Справа №521/5419/14-ц
Провадження №2/521/253/18
22 лютого 2018 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Мазун І.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кіліян О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - державний нотаріус Шостої Одеської державної нотаріальної контори - ОСОБА_4 про визнання договору дарування та договору довічного утримання недійсними, -
В провадженні Малиновського районного суду м. Одеси знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - державний нотаріус Шостої Одеської державної нотаріальної контори - ОСОБА_4 про визнання договору дарування та договору довічного утримання недійсними. Уточнивши свої позовні вимог, позивач вказував, що ОСОБА_5 є його батьком. В 1996р. його батько придбав квартиру АДРЕСА_1, в якій батьки зробили ремонт та в яку заселилася його бабуся - ОСОБА_3 Починаючи з 2013р. його батько мав проблеми з психічним здоров»ям у зв»язку із зловживанням спиртними напоями та з лютого 2013р. він знаходився на лікуванні в Одеській обласні психіатричній лікарні №1. 06.08.2014р. ОСОБА_5 помер. Як потім стало відомо позивачу, за життя 25.09.2013р. батько подарував вказану квартиру своїй матері - ОСОБА_3, яка в свою чергу уклала договір довічного утримання з ОСОБА_6, предметом якого стала спірна квартира. Звернувшись до Третьої Одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5, позивач отримав постанову про відмову у видачі йому свідоцтва про право на спадщину, оскільки спадкове майно зареєстроване за іншою особою.
У зв»язку з тим, що ОСОБА_5 при укладанні договору дарування від 25.09.2013р. не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати, позивач просить визнати недійсним з моменту укладення договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений 25.09.2013р. державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори - ОСОБА_4, а також просить визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 27.09.2013р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори - ОСОБА_4
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали уточнену позову заяву та просили її задовольнити.
Відповідачка в судовому засіданні позовні вимоги визнала.
Відповідач ОСОБА_2 та представник третьої особи в судове засідання не з»явилися, сповіщалися за вказаними в матеріалах справи адресами.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд прийшов до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_7, що підтверджується копією свідоцтва про його народження. (а.с.35 т.2)
26.06.1996р. ОСОБА_5 придбав квартиру АДРЕСА_1, про що свідчить копія договору купівлі продажу, посвідченого державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 (а.с.156 т.1)
З лютого 2013р. у зв»язку із зловживанням алкогольних напоїв у ОСОБА_5 почалися проблеми із психічним станом здоров»я, він неодноразово проходив лікування в Одеській обласній психіатричній лікарні №1, що підтверджується копіями медичних карток, які є в матеріалах справи. (а.с.35-131 т.1)
Згідно ст.ст.717, 718 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. . Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.
25.09.2013р. ОСОБА_5 подарував вказану квартиру своїй матері - ОСОБА_3, що підтверджується копією договору дарування від 25.09.2013р., посвідченого державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори - ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі за №5-1085. (а.с.73 т.2)
27.09.2013р., тобто через два дні після оформлення договору дарування, ОСОБА_3 уклала договір довічного утримання з ОСОБА_6, предметом якого стала спірна квартира, який посвідчено державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори - ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі за №5-1092, про що свідчить копія зазначеного договору. (а.с.23 т.2)
06.08.2014р. ОСОБА_5 помер, про що свідчить копія свідоцтва про смерть. (а.с.148 т.1)
Після його смерті позивач та відповідачка звернулися до Третьої Одеської державної нотаріальної контори із заявами про при зняття спадщини після смерті ОСОБА_5, однак позивачу було видано постанову від 23.03.2015р. про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1, оскільки зазначена квартира зареєстрована за іншою особою. (а.с.22 т.2)
Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України).
Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 203, ст.204 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст.225 Цивільного кодексу України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до розяснень, які містяться в п.п. 7, 8,16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.
Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.
Судом у справі була призначена судова психіатрична експертиза.
Згідно висновку судово-психіатричних експертів №130 від 24.03.2017р. ОСОБА_5, 30.12.1954р.н., на момент укладання угоди (юридичної дії) при оформленні договору дарування квартири АДРЕСА_1, тобто 25.09.2013р., страждав на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді: Резидуального психотичного розладу з пізнім, відділеним дебютом внаслідок вживання алкоголю з виразним дементним синдромом» у зв»язку з чим був абсолютно не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. (а.с.134-139 т.2)
У суду не виникає будь-яких сумнівів щодо вище зазначеного висновку.
Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що ОСОБА_5 на момент укладення з ОСОБА_3 договору дарування спірної квартири не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а отже позовні вимоги про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1, посвідченого державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори - ОСОБА_4, недійсним підлягають задоволенню.
Що стосується визнання договору довічного утримання, укладеного 27.09.2013р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, суд зазначає наступне.
Згідно ст.ст. 744,748 Цивільного кодексу України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1,3-4 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Як пояснила в судовому засіданні ОСОБА_3, ОСОБА_2 не виконує умов договору довічного утримання, однак до суду з позовом про його розірвання вона не зверталася.
Згідно п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Таким чином, оскільки суд прийшов до висновку про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного 25 вересня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 недійсним з моменту укладення, договір довічного утримання, укладений 27.09.2013р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 фактично є нікчемним, оскільки недійсний договір дарування зазначеної квартири не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до ОСОБА_3, яка в подальшому уклала договір довічного утримання з ОСОБА_6, предметом якого стала спірна квартира.
Посилаючись на вищевикладене, суд прийшов до висновку про те, що заявлені вимоги щодо визнання договору дарування недійсним повинні бути задоволені, а вимоги про визнання договору довічного утримання недійсним задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 76-80, 258-259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 202-204, 215-216, 225, 328, 717-718, 744-746 Цивільного кодексу України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - державний нотаріус Шостої Одеської державної нотаріальної контори - ОСОБА_4 про визнання договору дарування та договору довічного утримання недійсними задовольнити частково.
Визнати недійсним з моменту укладення договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 25 вересня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори - ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №5-1085.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН