28 лютого 2018 рокусправа № 202/6015/17(2-а/202/251/2017)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Кругового О.О.
судді: Прокопчук Т.С. Шлай А.В.
за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на постанову Індустріального районного суду м.. Дніпропетровська від 29.11.2017 року ( суддя суду першої інстанції Є.В. Волошина) ухвалену у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро за позовом ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії, -
У вересні позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії. В обґрунтування позовних вимог зазначила про те, що є власником будівель та споруд автостоянки розташованих за адресою м. Дніпро, пр.. Миру 23 Б. Зазначене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, яка зареєстрована у Державному земельному кадастрі. У зв'язку з набуттям права власності на об'єкти нерухомого майна , які знаходяться на вищенаведеній земельній ділянці, в силу положень ст..120 ЗК України та ст.. 377 ЦК України вона набула переважне право на оформлення правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку на умовах та в об'ємі , що були встановлені для попереднього землекористувача - власника нерухомості. 10 жовтня 2014 року позивачем було подано відповідачу проект та заяву - клопотання (вх.. № 36/5278) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за вищезазначеною адресою та передачу в оренду по фактичному розміщенню будівель та споруд, яке до теперішнього часу не розглянуто відповідачем. Враховуючи положення ст.. 123 ЗК України просить суд : визнати неправомірною бездіяльність Дніпровської міської ради, яка полягає у не розгляді клопотання позивача, отримане Дніпровською міською радою від 10 жовтня 2014 року за вхідним номером 36/5278 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по пр.. Миру, 23 Б та передачу земельної ділянки позивачу в оренду по фактичному розміщенню будівель та споруд; зобов'язати Дніпровську міську раду розглянути вищезазначену заяву - клопотання та ухвалити рішення відповідно до ч. 3 ст. 123 ЗК України.
Постановою Індустріального районного суду м.. Дніпропетровська від 29.11.2017 року вимоги ОСОБА_2 були повністю задоволені.
Судом першої інстанції визнано : неправомірною бездіяльність Дніпровської міської ради, яка полягала у не розгляді клопотання позивача, отримане Дніпровською міською радою від 10 жовтня 2014 року за вхідним номером 36/5278 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по пр.. Миру, 23 Б та передачу земельної ділянки позивачу в оренду по фактичному розміщенню будівель та споруд; Зобов'язано Дніпровську міську раду розглянути вищезазначену заяву - клопотання ОСОБА_2 від 10 жовтня 2014 року за вхідним номером 36/5278 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по пр.. Миру, 23 Б та ухвалити рішення відповідно до ст.. 123 ЗК України.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, відповідачем - Дніпровською міською радою подана апеляційна скарга якою вона просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення.
В апеляційній скарзі Дніпровська міська рада зазначає про те, що радою фактично була розглянута заява - клопотання ОСОБА_2 від 10 жовтня 2014 року за вхідним номером 36/5278 під час розгляду якої радою встановлено певні розбіжності між даними зазначеними в правовстановлюючих документах та розробленому проекті землеустрою. Окрім того, відповідач посилається на те, що судом першої інстанції було прийнято рішення без участі його представника якого належним чином не було повідомлено про дату та час розгляду справи.
Від позивача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в яким фактично зазначає про законність та обґрунтованість прийнятого судом першої інстанції свого рішення з урахуванням як норм матеріального так і процесуального права, вказує на порушення заявником строків на апеляційне оскарження рішення суду.
Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29.11.2017 року скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, доводи як апеляційної скарги так і відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи що ОСОБА_2 на підставі договору дарування будівель-та споруд від 11 грудня 2008 року укладеного з ОСОБА_3 є власником нерухомого майна - будівлі та споруд, що розташовані за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за індексним номером № 12251413 від 05.11.2013 року(а.с.7-10)
Зазначене нерухоме майно, а саме будівлі та споруди автостоянки фактично розмішено на земельній ділянці площею 0,1606 га. за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, що належить до комунальної власності відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НОМЕР_2 від 21.02.2017 року( а.с.11).
