01 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/51/18
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Улицького В. З., Шавеля Р. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року у справі № 807/1936/16 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Дору Ю.Ю. в м. Ужгороді Закарпатської області, 13.12.2017 року згідно даних журналу судового засідання о 09 год. 29 хв., відомості про дату складання повного тексту рішення відсутні), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, Позивач) звернувся з адміністративним позовом до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі - ОДПІ, Відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.08.2016 року № 59192-17.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись із вказаною постановою, її оскаржив Відповідач, який покликаючись на те, що вказана постанова є незаконною та прийнятою з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що оскільки Мін'юстом України було передано до ДФС України, а саме до інформаційних баз даних відомості про об'єкти оподаткування ОСОБА_1 та, враховуючи, що останній не має пільг по сплаті податку, ОДПІ 12.08.2016 року було складено податкове повідомлення-рішення № 59192-17, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання за платежем 18010300 «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуване фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» у розмірі 10535,70 грн.
У зв'язку з неявкою у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, остання розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 13.07.2012 р. ОСОБА_1 придбав споруду, асфальтну площадку площею 4325 кв.м, яка розташована в с. Коритняни, вул. Миру, 79/17, Ужгородського району Закарпатської області. Об'єктом нерухомого майна відповідно до договору, витягу про реєстрацію № 34852097 від 17.07.2012 р. та інвентарної справи вказано споруду, асфальтну площадку.
В подальшому, 20.01.2015 р. Коритнянською сільською радою прийнято рішення за № 465 «Про місцеві податки та збори». На підставі даного рішення, Відповідачем винесене оскаржуване повідомлення-рішення від 12.08.2016 року № 59192-17 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 10535,7 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 належить на праві власності споруда - асфальтна площадка, яка відповідно до ДК 018-2000 не належить до будівель, а підпункт 14.1.129-1 пункту 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК) передбачає вичерпний перелік об'єктів нежитлової нерухомості. Ключовим у вищевказаному переліку є визначення «будівлі», а не «споруди». Тому винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення суперечить вимогам ПК в частині невірного визначення податковим органом об'єкта оподаткування, отже є протиправним та підлягає до скасування.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно приписів пункту 265.1 ст. 265 ПК податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 ст. 266 ПК платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 ст. 266 ПК), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 ст. 266 ПК).
Отже, за загальним правилом, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 ст. 266 ПК передбачено, що база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно підпункту 266.5.1 пункту 266.5 ст. 266 ПК ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Приписами підпункту 266.6.1 пункту 266.6 ст. 266 ПК встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Пунктом 8.1 ст. 8 ПК країни встановлюються загальнодержавні та місцеві податки і збори. Відповідно до пункту 8.3 цієї ж статті до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно положень пункту 12.3 ст. 12 ПК сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Приписами підпунктів 12.3.1, 12.3.2, 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК встановлено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Відповідно до пункту 12.5 статті 12 ПК офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Разом з тим, підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 ст. 14 ПК визначено, що об'єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно до законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування.
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Аналіз вказаної норми дозволяє зробити висновок, що в зазначеній класифікації відсутній об'єкт нерухомого майна за ознакою цільового призначення як споруда.
Згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстату України 17.08.2000 р. № 507, споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт. Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів. До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.
Оскільки споруда - асфальтна площадка, належить на праві власності Позивачу, яка відповідно до ДК 018-2000 не належить до будівель, а підпункт 14.1.129-1 пункту 14.1 ст. 14 ПК передбачає вичерпний перелік об'єктів нежитлової нерухомості і ключовим у вищевказаному переліку є визначення «будівлі», а не «споруди», то винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення суперечить вимогам ПК в частині невірного визначення податковим органом об'єкта оподаткування, отже є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. 241, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року у справі № 807/1936/16 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді ОСОБА_3
ОСОБА_4