провадження в апеляційній інстанції №22-ц/796/1331/2018
справа №753/6102/17
22 лютого 2018 року м.Київ
Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
суддя-доповідач Поліщук Н.В.
судді Білич І.М., Болотова Є.В.
за участю секретаря судового засідання Амборської Д.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Коренюк А.М. 28 листопада 2017 року о 15 год. 08 хв. у м.Києві, у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРАВЕКС-БАНК», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сень-СилкаІрина Валеріївна про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, зняття заборони на відчуження нерухомого майна, зобов»язання вчинити дії по поверненню правовстановлюючих документів,-
В квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, у якому просила:
1. Визнати недійсним кредитний договір №1026-001/07Р від 14 лютого 2007 року та додаток №1 до нього, укладений 14 лютого 2007 року між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «ПРАВЕКС-БАНК», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК».
2. Визнати недійсним договір іпотеки №1026-001/07Р, укладений 15 лютого 2007 року між ОСОБА_2 та АКБ «ПРАВЕКС-БАНК», правонаступником якого є ПАТ «ПРАВЕКС-БАНК», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І.В. за реєстром №54ц, предметом якого є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1.
3. Зняти заборону відчуження нерухомого майна, зазначеного в договорі іпотеки №1026-001/07Р від 15 лютого 2007 року, яка накладена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Сень-Силкою І.В. 15 лютого 2007 року та зареєстрована в реєстрі за №48 та виключити з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером №48 про заборону на нерухоме майно на об'єкт обтяження квартира, що знаходиться за адресою: квартира АДРЕСА_1.
4. Зобов'язати ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» повернути ОСОБА_2 правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2, а саме: договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І.В. 15 лютого 2007 року, зареєстрований в реєстрі за №49ц, зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за реєстраційним №1917064 та технічний паспорт на квартиру.
Вимоги обґрунтовує тим, що 14 лютого 2007 року між сторонами укладено Кредитний договір №1026-001/07Р, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти на споживчі потреби у сумі 20000 доларів США на строк по 14 лютого 2020 року, за користування якими зобов»язалась сплачувати проценти у розмірі 12% річних. Сума щомісячного платежу 129 доларів США, яка сплачується до 10 числа.
Кредитні зобов»язання забезпечені іпотекою житлового приміщення на підставі Договору іпотеки №1026-001/07Р, укладений 15 лютого 2007 року.
Як на підстави недійсності кредитного договору посилається на те, що її введено в оману, у момент укладення її не ознайомили та в договорі не містяться відомості відповідно до ч.2 ст.11 та п.4 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»; договір не відповідає Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.
Посилається на те, що згідно експертного економічного дослідження №17/11.3/2 від 17 лютого 2017 року, проведеного судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, реальна відсоткова ставка, за методом факт/360, становить 13,953%, що вище за встановлену у договорі, у зв»язку із чим також утворюється переплата в 227 доларів США. Окрім того, на 124 долари США завищено суму повернення тіла кредиту.
Вказує на несправедливість п.1.3, відповідно до якого банк вправі в кожному випадку порушення зобов»язань підвищувати розмір процентної ставки на 1%, що мало місце.
Також зазначає про несправедливість п.9.1 договору та одночасне встановлення подвійної відповідальності, поряд із п.1.3, оскільки пунктом п.9.1 передбачено сплату пені у розмірі подвійної ставки відсотків за несвоєчасну сплату відсотків та повернення кредиту.
Зазначає, що додаток 1 до договору містить платежі, які позичальник справляє на користь банку, проте ці платежі не є послугами в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».
Як на підстави недійсності іпотечного договору посилається на те, що недійсне зобов»язання не підлягає забезпеченню.
Також посилається на те, що банк неправомірно, оскільки такого не передбачено у договорах, утримує оригінали правовстановлюючих документів на квартиру.
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовує доводами позовної заяви, зазначаючи, що при розгляді справи суд неналежно дослідив матеріали справи, про що свідчить описка у написанні її прізвища, цитування умов договору із словами, що в ньому відсутні; не дослідив висновку експерта.
Вказує, що відповідач будь-яких заперечень проти позову не надав, проте суд відмовив у його задоволенні, що свідчить про упередженість суду по відношенню до позивача.
Посилається на те, що на підставі рішення суду з неї достроково стягнуто заборгованість за кредитним договором, рішення суду виконано, проте банк не повернув правовстановлюючих документів.
Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п.3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.
В судовому засіданні представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримала, просила скаргу задовольнити.
Представник відповідача та третя особа в судове засідання не з"явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Представник відповідача подав 18 січня 2018 року письмові пояснення, в яких зазначив, що рішення суду прийнято з дотриманням норм чинного законодавства та заперечив наявність підстав для визнання договорів недійсними.
Позивач та третя особа подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до ст.372 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, що не з»явились в судове засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника скаржника, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтями 1046, 1049, 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк зобов"язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти; при цьому позичальник зобов"язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як установлено судом першої інстанції та убачається з матеріалів справи, 14 лютого 2007 року між ОСОБА_2 та АКБ «ПРАВЕКС-БАНК» укладено Кредитний договір №1026-001/07Р, відповідно до умов якого позичальнику надані кредитні кошти у сумі 20000 доларів США для споживчих цілей, а також з метою оплати страхових платежів згідно з договорами страхування нерухомого майна, укладення яких здійснюється на підставі та з урахуванням вимог п.6.1.4 цього договору. Кредитні кошти на дані на строк до 14 лютого 2020 року, плата за користування коштами становить 12% річних (п.1.2).
Пунктом 1.3 договору визначено, що у кожному випадку невиконання (неналежного виконання позичальником своїх зобов»язань за цим договором (відносно строків сплати відсотків і повернення кредиту та/або сплати відсотків та/або повернення кредиту не в повному обсязі), розмір процентної ставки збільшується на 1 (один) відсоток річних, починаючи від розміру, встановленого в п.1.2 даного договору. У випадку наступного невиконання позичальником своїх зобов»язань за цим договором розмір відсоткової ставки збільшується з урахуванням збільшення відсоткових ставок, зроблених раніше, відповідно до умов даного пункту договору. Новий розмір відсоткової ставки встановлюється від дня, наступного за днем, в який позичальник повинен був виконати свої зобов»язання, однак не виконав їх або виконав не в повному обсязі.
За змістом п.4.1 погашення кредиту здійснюється рівними частинами в сумі 129 доларів США щомісяця, до 10 числа наступного місяця. Відсотки підлягають сплаті щомісяця у строк до 10 числа місяця, наступного за нарахуванням відсотків. а також у момент повернення кредиту (п.4.2).
Згідно із п.10.1 відсотки за користування грошовими коштами нараховуються щомісяця, виходячи з фактичної кількості днів у простроченому періоді. Відсотки нараховуються протягом строку користування кредитом, відповідно до п.1.2 даного договору. Рік умовно прийнято рівним 360 дням.
Відповідно до п.9.1 за порушення строків погашення заборгованості за кредитом або внесення відсотків за користування грошовими коштами позичальник сплачує пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної відсоткової ставки, зазначеної в п.1.2 даного договору, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за весь період прострочення.
Додатком №1 від 14 лютого 2007 року до кредитного договору обумовлені тарифи, комісії, інші платежі, які підлягають до сплати позичальником за даним договором, а саме: комісія за операції по розгляду анкети при оформленні кредиту фізичній особі; комісія за операції з експертизи документів при оформленні кредиту фізичній особі, плата за обслуговування кредитної операції фізичній особі, плата за надання довідки фізичній особі про наявність заборгованості, комісія за надання листа фізичній особі про зняття заборони з нерухомого майна, переданого в іпотеку.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов»язань між його сторонами укладено Договір іпотеки №1026-001/07Р від 15 лютого 2007 року.
Установлено, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 30 квітня 2014 року, яке набуло чинності, з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» стягнуто заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 149694,40 грн.