12 вересня 2012 року Дніпровською міською радою було прийнято рішення № 110\27 «Про надання дозволу гр.. ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню будівель та споруд по АДРЕСА_1 ( а.с 20,21).
12 вересня 2014 року Управлінням Держземагенства у м. Дніпрі Дніпропетровської області була проведена перевірка документації із землеустрою реєстрації земельної ділянки наданою ОСОБА_2 та зроблений висновок № 04-03-120914/2 щодо можливості погодити проект землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки.(а.с.34-35).
10 жовтня 2014 року позивачем на адресу Дніпровської міської ради подано проект та заяву-клопотання вх.. № 36\5278 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по пр.. Миру 23 Б та передачу в оренду по фактичному розміщенню будівель та споруд (а.с.39).
Не отримавши рішення про затвердження проекту землеустрою прийнятого за наслідками розгляду заяви, поданої 10 жовтня 2014 року, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача.
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що станом на час розгляду справи відповідачем не розглянуто заяву позивача про затвердження проекту землеустрою, подану 10.10.2014 року, відтак має місце протиправна бездіяльність з боку відповідача стосовно не розгляду у відповідності до вимог ст. 123 ЗК України поданої позивачем заяви. Приймаючи рішення суд першої інстанції зазначив, що сторони, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи до суду не з'явились, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надали, тому достатніми є підстави для розгляду справи у відсутність сторін.
Суд апеляційної інстанції вирішуючи спір між сторонами виходить з наступного.
В своїй апеляційній скарзі заявник зазначає про порушення судом вимог норм процесуального права з підстав розгляду судом справи за його відсутності без належного повідомлення про дату, час та місце судового засідання, на думку суду апеляційної інстанції вказані доводи є обґрунтованими та такими, що заслуговують уваги, з огляду на таке.
Відповідно до ч.3 ст.. 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду якщо справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляцій скаргу такою підставою.
Як свідчать матеріали справи, судом першої інстанції неодноразово призначалася дана справа до розгляду. Про слухання справи на 9 годину 00 хвилин 29 листопада 2017 року, відповідно до судового повідомлення, був повідомлений лише представник позивача (а.с.59), та відповідачу була направлена повістка про виклик до суду на зазначену дату (а.с.60).
Однак, матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, в матеріалах справи міститься лише повістка про виклик відповідача до суду. Тому, з урахуванням положень ст.. 126 КАС України, за відсутності в матеріалах справи поштового повідомлення про вручення судової повістки відповідачу, суд апеляційної інстанції вважає що розгляд справи за відсутності представника відповідача відбувся із порушенням норм процесуального права що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, оскільки суд не упевнився, що стороною було отримано його виклик.
Отже, з урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає що апеляційна скарга в цій частині підлягає задоволенню із скасуванням рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача з приводу порушення судом першої інстанції норм матеріального права, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Предметом оскарження в даній справі є бездіяльність Дніпровської міської ради щодо не розгляду клопотання позивача від 10 жовтня 2014 року за вхідним номером 36/5278 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 та передачу земельної ділянки позивачу в оренду по фактичному розміщенню будівель та споруд.
Відповідно до ст.. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.122 ЗК України передбачені повноваження сільських, селищних, міських рад щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Так, ч. 3 ст. 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, в перелік яких входять земельні ділянки під об'єктами нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 ЗК України
Частиною 6 ст.. 123 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.
В свою чергу частинами 13, 14 ст. 123 ЗК України визнані підстави за яких орган місцевого самоврядування має право відмовити у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та право заявника оскаржити цю відмову або залишення клопотання без розгляду до суду.
У відповідності до ст.. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної або міської ради.
Як зазначив відповідач в апеляційній скарзі ним фактично було розглянуто клопотання позивача та встановлено розбіжності між даними зазначеними в правовстановлюючих документах та розробленому проекті землеустрою з приводу площі будівлі, однак відповідач не надав жодного письмового доказу на підтвердження прийнятого ним рішення за наслідками розгляду клопотання.
