Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" лютого 2018 р.Справа № 922/4345/17
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
при секретарі судового засідання Федоровій К.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетафарм", м. Львів
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астат Фарм", м. Мерефа
про стягнення 58068,32 грн.
за участю представників учасників справи:
позивача - ОСОБА_1
відповідача - не з'явився,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тетафарм" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Астат Фарм", в якому просить суд стягнути з відповідача 58068,32 грн., з яких: 47952,24 грн. заборгованість за Договором поставки №108-Хв/14 від 01.11.2014, 6826,41 грн. пеня, 2488,42 грн. інфляційні, 801,25 грн. три проценти річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов вказаного договору щодо оплати поставленого товару. Судові витрати, які складаються з 1600,00 грн. витрат на оплату судового збору та 7192,00 грн. витрат на оплату правової допомоги, позивач просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 21.12.2017 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче засідання на 15.01.2018 о 10:00.
09.01.2018 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні.
Ухвалою суду від 15.01.2018 підготовче засідання було відкладене до 07.02.2018 до 10:30.
25.01.2018 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач відхиляє доводи відповідача.
Ухвалою суду від 07.02.2018 підготовче засідання у справі було закрите та справа призначена до судового розгляду по суті на 26.02.2018 о 10:30.
У судовому засіданні 26.02.2018 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.
Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, суд дійшов висновку, що неявка представника відповідача у судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача, відповідно до статті 202 ГПК України.
З'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
Між ТОВ “Тетафарм” (постачальник, позивач) та ТОВ “Астат Фарм” (покупець, відповідач) 01 листопада 2014 року був укладений договір поставки № 108-Хв/14 (далі - договір).
01.11.2014 між сторонами до договору поставки №108-Хв/14 від 01.11.2014 був підписаний протокол розбіжностей, який є невід'ємною частиною вказаного договору.
Згідно п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату, в порядку та на умовах, визначених договором.
Відповідно до пункту 5.1. договору оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем періодично, протягом 28 (двадцяти восьми) банківських днів з моменту поставки товару на склад покупця, виходячи з ритмічності поставок товару по договору. У випадку прострочення покупцем оплати товару протягом 2 (двух) банківських днів, постачальник на свій розсуд має право призупинити відвантаження товарів покупцю, що не є порушенням умов постачання.
Згідно пункту 5.2. договору, оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у договорі.
Пунктом 9.1. договору було передбачено, що він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє протягом одного року.
У відповідності до п.9.2. договору, він автоматично пролонгується на той самий строк, якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення дії договору письмово не заявить про бажання розірвати його. Термін дії пролонгації не обмежений.
З матеріалів справи вбачається, що даний договір поставки № 108-Хв/14 був укладений 01 листопада 2014 року та діяв до 01 листопада 2015 року, але після спливу строку його дії від сторін не надходили повідомлення з приводу розірвання даного договору. Отже, слід вважати що договір був автоматично пролонгований на той самий строк.
Як вказує позивач, ним на виконання умов договору було здійснено відповідачу поставку товару відповідно до видаткових накладних, перелік яких зазначено в Акті звірки взаєморозрахунків (а.с. 22-25), який складений позивачем, на загальну суму - 336383,14 грн., а відповідачем сплачено лише 288430,90 грн.
Оскільки відповідач сплачував за товар періодично, без прив'язки до видаткових накладних, то сума за неоплаченими видатковими накладними підсумовується наростаючим підсумком за даними з неоплачених видаткових накладних та на момент подачі цієї позовної заяви, становить загальну суму заборгованості у розмірі 47952,24 грн.
Позивачем на поштову та юридичну адреси відповідача була направлена претензія (вих. № 208 від 09.11.2017) про сплату заборгованості, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно вимог ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За приписом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як встановлено ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до чинного законодавства права і обов'язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції оформлюються первинними документами відповідно до вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”.
За змістом ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" накладні є первинними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності. Ці документи повинні конкретно ідентифікувати господарську проведену діяльність.
Згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, та інших підзаконних нормативних актів, які існують в чинному законодавстві щодо порядку ведення бухгалтерського обліку підприємствами (накази Міністерства фінансів України про затвердження численних Положень, Методичних рекомендацій тощо, що конкретизують порядок застосування норм вищевказаного Закону посадовими особами підприємств та організацій України), у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, як факти підприємницької діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Тобто, письмовими свідоцтвами, що фіксують та підтверджують господарські операції, є первинні документи, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо.
Таким чином, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами.
Як встановлено, видаткові накладні надані позивачем в підтвердження факту постачання товару відповідачу містять у собі посилання на договір № 108-Хв/14 від 01.11.2014, печатки відповідача про отримання товару.
Відповідачем вказані обставини належним чином не спростовані.
За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.
Стосовно ж заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, суд зазначає, що відповідач у відзиві на позовну заяву виклавши свою позицію не заперечує та не спростовує факту отримання товару згідно видаткових накладних за договором поставки № 108-Хв/14 від 01 листопада 2014 року, тому доводи відповідача не можуть прийматися до уваги судом.
Відповідно до п. 2.2 договору, асортимент та кількість товару, що поставляється, сторони вказують у видатково - прибуткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.
Крім того, товар поставлений позивачем відповідачу за договором був частково сплачений відповідачем, а п. 10.6. договору на який вказує відповідач, передбачено лише можливість використовувати факсимільний підпис директора відповідача, а не його обов'язковість, що також підтверджує викладену у позовній заяві позицію позивача.