З даних Постанови про закінчення виконавчого провадження від 04 жовтня 2016 року убачається, що борг за виконавчим листом про стягнення 149694,40 грн. сплачено в повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору ОСОБА_2 своїм підписом підтвердила факт ознайомлення з усіма його умовами, зборами, відсотками, тарифами, комісіями та іншими платежами вартості кредиту, які вона повинна сплатити по за договором; обставини про введення в оману не знайшли свого підтвердження. Судом першої інстанції також не встановлено у договорі умов, які б були несправедливими.
Висновок експертизи суд відхилив, оскільки він не відповідає вимогам судового експертного дослідження у зв»язку із тим, що експерта не попереджено про кримінальну відповідальність.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову в частині визнання недійсним кредитного договору, то у задоволенні вимог про визнання недійсним договору іпотеки та зняття заборони також відмовлено. Вимогу про повернення правовстановлюючих документів суд визнав недоведеною.
З такими висновками колегія суддів погоджується.
Доводи апеляційної скарги в частині неналежного дослідження матеріалів справи з посиланням на невірне зазначення прізвища позивача та цитування умов договору, відхиляються колегією суддів, оскільки за своєю сутністю є описками, які не дають підстав для скасування судового рішення, а підлягають виправленню у визначений процесуальним законом спосіб.
Посилання в позовній заяві та доводах апеляційної скарги як підставу недійсності правочину невідповідність його Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління Національного банку України №168 від 10 травня 2007 року, відхиляються колегією суддів, оскільки ці Правила затверджені після укладення кредитного договору, а відтак договір на предмет відповідності цим Правилам не підлягає оцінюванню.
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції на момент укладення договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Статтями 15 та 23 цього Закону визначено відповідальність суб»єкта господарювання, яка не містить положень про такі наслідки як недійсність договору.
Відповідно до ч.4 ст.11 цього Закону договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.
Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.
У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.
Зі змісту кредитного договору убачається, що він відповідає вимогам цієї норми закону, особистим підписанням договору та відповідно до п.10.8 позичальник підтвердила факт письмового повідомлення про умови надання кредиту, всі збори, відсотки, тарифи, комісії та інші елементи вартості кредиту згідно ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Колегією суддів відхиляються твердження про введення позичальника в оману щодо ціни та реальної процентної ставки, з посиланням на дані експертного економічного дослідження №17/11.3/2 від 17 лютого 2017 року, проведеного судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Характеризуючим чинником ознак омани, у тому значенні, яке надає йому цитована стаття, є умисел у приховуванні обставин, що вже існують на час вчинення правочину та які б вказували на те, що вчинюваний правочин містить ознаки, що перешкоджають його дійсності (ст.203 ЦК України).
Наявність умислу в діях особи, яка застосувала обман, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. При цьому, обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
За змістом частин 1, 2, 3, 6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції на момент укладення договору, нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; 4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Забороняються як такі, що вводять в оману: 1) пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції; 2) пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої; 3) відмова від пред'явлення споживачу товару, що пропонується, та прийняття замовлення або ненадання товару протягом розумного строку чи демонстрування дефектного зразка товару; 4) недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення; 5) пропонування до вільної реалізації продукції, яка вилучена з обігу або щодо обігу якої існують обмеження; 6) недостовірне твердження, що існуватиме загроза особистій безпеці споживача або його сім'ї, якщо він не придбає чи не замовить продукцію; 7) утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції; 8) використання повідомлення про розпродаж у зв'язку із припиненням суб'єкта господарювання, його структурного підрозділу або припинення відповідного виду господарської діяльності, тоді як це не відповідає дійсності. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.
Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
З експертного дослідження, а саме з додатку 1, у якому експертом для розрахунку відсотків використано метод факт/360, що також визначений у договорі, шляхом перевірки нарахування у вибіркових періодах убачається, що, дані у графі «Відсотки за користування кредитом» отримані з використанням у формулі процентної ставки 12%. Наприклад, для визначення розміру відсотків за період з 31 липня по 31 серпня 2007 року необхідно залишок заборгованості у розмірі 19226 доларів США помножити на 12%, поділити на 360 днів та помножити на 31 день, результатом чого є сума 198,67 доларів США.
