Справа № 266/988/18
Провадження № 2-о/266/101/18
28 лютого 2018 року м. Маріуполь
Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Курбановой Н.М.,
за участю секретаря Макогон С.Б.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту народження дитини,
заінтересовані особи: Приморський районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
Заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту народження дитини, посилався на те, що він є рідним братом ОСОБА_2, яка з 16.04.2015р. перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 і вони мешкають у місті Донецьку. 21.01.2018 року ОСОБА_2 народила сина у КЗ «Центральна міська клінічна лікарня № 6 м. Донецька», про що їй було видано медичне свідоцтво про народження № 132 від 09.02.2018 р. Проте при зверненні до органу державної реєстрації актів цивільного стану було відмовлено Приморським районний у місті Маріуполі ВДРАЦС ГТУЮ у Донецькій області у реєстрації народження дитини у зв'язку з тим, що заявником для підтвердження факту народження дитини пред'явлено документ, виданий на території, де органи влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. А тому, заявник вимушений звернутися до суду і просить встановити факт народження 21.01.2018р., громадянкою України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, дитини - чоловічої статі, у м. Донецьк, Донецької області, батьком якої є ОСОБА_3.
Заінтересована особа представник Приморського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області до суду надала заяву, в котрій просить розглянути справу без присутності представника відділу на розсуд суду.
Заінтересовані особи - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, до судового засідання не з'явилися, але надали заяву, згідно якої просили розглянути справу без їх участі, заявлені вимоги задовольнити.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши докази по справі, вважає заяву такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються : письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.
Крім того, відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 2 ст.13 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров'я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров'я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За відсутності закладу документа охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Відповідно до Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про громадянство України", особа, батьки якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 та ОСОБА_2є рідним братом та сестрою, що підтверджується: свідоцтвом про народження серії V-АГ № 433894, виданим 05.06.1982р. відділом РАЦС Жовтневого райвиконкому м. Новоросійська; свідоцтвом про народження серії VІ-НО № 427110, виданим 17.01.1986р. відділом Ленінського РАЦС м. Донецька та заочним рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 28.02.2014р.
Згідно свідоцтва про шлюб серії І-НО № 428721, виданого 16.04.2015 року Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області 16.04.2015р. ОСОБА_4, 25.12.1985р.н. зареєструвала шлюб з ОСОБА_3. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_3.
21.01.2018 року у КЗ «Центральна міська клінічна лікарня № 6 м. Донецька», ОСОБА_2народила сина, про що їй був виданий дублікат медичного свідоцтва про народження від 09.02.2018 року №132, який відповідно до ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" є недійсним і не створює правових наслідків.
При зверненні до Приморського районного у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо внесення до Державного реєстру актів цивільного стану громадян України відомостей про народження дитини чоловічої статі, народженої 21.01.2018 року у громадянки ОСОБА_2 було відмовлено.
На підтвердження факту народження дитини заявником наданий дублікат медичного свідоцтва про народження № 132 від 09.02.2018 року КЗ «Центральна міська клінічна лікарня № 6 м. Донецька», який розташований у м. Донецьк, Донецької області, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085-р. Згідно наданого медичного свідоцтва ОСОБА_2 21.01.2018 року о 23 год. 55 хв. народила сина, вагою 3550гр.; місце народження місто Донецьк, Донецької області.
Також факт народження дитини підтверджується наданими доказами: протоколом ультразвукового дослідження республіканського спеціалізованого центру медичної генетики і перінатальної діагностики ОСОБА_2 від 07.07.2017 року; протоколом ультразвукового дослідження Медичного центру «Сім'я» ОСОБА_2 від 04.09.2017 року; протоколами ультразвукових досліджень КЗ «Центральна міська клінічна лікарня № 6 м. Донецька» ОСОБА_2 від 13.11.2017 року, 11.12.2017 року, 04.01.2018 року та 19.01.2018 року; обмінною картою ОСОБА_2, виданою КЗ «Центральна міська клінічна лікарня № 4 м. Донецька»; випискою з медичної карти ОСОБА_2, виданою КЗ «Центральна міська клінічна лікарня № 6 м. Донецька»; фотографіями ОСОБА_2 та сина.
За положеннями ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Проте, оцінюючи надане заявником свідоцтво про народження, суд виходить з того, що народження особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну, виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючихde factoорганів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про народження особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів народження особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
Крім того, чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.
Отже, з метою захисту прав і свобод батьків та новонародженої дитини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви та встановити факт народження ОСОБА_2 дитини чоловічої статі.
На підставі вищевказаного, керуючись ст. ст. 12, 81, 259, 263-265, 317 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту народження дитини - задовольнити.
Встановити факт народження громадянкою України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженкою ІНФОРМАЦІЯ_2, дитини - чоловічої статі, ІНФОРМАЦІЯ_3, у м. Донецьк, Донецької області, батьком якої є громадянин України - ОСОБА_3, 16.02.1989р.н.
Рішення суду підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосереднього до Апеляційного суду Донецької області у 30-денний строк з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя Курбанова Н. М.