01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
13.03.2007 № 6/589
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Бугай В.М.,
від відповідача: Антоненко І.В., Ткаченко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Укрстальконструкція"
на рішення Господарського суду м.Києва від 21.12.2006
у справі № 6/589
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь"
до Відкритого акціонерного товариства "Укрстальконструкція"
про стягнення 53488,66 грн.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 53488,06 грн. за договором № 0103061/44 від 26.12.2005, а саме: 51873,12 грн. пені, 762,84 грн. інфляційних, 852,70 грн. 3 % річних.
Відповідач звернувся із зустрічним позовом про визнання недійсним пункту 9.4 договору № 0103061/44 від 26.12.2005.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2006 у справі № 6/589 первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 51 873,12 грн. пені, 762,84 грн. інфляційної складової боргу, 852,70 грн. трьох процентів річних, 534,88 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У зустрічному позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким частково задовольнити первісні позовні вимоги щодо інфляційної складової боргу та 3 % річних в сумі 1 616,54 грн., а також задовольнити зустрічні позовні вимоги повністю.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне:
26.12.2005 між позивачем як постачальником та відповідачем як покупцем було укладено договір № 0103061/44, згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець оплатити та прийняти металопродукцію на умовах, викладених у договорі.
Відповідно до п. 5.2 договору оплата кожної партії товару здійснюється на умовах авансового платежу в розмірі 100 % вартості партії товару протягом трьох банківських днів з моменту надання оригіналу рахунку на попередню оплату або направленого факсом чи електронною поштою.
Пунктом 6.4 договору визначено, що поставка продукції вважається здійсненою при прийнятті вантажу до перевезення залізницею (ст. Сартана Донецької залізниці). Датою поставки вважається дата штемпеля на залізничній квитанції ст. Сартана Донецької залізниці.
27.12.2005 покупець перерахував постачальнику попередню оплату в розмірі 7 554 236 грн., а постачальник поставив продукцію на суму 7 535 277,79 грн.
Пунктом 5.4 договору передбачено, що у випадку, якщо авансовий платіж перевищує вартість поставленої партії продукції, різниця зараховується в рахунок оплати майбутніх поставок.
На підставі зазначеного пункту договору, постачальник зарахував 18 958,21 грн. в рахунок оплати майбутніх поставок.
20.02.2006 позивач поставив відповідачу сталь у кількості 19,348 тонн (квитанція № 52804358) та виставив рахунок на оплату товару № 90456534 від 20.02.2006 на суму 95 242,52 грн.
З урахуванням попередньо сплачених коштів в розмірі 18 958,21 грн., вартість неоплаченого товару склала 76 284,31 грн.
Відповідно до п. 5.4 договору у разі, якщо вартість поставленої продукції перевищує суму авансового платежу, покупець доплачує постачальнику різницю протягом 15 банківських днів з моменту виставлення останнього рахунку на цю партію.
Рахунок № 90456534 від 20.02.2006 було виставлено стороні 24.02.2006, підтвердженням чого є поштова квитанція № 2701 від 24.02.2006.
Таким чином, 17.03.2006 було кінцевим терміном оплати. Однак, у порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач оплатив товар лише 01.08.2006.
Враховуючи те, що відповідач прострочив виконання своїх зобов'язань за договором, позивач звернувся з позовом про стягнення пені, інфляційної складової боргу та 3 % річних.
Оскільки вимога позивача ґрунтується на п. 9.4 договору, який відповідач за зустрічним позовом просить визнати недійсним, апеляційний господарський суд вважає за необхідне розглянути спочатку зустрічні позовні вимоги, а потім вже - первісні вимоги.
Відповідно до п. 9.4 договору за порушення п. 5.2, 5.4 договору відповідач за первісним позовом сплачує пеню в розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.
Позивач за зустрічним позовом вважає, що п. 9.4 договору суперечить вимогам законодавства, зокрема ч. 1, ч. 6 ст. 231 та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, а також ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за порушення виконання грошових зобов'язань».
Апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та безпідставність зустрічних позовних вимог, виходячи з такого.
Згідно положень ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання чи неналежне виконання. У випадку порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).
Частинами 1 та 2 ст. 549 ЦК України передбачається, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
За правовою природою пеня є способом забезпечення виконання зобов'язань, а при порушенні зобов'язання - мірою цивільно-правової відповідальності.
Відповідач в апеляційній скарзі посилається на ч. 1 ст. 231 та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, які передбачають, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається; платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Зазначене посилання відповідача колегія суддів вважає помилковим у зв'язку з тим, що стаття 343 Господарського кодексу України відноситься до глави 35 цього кодексу “Особливості правового регулювання фінансової діяльності», яка регулює фінансову і банківську діяльність, в той час як предметом спору є порушення зобов'язань за договором поставки.
Також відповідач за первісним позовом вважає, що оспорюваний пункт договору суперечить ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за порушення виконання грошових зобов'язань», згідно яких розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для оцінки оспорюваного пункту договору на відповідність вимогам Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», оскільки згідно ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України, а частина друга статті 551 цього кодексу надає право сторонам збільшувати розмір неустойки, встановлений законом.
Крім того, частина 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачає визначення розміру штрафних санкцій обліковою ставкою Національного банку України, у випадку якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Отже, відповідно до вимог чинного законодавства сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами відповідальність за прострочення виконання зобов'язання не суперечить матеріальному праву України, та, відповідно, не тягне за собою правового наслідку у вигляді визнання недійсним оспорюваного пункту договору.
Враховуючи те, що п. 9.4 договору, який передбачає за порушення п. 5.2, 5.4 договору сплату пені в розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу, відповідає вимогам законодавства, вимога позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача пені у розмірі 51 873,12 грн. за прострочення виконання зобов'язань за договором є обґрунтованою та такою, що правомірно задоволена судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний оплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено законом або договором.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу у сумі 762,84 грн. та трьох процентів річних у сумі 852,70 грн. правомірно задоволені судом першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства “Укрстальконструкція» не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2006 у справі № 6/589 - скасуванню.
Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Укрстальконструкція» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2006 у справі № 6/589 - без змін.
2. Матеріали справи № 6/589 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
16.03.07 (відправлено)