28 лютого 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/125/18
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бездрабка О.І.,
при секретарі - Вітічак О.Р.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Рябітченко Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, треті особи: Горностаївська районна державна адміністрація Херсонської області, Любимівська сільська рада Каховського району Херсонської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі - відповідач), треті особи: Горностаївська районна державна адміністрація Херсонської області, Любимівська сільська рада Каховського району Херсонської області, в якому просить визнати бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області щодо виділення ОСОБА_3 земельної частки (паю) протиправною та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області виділити ОСОБА_3 із земель запасу чи резерву, землі державної власності на території Любимівської селищної ради Каховського району Херсонської області земельну частку (пай).
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно сертифікату серії НОМЕР_2 на право на земельну ділянку (пай) від 06.03.2017 р., на підставі рішення Горностаївської районної державної адміністрації Херсонської області від 23.09.1996 р. № 303, йому належить право на земельну ділянку (пай) із землі, яка перебуває у колективній власності КСП "Росія", розміром 5,94 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Звернувшись до Каїрської сільської ради Горностаївського району Херсонської області з клопотанням виділити в натурі (на місцевості) земельну ділянку згідно сертифіката на право на земельну частку (пай), отримав рішення від 02.06.2017 р. № 110, яким відмовлено у виділені земельної ділянки у зв'язку з відсутністю не витребуваних земельних часток (паїв) по колишньому КСП "Росія" та рекомендовано звернутися до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області та до Горностаївської районної державної адміністрації Херсонської області за вирішенням питання щодо можливості виділення земельної ділянки (паю) за рахунок земель резервного фонду Каїрської сільської ради. Горностаївська районна державна адміністрація Херсонської області листами від 04.04.2017 р. № 01-13/12 та від 20.10.2017 р. № 01-13/12-1 рекомендувала вирішити дане питання в судовому порядку. Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області листом від 08.11.2017 р. № Л-14019/0-4338/6-17 для вирішення цього питання рекомендувало звернутися до Горностаївської районної державної адміністрації Херсонської області, так як у Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області відсутні правові підстави для вирішення даного питання. Позивач не погоджується з даною позицією відповідача, оскільки відповідно до ч.4 ст.122 ЗК України розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів належить виключно до компетенції Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.
Ухвалою від 23.01.2018 р. позовну заяву залишено без руху у зв'язку з недоліками позовної заяви та надано строк для їх усунення.
Позивач у встановлені строки усунув недоліки позовної заяви і ухвалою від 05.02.2018 р. у справі відкрито спрощене провадження та призначено судове засідання на 28.02.2018 р. о 10:00 год.
Ухвалою від 27.02.2018 р. задоволено клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
21.02.2018 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову, вказуючи на те, що відповідно до Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" земельні частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, їх надання здійснюється за рішенням відповідних сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації, з урахуванням їх місця розташування. Тому Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області законодавчо не наділено повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками колишніх колективних сільськогосподарських підприємств.
Від представника третьої особи - Горностаївської районної державної адміністрації Херсонської області 08.02.2018 р. надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності її представника.
Представник третьої особи - Любимівської сільської ради Каховського району Херсонської області в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що відповідно до сертифікату серії НОМЕР_2 на право на земельну частку (пай) від 06.03.2017 р., виданого на підставі рішення Горностаївської районної державної адміністрації Херсонської області від 23.09.1996 р. № 303, ОСОБА_3 належить право на земельну частку (пай) із землі, яка перебуває у колективній власності КСП "Росія", розміром 5,94 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).
Позивач звернувся до Каїрської сільської ради Горностаївського району Херсонської області з клопотанням виділення в натурі (на місцевості) земельну ділянку згідно сертифіката на право на земельну частку (пай).
Рішенням Каїрської сільської ради Горностаївського району Херсонської області від 02.06.2017 р. № 110 ОСОБА_3 відмовлено у виділенні земельної ділянки (паю) у зв'язку з відсутністю невитребуваних земельних часток (паїв) по колишньому КСП "Росія" та рекомендовано звернутися до Горностаївської районної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області для вирішення питання можливості виділення земельної ділянки (паю) за рахунок земель резервного фонду Каїрської сільської ради.
17.10.2017 р. позивач звернувся з відповідним клопотанням до Горностаївської районної державної адміністрації Херсонської області, яка листом від 20.10.2017 р. № 01-13/12-1 повідомила про те, що за результатами розгляду першої заяви було рекомендовано звернутися до суду.
30.10.2017 р. ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області із клопотанням про виділення із земель запасу чи резерву, землі державної власності на території Каїрської сільської ради Горностаївського району Херсонської області земельну частку (пай) у відповідності до сертифікату серії НОМЕР_2 на право на земельну частку (пай) від 06.03.2017 р.
Листом від 08.11.2017 р. за № Л-14019/0-4338/6-17 Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області повідомило позивача про те, що для виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) рекомендує звернутися до розпорядника земель колективної власності колишнього КСП "Росія" - Горностаївської районної державної адміністрації. У разі відмови у виділенні земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) через відсутність вільних земель на території Каїрської сільської ради, витребувати земельну частку (пай) можливо виключно за рішенням суду. До повноважень Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області не відноситься розпорядження земельними ділянками (паями), які перебували у колективній власності колишніх КСП.