Таким саме чином розрахунки перевіряються і далі, наприклад, для визначення розміру відсотків за період з 31 січня по 29 лютого 2008 року необхідно залишок заборгованості у розмірі 18452 доларів США помножити на 12%, розділити на 360 днів та помножити на 29 днів, результатом чого є сума 178,37 доларів США.
При цьому термін «реальна відсоткова ставка» не має ототожнюватися із розміром процентів, що встановлені договором як плата за користування кредитом. Під цим терміном розуміється - сукупна вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартість всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов»язань споживача, які пов»язані з отриманням та обслуговуванням і погашенням кредиту в процентному значенні.
Колегія суддів зазначає, що використання методу факт/360 у формулі при визначенні фактичної суми відсотків, які підлягають сплаті за користування кредитом, відповідає умовам договору, а саме п.10.1, та ґрунтується на положеннях, зокрема п.п. 1.16-1.18 розділу ІІІ Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року №255.
Розрахунок коштів, що підлягають стягненню на виконання умов кредитного договору, колегією суддів не перевіряється, оскільки не є обставиною, яка підлягає з"ясуванню при вирішення цієї справи, оскільки сам по собі розрахунок заборгованості не впливає на дійсність правочину та був перевірений при вирішенні справи про стягнення кредитної заборгованості.
Відтак, доводи скаржника щодо введення в оману стосовно завищеного розміру відсотків за кредит та прихованих відсотків не знайшли свого підтвердження та відхиляються колегією суддів.
Доводи щодо встановлення в умовах кредитного договору подвійної відповідальності з посиланням на те, що поряд із п.1.3, одночасно пунктом п.9.1 передбачено сплату пені у розмірі подвійної ставки відсотків за несвоєчасну сплату відсотків та повернення кредиту, відхиляються колегією суддів з огляду на те, що пунктом 1.3. Кредитного договору визначені умови та порядок підвищення відсоткової ставки за користування кредитом, а пунктом 9.1 встановлена відповідальність боржника за порушення строків погашення заборгованості за кредитом.
Твердження про те, що додаток 1 до Кредитного договору містить платежі, які позичальник справляє на користь банку, проте ці платежі не є послугами в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», відхиляються колегією суддів, оскільки наданий позивачем на підтвердження вимог в цій частині документ (а.с. 18) не є додатком до договору, оскільки за формою та змістом не відповідає вимогам до такого роду документам.
Оскільки вимоги щодо недійсності кредитного договору не знайшли свого підтвердження, то відповідно вимоги про недійсність іпотеки, як забезпечення недійсного зобов»язання, також не ґрунтуються на вимогах закону, відтак в цій частині колегія погоджується з висновками суду першої інстанції.
Вимоги щодо скасування заборони відчуження нерухомого майна позивач пов"язує із недійсністю договору іпотеки, проте оскільки іпотечний договір недійсним не визнано, такі вимоги задоволенню не підлягають.
Окрім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності факту знаходження у відповідача правовстановлюючих документів на квартиру. Матеріали справи не містять відомостей про передачу банку цих документів, а лист банку №8809/09-01-ЗБТ від 18 листопада 2016 року, з посиланням на який позивач вказує, що банк не спростував знаходження у нього цих документів, не дає підстав для висновку про знаходження таких документів у банку.
Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що відповідач будь-яких заперечень проти позову не надав, проте суд відмовив у його задоволенні, що свідчить про упередженість суду по відношенню до позивача, є безпідставними, оскільки спір вирішено з дотриманням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, при цьому, відсутність заперечень відповідача проти позову сама по собі не дає підстав для визнання позовних вимог обґрунтованими та їх задоволення.
При вирішенні спору судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не установлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381, 383, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 01 березня 2018 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді І.М. Білич
Є.В. Болотов