Справа № 815/218/18
03 березня 2018 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Гусев О.Г., розглянувши в порядку спрощеного провадження (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправним рішення від 08.12.2015 року за №195 «Про відмову в призначенні пенсії»,-
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі за результатом якого позивач просить:
- визнати протиправним рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі від 08.12.2017 року за №195 "Про відмову в призначенні пенсії"яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
- зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 16 листопада 2017 року.
Ухвалою судді від 01.02.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
12.02.2018 до суду надійшов відзив Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на позовну заяву, згідно якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив відмовити у задоволенні позову.
14.02.2018 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
21.02.2018 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, суд дійшов до наступного.
Судом встановлено, що 16.11.2016 ОСОБА_1 звернулась до Центрального об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Одесі із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням від 08.12.2017 № 195 Центральним об'єднаним Управлінням Пенсійного фонду України в м. Одесі було відмовлено позивачу у призначенні пенсії у зв'язку із ненаданням або документу, що підтверджує громадянство України або постійне місце проживання на території України. Відповідачем у наведеному рішенні зазначено, у разі надання паспорту, який підтверджує громадянство України або тимчасової посвідки на постійне місце проживання, позивач набуде права на призначення пенсії.
Зі змісту оскаржуваного рішення від 08.12.2017 № 195 вбачається, що при зверненні за призначенням пенсії ОСОБА_1 не було надано паспорт громадянина України або посвідки на постійне проживання в Україні. Вказано, що для вирішення питання призначення пенсії необхідно надати документ, що підтверджує громадянство України та постійне місце проживання на території України. В якості правового обґрунтування вказано ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.5 Закону України «Про громадянство України»
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49, другим реченням статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України(неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з частиною другою статті 8 КАС України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.
Відповідно до частин першої і четвертої статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III встановлено, що документами, які підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Отже, право громадянина України на призначення пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
Пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).
Як вже зазначалось, відповідно до статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
З огляду на матеріали справи для призначення пенсії позивачем при зверненні 16.11.2018 був наданий паспорт громадянина України для виїзду за кордон, з якого вбачається, що ОСОБА_1 є громадянином України та з 05.01.1994 прийнята на консульський облік Генеральним консульством України у Франкфурті-на-Майні.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на необхідність надання позивачем для вирішення питання про призначення їй пенсії документу, що підтверджує громадянство України є безпідставними, оскільки такий документ позивачем був наданий.
На підставі викладеного, суд вважає рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі від 01.12.2017 № 860303 «Про відмову в призначенні пенсії» прийнятим без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права, у зв'язку із чим останнє підлягає скасуванню, а позов в цій частині - задоволенню.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя
В той же час, застосування різних способів захисту порушеного права позивача повинно відбуватися з урахуванням конкретних обставин справи в кожному окремому випадку.
Звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Правову позицію щодо можливості обрання самим судом іншого способу захисту порушеного права позивача, у разі, якщо позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушених прав, підтримано Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України і у постанові від 20 квітня 2010 року за результатами перегляду за винятковими обставинами справи за позовом спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові до відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», приватної фірми «Орнатус» про зобов'язання вчинити певні дії. Зокрема, в зазначеній постанові Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вказала, що суд, пославшись на обрання позивачем неправильного способу захисту публічних інтересів держави, не врахував, що правила частини 3 статті 105 КАС України, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом. Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
Вирішуючи спір, суд враховує, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача в межах своєї компетенції розглянути звернення ОСОБА_1 від 16.11.2017 щодо призначення їй пенсії.
При цьому згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування. Зокрема, такого висновку дотримується Європейський суд з прав людини у справі "East/West Alliance Limited проти України" від 23 січня 2014 року.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відтак, суд окремо звертає увагу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на необхідність при розгляді звернення ОСОБА_1 про призначення пенсії вирішити питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Зокрема з урахуванням висновку про те, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є достатніми для розгляду відповідного звернення та не може слугувати підставою для відмови в його розгляді; висунення теруправлінням ПФУ додаткової вимоги щодо необхідності надання ОСОБА_1 паспорту громадянина України або посвідки на постійне проживання в Україні не ґрунтується на приписах законодавства та не може бути покладено в основу відмови у розгляді відповідного звернення.
В той же час, не підлягає до задоволення позовна вимога щодо зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу пенсію за віком на підставі заяви від 16.11.2016 № 8359.
Так, рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов'язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.
Проте за обставин справи, відповідачем не досліджувалось питання щодо наявності у позивача необхідного стажу для призначення пенсії та відповідні документи, що підтверджують такий стаж, у зв'язку із чим зазначена вимога заявлена передчасно.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Беручи до уваги сплачений ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 704, 80 грн., позивачу у відповідності до ч.1 ст.139 КАС України належить присудити за рахунок суб'єкта владних повноважень понесені нею судові витрати.
Керуючись ст.ст. 242-246, 263 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправним рішення від 08.12.2015 року за №195 «Про відмову в призначенні пенсії» задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі від 08.12.2017 року за №195 "Про відмову в призначенні пенсії"яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 8359 від 16.11.2017 року про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (41248812) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя О.Г.Гусев
.