Відповідно до ч. 2 ст. 79 КАС України саме на відповідача покладається обов'язок щодо доказування правомірності своєї бездіяльності.
З рахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем дійсно допущена протиправна бездіяльність при розгляді клопотання ОСОБА_2 від 10 жовтня 2014 року за вхідним номером 36/5278 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 та передачу земельної ділянки позивачу в оренду по фактичному розміщенню будівель та споруд.
В свою чергу, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії суд вважає за необхідне залишити без розгляду за наступних підстав.
Відповідна до ч.2 ст.. 99 КАС України (в редакції чинній на час звернення позивача із даним позовом) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 3 ст. 123 КАС України ( в редакції чинній на час розгляду справи апеляційним судом), якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з частиною першою статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною другою вказаної статті визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17 липня 1997 року) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Таким чином, особі гарантується право на звернення до суду.
Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 (справа «Каменівська проти України»), «право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду ..., не є абсолютним; воно може бути обмеженим ... Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані...».
Отже, законодавцем встановленими строками обмежено звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Такі строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, вони покликані забезпечити юридичну визначеність у публічно-правових відносинах.
Для правильного вирішення питання стосовно дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом вирішальним є визначення дати, з якою законодавець пов'язує початок перебігу процесуального строку, а саме моменту коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав та законних інтересів.
Так, позивач зазначає, що оскільки клопотання не розглянуто відповідачем до цього часу, то його права порушуються і до сьогоднішнього дня, в зв'язку з чим, ним не порушені строки на звернення з позовом до суду.
Між тим, приведені доводи суд вважає необґрунтованими, оскільки як свідчать встановлені обставини справи позивач звернулась до відповідача із клопотанням про затвердження проекту землеустрою 10 жовтня 2014 року, та в порушення приписів ст. 123 ЗК України протягом двох тижнів, тобто до 24 жовтня 2014 року, заяву ОСОБА_2 відповідачем не було розглянуто.
Суд зазначає, що положення ст. 123 ЗК України оприлюднені належним чином в офіційних друкованих масових засобах та є загальнодоступними. Враховуючи ініціативний характер звернення до органів місцевого самоврядування ОСОБА_2 з клопотанням про затвердження проекту землеустрою, позивач повинна була знати про строк та порядок розгляду такого клопотання.
Відтак, враховуючи положення ст.. 123 ЗК України, вбачається, що бездіяльність органу місцевого самоврядування починається після спливу двох тижнів з дня отримання проекту землеустрою за відсутності необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи, а тому позивач вже 24 жовтня 2014 року (після двох тижнів визначених Законом на розгляд клопотання) повинна була дізнатись про порушення своїх прав та законних інтересів, саме з цієї дати починає перебіг визначений законом шестимісячний строк звернення до суду з адміністративним позовом.
Враховуючи той факт, що позивач звернулась до суду з адміністративним позовом 11 вересня 2017 року, тобто після спливу визначеного КАС України строку на звернення до суду з адміністративним позовом, питання про поновлення строку звернення до суду не порушує, а з матеріалів справи не вбачається підстав для поновлення строку, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 мають бути залишено без розгляду.
Зазначене не було перевірено судом першої інстанції та не надано належної правової оцінки.
Відповідно до ст.. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав встановлених відповідно вимог ст.. 240 КАС України.
Відповідно до п.8 ч.1 ст. 240 КАС України суд залишає позов без розгляду в зв'язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду.
З урахуванням вищезазначеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29.11.2017 року скасувати та прийняти нову постанову про залишення позову без розгляду.
Керуючись ст. 240, ч. 3 ст. 243, ст. 310, ст. 315, ст. 319 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - задовольнити частково.
Постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29.11.2017 року у справі 202/6015/17(2-а/202/251/2017) - скасувати та прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 28 лютого 2018 року та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верхового Суду.
Повне судове рішення складено 02 березня 2018 року.
Головуючий суддя: О.О. Круговий
Суддя: Т.С. Прокопчук
Суддя: А.В. Шлай