79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
26.04.07 Справа № 4/2534-3/226
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії
Головуючого судді Кравчук Н.М.
суддя Гнатюк Г.М.
суддя Мирутенко О.Л.
розглянув апеляційну скаргу Львівського обласного госпіталя інвалідів війни та
репресованих імені Юрія Липи №97 від 09.02.2007 р.
на рішення господарського суду Львівської області від 31.01.2007 р.
у справі № 4/2534-3/226
за позовною заявою Львівського обласного госпіталя інвалідів війни та репресованих
імені Юрія Липи , м. Львів-Винники
до відповідача 1 - державного комунального підприємства « Міжлікарняна аптека №252», м.Львів-Винники
до відповідача 2 - закритого акціонерного товариства « Ірокс», м. Львів
про визнання недійсним договору.
За участю представників:
Від позивача: Плахунін В.Ф., Воловський А.М.-пред-ки
Від відповідача-1: Долінська О.З.-пред-к
Від відповідача-2 :
Присутній - Микичак І.П.
Права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22 ГПК України представникам сторін роз'яснено. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
встановив:
рішенням господарського суду Львівської області від 31.01.2007 р. у справі № 4/2534-3/226 за позовною заявою Львівського обласного госпіталя інвалідів війни та репресованих імені Юрія Липи , м. Львів-Винники до відповідача 1 - державного комунального підприємства « Міжлікарняна аптека №252», м.Львів-Винники до відповідача 2 - закритого акціонерного товариства « Ірокс», м. Львів про визнання недійсним договору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій скаржник дане рішення вважає прийнятим при неповному з»ясуванні обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю, зазначаючи при цьому, що укладений договір є недійсним, оскільки відповідач 1 не є фінансовою установою, а відтак договір суперечить Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яким передбачено надання грошових коштів в позику фінансовими установами, а позичальник за договором - ЗАТ «Ірокс», м. Львів не є такою, що , на думку скаржника, є підставою визнання його недійсним на підставі ч.1 ст.203, ч.1,3 ст.215 ЦК України.
Відповідачі в судовому засіданні вважає рішення суду законним та обґрунтованим, оскільки судом повно та всебічно з»ясовані всі обставини справи, які пов»язанні з фактом неправомірного користування землею, а відтак, і правильністю висновків місцевого господарського суду.
Розглянувши подану апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Львівський апеляційний господарський суд встановив, що оскаржуване рішення є незаконним, а тому підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
05.01.2006 року між ЗАТ «Ірокс», м. Львів та ДКП «Міжлікарняна аптека №252», м.Львів-Винники було укладено договір процентної грошової позики, за умовами якого товариство передало підприємству у власність грошові кошти в сумі 30000,00 грн. із щомісячною сплатою 5 відсотків від суми позики. Термін повернення позики встановлений до 31.03.2006 року.
29.11.2006 року позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання договору процентної грошової позики від 05.01.2006 року недійсним. В основу своїх позовних вимог позивачем покладено ту обставину, що оспорюваний договір суперечить Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яким передбачено надання грошових коштів в позику фінансовими установами, а позичальник за договором - ЗАТ «Ірокс», м. Львів не є фінансовою установою, що , на думку позивача, є підставою визнання його недійсним на підставі ч.1 ст.203, ч.1,3 ст.215 ЦК України.
Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих ім..Ю.Липи звернувся з позовом про визнання недійсним договору процентної грошової позики, стороною якого він не є. В своїх позовних вимогах позивач посилається на ту обставину, що даний договір покладено в основу Львівським апеляційним господарським судом у справі № 4/299-23/47 при прийнятті рішення про стягнення з госпіталю 40875,00 грн. збитків. Позивач вважає, що він, як заінтересована особа, має право звертатися в суд з позовом про визнання спірного договору недійсним, оскільки стягнення з нього збитків за даним договором порушує його права.
Частиною 1 ст.203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими послугами вважається надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.
Відповідно до ч.2 ст. 5 зазначеного Закону передбачено, що виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.
Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» виключне право надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів на підставі відповідної ліцензії надано лише кредитній установі. Однак предметом оспорюваного договору є надання процентної грошової позики , а не надання фінансового кредиту за рахунок залучених коштів, що не є тотожним договору позики.
Таким чином, надання певних видів фінансових послуг юридичними особами, які за своїм статусом не є фінансовими установами, не заборонено ні Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ні ЦК України.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Як вбачається з тексту ст.1046 ЦК України вона не містить застережень або обмежень щодо сторін договору позики. Такі обмеження стосуються лише кредитного договору ( ст..1054 ЦК України), договору банківського вкладу (ст. 1058 ЦК України), договору банківського рахунку ( ст. 1066 ЦК України), сторонами яких виступають банк або інша фінансова установа.
Дані обставини встановлені місцевим господарським судом, проте без з»ясування виключної підстави для відмови у позові.
відповідності до ч.3 ст.22 Закону України «Про судоустрій України»місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.
Приписами ст.1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У відповідності до ст.21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Таким чином господарські суди розглядають спори, передбачені ст.1 ГПК України якщо правовідносини, відносно яких виник спір, носять господарський характер за позовом особи право якої є порушене, або може бути порушене.
Слід зазначити, звертаючись з відповідним позовом до господарського суду позивач, як і приподанні апеляційної скарги не навів в чрму саме оспорюваний договір порушує є його право як суб»єкта підприємницької -господарської діяльності. Також, слід врахувати те, що відповідачі є суб»єкти підприємницької діяльності і вправі укладати будь-які договори які не суперечать нормам ЦК,ГК України. Тобто, відповідно до ст.3 ЦК України одним з засад цивільного права є свобода договору.
Таким чином, позивач не довів жодним доказом та не обґрунтував свою позицію в чому саме оскаржуваний договір порушує його права, або може вплинути на охоронювальні законом інтереси позивача в майбутньому.
Надаючи правовий аналіз вищевказаних фактам у їх сукупності, Львівський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позов подано особою, з метою, що суперечить ст.1 ГПК України, що є безумовною підставою для відмови у позові.
В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
На підставі вищевикладеного, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 104,105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення господарського суду Львівської області від 31.01.2007р. у справі № 4/2534-3/226 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
3. Справу передати до місцевого господарського суду Львівської області.
Головуючий суддя Н. М. Кравчук
Суддя Г.М. Гнатюк
Суддя О.Л.Мирутенко