Позивачем надано до суду банківські виписки, які свідчать про часткову оплату відповідачем товару за спірним договором.
Також, суд зазначає, що позовна заява може бути подана відповідно до ч. 3 ст. 56 ГПК України через представника позивача, представником позивача у суді може бути адвокат (ч. 1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу).
23.10.2017 між ТОВ “Тетафарм” та Адвокатським об'єднанням “Шевердін і партнери” було укладено договір про надання правової допомоги №23/10/17-07 та були надані підтвердження витрат за вищевказаним договором у розмірі 4890,56 грн. адвокатом ОСОБА_1 для участі у справі було виписано ордер та надана копія Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а тому посилання відповідача на підписання позовної заяви неправомочною особою є безпідставними.
Викладені відповідачем обставини у відзиві на позовну заяву, що мали місце від 27 червня 2017 року та посилання на них, як на підставу, що позбавляє відповідача можливості перевірити сальдо взаєморозрахунків з ТОВ “Тетафарм” є неправомірними та не підтвердженими належним чином, та не є тією обставиною, що звільняє відповідача від виконання його зобов'язань за договором, оскільки, видаткові накладні є документами первинного бухгалтерського обліку та їх порядок реєстрації встановлених п.п. 8.3-8.5 даного договору. “Комп'ютерний вірус Petya.A” розповсюдження якого відбувалося через систему “M.E.Doc” не є перешкодою для встановлення факту відображення у податковій звітності відповідача у разі витребування доказів та підтвердження фактів даних господарських операцій у органів ДФС України.
За таких обставин суд відхиляє заперечення відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву.
Отже, враховуючи те, що факт постачання позивачем відповідачу товару підтверджується матеріалами справи, він не спростований відповідачем у відповідності до вимог ГПК України, докази повної оплати відповідачем отриманого товару в матеріалах справи не містяться, суд дійшов до висновку, що сума заборгованості у розмірі 47952,24 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України. (дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №3-53гс15).
Пунктом 6.1. договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з договором і чинним законодавством України.
У відповідності до пункту 6.2. договору у разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов'язання, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача або підтверджували сплату вартості отриманого товару у строк, встановлений договором. Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідач порушив свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Судом враховано, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Перевіривши правильність нарахування 3% річних, інфляційних та пені, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 6826,41 грн., інфляційних у розмірі 2488,42 грн. та 3% річних у розмірі 801,25 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ч.1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.1 ч.3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Так, 23 жовтня 2017 року між ТОВ “Тетафарм” та Адвокатським об'єднанням “Шевердін і партнери” укладено договір № 23/10/17-07 про надання правової допомоги (надалі - договір № 23/10/17-07). Згідно додаткової угоди № 1 до договору № 23/10/17-07 ТОВ “Тетафарм” зобов'язане сплатити адвокатському об'єднанню “Шевердін і партнери” гонорар у розмірі 7192,00 грн. Оплата згідно додаткової угоди № 1 до договору № 23/10/17-07 здійснюється наступними частинами: перша частина у розмірі 2445,28 грн. - протягом двох днів з моменту укладення договору; друга частина у розмірі 2445,28 грн. - протягом п'яти днів після подання позову до господарського суду Харківської області та третя частина у розмірі 2301,44 грн. протягом п'яти днів з моменту повного виконання рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи ТОВ “Тетафарм” здійснено першу та другу частину оплат за договором № 23/10/17-07 на загальну суму у розмірі 4890,56 грн., про що свідчать платіжні доручення № 6753від 10.11.2017 та № 106 від 05.02.2018.
У матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3922 від 18.05.2011 на ім'я ОСОБА_1 та ордер на надання правової допомоги серії ХВ № НОМЕР_1 від 12.01.2018 Товариству з обмеженою відповідальністю “Тетафарм” у господарському суді Харківської області адвокатом ОСОБА_1 АО “Шевердін і партнери”.
Згідно з ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Таким чином, враховуючи те, що позивачем надано договір про надання правової допомоги, за яким позивачем здійснено оплати за правничу допомогу адвоката у розмірі 4890,56 грн., та підтверджено правовий статус адвоката, який брав участь у судових засіданнях по даній справі, суд дійшов до висновку про доведеність витрат на оплату послуг з надання правової допомоги у розмірі 4890,56 грн. та покладення їх на відповідача. Решта суми витрат на оплату послуг з надання правової допомоги у розмірі 2301,44 грн. не підлягає покладенню на відповідача у зв'язку з їх недоведеністю.
Судовий збір, відповідно приписів ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астат Фарм" (юридична адреса: 62472, Харківська область, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, 223, кімната 8-7; поштова адреса: 61036, м. Харків, вул. Морозова, 7; ідентифікаційний код 38117651) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетафарм" (79069, м. Львів, вул. Шевченко, 313, оф. 509; ідентифікаційний код 37443639) заборгованість за договором поставки № 108-Хв/14 від 01.11.2014 у розмірі 47952,24 грн., пеню у розмірі 6826,41 грн., інфляційні у розмірі 2488,42 грн., 3% річних у розмірі 801,25 грн., судовий збір у розмірі 1600,00 грн. та витрати на оплату послуг з надання правової допомоги у розмірі 4890,56 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне рішення складено 05 березня 2018 року.
Суддя ОСОБА_2