Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
02 березня 2018 р. № 623/3297/17
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради про визнання дій та бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач ОСОБА_1) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (далі - відповідач, Ізюмське ОУПФУ Харківської області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради (далі по тексту - УПСЗН, третя особа), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо невиплати пенсії з 01.10.2017 року;
- зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області поновити нарахування та виплату пенсії за віком та виплатити заборгованість за період, починаючи з 01 жовтня 2017 року;
- допустити до негайного виконання постанови суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на теперішній час перебуває на обліку у Ізюмському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області (територіальному органі Пенсійного фонд України), яке на підставі її заяви нараховувало пенсійне забезпечення та перераховувало належні до виплати суми на пенсійний рахунок, що відкритий на її ім'я - виплачувало пенсію на банківську картку й продовжувало це робити по серпень 2017 р. включно, починаючи з вересня 2017 р. виплати було припинено.
У вересні 2017 р. з телефонної розмови з працівником відповідача стало їй стало відомо, що припинена виплата пенсії з 01.10.2017 р. у зв'язку з її відсутністю за фактичним місцем проживання (перебування), тобто через порушення обов'язкової вимоги для отримання соціальних послуг у відповідності до ст.7 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод, внутрішньо переміщених осіб» №1706-VII від 20.10.2014 р.
Як стверджує позивач, окреме рішення про припинення виплати пенсії не виносилось, тому і письмова інформація про припинення виплати пенсії територіальним органом Пенсійного фонду не надсилалась. На письмовий запит до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області відповіді не отримано. Вважає такі дії відповідача щодо припинення виплати пенсії протиправними, та такими, що порушує права позивача як громадянина України.
Вказує, що згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», підставами для припинення виплати пенсій є: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Отже, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як до підтвердження фактичного місця проживання. У зв'язку з чим просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
На виконання ухвали суду відповідачем було надано відзив у строк встановлений судом, в якому просив суд відмовити у задоволені позову зазначивши, що з адміністративним позовом не погоджується з тих підстав, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків передбачених статтею 12 цього Закону, а згідно пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо-переміщеним особам» передбачено, що соціальні виплати припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо, умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Поновлення виплати пенсій особам, здійснюється відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та відповідно до Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365.
У зв'язку з чим відповідач просив відмовити у задоволенні зазначеного позову.
Ухвалою від 26.01.2018 року зазначену справу прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради, яка витребувані судом пояснення та докази у встановлений строк не надала.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.
Так, з огляду на те, що згідно положень ст. ст. 12, 257 КАС України передбачено, що даний спір віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.
Відповідно до ч. 5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи положення ч. 11 ст. 126 КАС, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією пенсійного посвідчення (а.с.12-14).
Позивач виїхав з тимчасово окупованої території (район проведення антитерористичних операцій), що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.12.2016 №6314004444 (а.с.15) перебуває на обліку в Ізюмському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримувала пенсію.
З 01.10.2017 року виплату пенсії ОСОБА_1 припинено, що підтверджується твердженням позивача у позові, де вказала, що у телефонній розмові із співробітником відповідача дізналася про припинення виплати та не заперечується відповідачем у відзиві на адміністративний позов.
Згідно ч. 1 ст. 78 КАСУ обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Не погоджуючись із діями відповідача щодо призупинення нарахування та виплати пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом.
По суті спірних відносин суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є позивача конституційним правом.
Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон України № 1058-IV) цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Статтею 4 Закону України № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною 3 статті 4 Закону України № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону України № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Таким чином, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України № 1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Підстави припинення виплати пенсії встановлені статтею 49 цього Закону, за приписами частини першої якої виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України № 1058-IV, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст.49 Закону України № 1058-IV.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 р. № 1706-VII, відповідно до статті 7 якого для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
Згідно п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (в редакції Постанови КМ № 352 від 08.06.2016) (далі Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.
Судом встановлено, що довідка про взяття позивача на облік як внутрішньо особу, є дійсною. Належних та допустимих, достовірних та достатніх доказів в розумінні приписів ст. ст. 73-76 КАСУ про її скасування до суду відповідачем не надано.
Відповідно ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
За приписами п.71 Порядку №509 у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.
Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.
В матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача від 28.12.2016 № 6314004444 органом, який її видав - Управлінням праці та соціального захисту населення.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що призначення, виплата, припинення пенсійних виплат, у тому числі і внутрішньо переміщеним особам, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо пенсійного забезпечення на рівні з іншими громадянами України.
Представником відповідача до відзиву не надано до матеріалів справи доказів, що рішення органом Пенсійного фонду щодо припинення виплати пенсії позивачу приймалося.
Відповідно ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як зазначено в п. 333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".
На підставі вищевикладеного, за відсутності факту прийняття відповідного рішення, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу пенсії.
Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень, крім того, що має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України, зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. Під встановленими законом повноваженнями прийнято розуміти як ті, на наявність яких прямо вказує закон - так звані "прямі повноваження", так і повноваження, які прямо законом не передбачені, але безпосередньо випливають із положень закону і є необхідними для реалізації суб'єктом владних повноважень своїх функцій (завдань) так звані "похідні повноваження".
"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи бездіяльність відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 2 ст. 2 КАС України, суд прийшов до висновку щодо протиправності бездіяльності відповідача з приводу припинення виплати позивачу пенсії.
Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст.); жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 90); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 90).
З огляду на вищевикладене суд зазначає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним рішення.
При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Керуючись ст. ст. 257, 258, 262, 246, 255, 371, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача до участі у справі - Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради про визнання дій та бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01.10.2017 року.
Зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком та виплатити заборгованість за період, починаючи з 01 жовтня 2017 року.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії ОСОБА_1 у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 02 березня 2018 року
Суддя Бадюков Ю.В.