Отже, Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області листом від 08.11.2017 року № Л-14019/0-4338/6-17 фактично відмовило позивачу у прийнятті рішення щодо виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), мотивуючи цю відмову відсутністю правових підстав.
Позивач, не погоджуючись з даною відмовою, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.1 ЗК України право власності на землю гарантується.
Згідно ч.1 ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Приписами пункту 17 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
При вирішенні даного спору по суті заявлених позовних вимог суд враховує, що предметом цього спору є право позивача на отримання земельної ділянки як власника земельної частки (паю). При цьому, позивач неодноразово звертався до різних органів влади, у тому числі і до відповідача, щодо вирішення даного питання по суті, проте не отримав відповідного рішення.
Слід зазначити, що нормативно-правовим актом, який регулює організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками є Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05.06.2003 р. № 899-ІV (далі - Закон № 899).
Відповідно до ст.2 Закону № 899 основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий ) районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай).
Згідно ст.33 Закону № 899 підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.
Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Відповідно до ст.5 Закону № 899 сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету; сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо; надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), в порядку, визначеному цим Законом; оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку; приймають рішення про видачу документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, власникам земельних часток (паїв).
Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.
Тобто, згідно даного Закону до повноважень районних державних адміністрацій віднесено прийняття рішення щодо виділення земельних ділянок в натурі власникам земельних часток (паїв), якщо ці земельні ділянки розташовані за межами населених пунктів.
Відповідно до ст.25 ЗК України при приватизації земель державних комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки надаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).
Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи Місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.
Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно.
Площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебувати у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарського призначення, водний фонд, резервний фонд).
Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).
При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на загальну кількість осіб, зазначених у частині першій цієї статті.
Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними.
Розміри земельних ділянок, що виділяються для працівників державних та комунальних закладів, підприємств і організацій культури, освіти та охорони здоров'я та пенсіонерів з їх числа, які проживають у сільській місцевості або селищах міського типу, не можуть перевищувати норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.
Внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо можуть бути відповідно до цього Кодексу передані у власність громадян, сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.
Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій.
Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим значенням.
Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо підпорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Отже, громадяни, які не здійснили оформлення права на земельний пай, здійснюють приватизацію земельних ділянок відповідно до положень ст.ст.25, 118 ЗК України.
Згідно ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч.3 ст.122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.
Частиною 4 статті 122 ЗК України передбачено, що Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Таким чином, розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського значення державної власності за межами населених пунктів належить до виключної компетенції Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.
Посилання відповідача на ст.5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", зокрема на те, що до повноважень районних державних адміністрацій віднесено прийняття рішення щодо виділення земельних ділянок в натурі власникам земельних часток (паїв), якщо ці земельні ділянки розташовані за межами населених пунктів, суд не приймає до уваги та зазначає наступне.
Вищевказана редакція ст.122 ЗК України була запроваджена Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 р. № 5245-VІ, який набув чинності 01.01.2013 р.
Відповідно до частини 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів.
Згідно частини 6 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами. За межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.
За приписами ч.11 ст.25 ЗК України резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.
Таким чином, зі змісту вищенаведених приписів законодавства слідує, що до повноважень відповідача належить питання розпорядження земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення, що розташовані за межами населеного пункту, у тому числі і земельним ділянкам резервного фонду сільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності.
Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів (ч.2 ст.5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)").
Частиною 4 статті 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Отже, в зазначених нормах законів по різному визначається повноваження органів виконавчої влади щодо розпоряджень землями державної власності сільськогосподарського призначення. При цьому суд зазначає, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України.
Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Конституційний суд України в п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 р. у справі за № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме затвердження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".
Отже, суд звертає увагу, що виходячи з висновків Конституційного Суду України, наведених у рішенні від 03.10.1997 р. по справі за № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України), до даних правовідносин підлягає застосуванню ст.122 ЗК України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який був прийнятий пізніше Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".
Відповідно до ст.245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій, інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод та інтересів.
Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (постанова Верховного Суду України від 16.09.2015 р. у справі 826/4418/14).
Оскільки сертифікат серії НОМЕР_2 на право на земельну частку (пай) від 06.03.2017 р. згідно до абзацу 1 пункту 17 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України є правовстановлюючим документом при реалізації права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства, тому таке право повинно бути реалізовано відповідним державним органом.
Так як законодавець з 01.01.2013 р. змінив суб'єкта, якого наділено правом розпорядження державними землями сільськогосподарського призначення, то бездіяльність відповідача щодо не виділення земельної частки (паю) позивачу є протиправною.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.
Приписами ч.1 ст.139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому сплачений ОСОБА_3 судовий збір у сумі 704,80 грн. підлягає стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст.ст.6, 9, 14, 72, 76, 77, 90, 241-246, 255, 260-262 КАС України, суд -
вирішив:
Позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (73000, м.Херсон, вул.Університетська, 136 а, код ЄДРПОУ 39766281) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області щодо не виділення ОСОБА_3 земельної частки (паю).
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області виділити ОСОБА_3 із земель запасу чи резерву, землі державної власності на території Любимівської селищної ради Херсонської області, земельну частку (пай).
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (73000, м.Херсон, вул.Університетська, 136 а, код ЄДРПОУ 39766281) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до пп.15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції,який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 02 березня 2018 р.
Суддя Бездрабко О.І.
кат. 6.2.1