордонного паспорту позивачу.
Також, суд проаналізувавши зміст чинного законодавства щодо зобов'язання відповідача видати ОСОБА_1 закордонний паспорт без електронних носіїв старого зразку, дійшов висновку, що в даний час оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон може здійснюватися лише з безконтактним електронним носієм, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 250-251 КАС України, -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 11500, паспорт серії НОМЕР_1) до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (вул.Пушкінська, б.44, м.Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 37808497) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно з статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Єфіменко
Повне судове рішення складене 06 березня 2018 року