27 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 760/3063/14-ц
провадження № 22-ц/796/2566/2018
Апеляційний суд м. Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О.Ф.,
суддів - Кулікової С.В., Кравець В.А.,
секретаря - Синявського Д.В.,
учасники справи:
позивачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5
відповідачі - ОСОБА_6, Головне управління Держземагенства у м. Києві, Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)
треті особи - Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_7, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Харченко Лариса Володимирівна, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, Головне управління житлового забезпечення ВО МРР (КМДА)
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4
на ухвалу Солом'янськогорайонного суду м. Києва у складі судді Лазаренко В.В. від 15 червня 2017 року про забезпечення позову,
В серпні 2012 року позивачі, вважаючи рішення суду Солом'янського районного суду м. Києва від 11.05.2006, яким встановлено порядок користування земельною ділянкою, незаконним та несправедливим, звернулися до суду з позовом, уточненим в подальшому, до ОСОБА_6 та просили змінити раніше встановлений порядок користування, встановити новий порядок користування земельною ділянкою, загальною площею 0,1552 га, яка знаходиться під житловими будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2; виділити ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0569 га під житловий будинок з господарськими будявлями та спорудами АДРЕСА_1; виділити ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0988 га під житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2.
Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_6 звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання частково недійсними свідоцтв про право власності та реєстрації права власності, визнання частково недійсним договору дарування щодо будинку АДРЕСА_1.
В червні 2017 року ОСОБА_9, діючи в інтересах ОСОБА_6, звернувся до суду із заявою про забезпечення зустрічного позову, посилаючись на те, що відповідачі за зустрічним позовом з метою ускладнення рішення суду намагалися відчужити майно, що є предметом судового розгляду.
Посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення зустрічного позову, просила вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності відповідачам за зустрічним позовом, та якому присвоєний реєстраційний номер майна 36074302.
Ухвалою Солом'янськогорайонного суду м. Києва від 15 червня 2017 року заяву ОСОБА_6 задоволено та накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_1, якому присвоєно реєстраційний номер 36074302.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що прийняте судом рішення є незаконним та необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали.
Вказувала, що в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції не зазначив жодних доказів, які б підтверджували, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Судом не враховано, що надані ОСОБА_6 докази на підтвердження того, що відповідачі за зустрічним позовом вчиняють дії щодо відчуження оспорюваного майна є сфальсифікованими, які суд безпідставно визнав належними доказами.
Також зазначала, що постановляючи ухвалу, суд не застосував положення ч. 4 ст. 153 ЦПК України (в редакції на час постановлення ухвали), відповідно до якої суд, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову.
Крім цього, як на підставу скасування ухвали вказувала на те, що зазначення в ухвалі суду про те, що позивачі та їх представники в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи. Вважала, що розгляд заяви про забезпечення позову у відсутність відповідачів за зустрічним позовом позбавив їх можливості висловити свою думку з приводу заяви про забезпечення позову та спростувати надані докази на обґрунтування заяви.
За вказаних обставин просила скасувати ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року і постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні заяви.
Зважаючи на положення п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.
Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_6 подала відзив на апеляційну скаргу (а.с. 128-130).
Вказувала, що доводи апелянта про те, що докази є сфальсифікованими є безпідставними, оскільки докази були отримані в законний спосіб та з відкритих джерел, а тому у суду були всі наявні правові підстави для задоволення заяви та забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно.
Крім цього, зазначила, що дана справа розглядається з 2012 року, тобто більше п'яти років, та через систематичну неявку позивачів за первісним позовом постійно відкладаються судові засідання, що свідчить про затягування розгляду справи та зловживання процесуальними правами. Вважала, що заявлений позивачами позов спрямований на позбавлення ОСОБА_6 розпоряджатися земельною ділянкою.
За наведених обставин, просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу залишити без змін.
Представник ОСОБА_6 - ОСОБА_9 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити без задоволення, а ухвалу без змін.
Інші учасники справи та їх представники в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність ухвали суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції, враховуючи характер спору, а також те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення зустрічного позову дійшов висновку про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_1.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду та вважає його таким, що відповідає нормам процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали) суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (ч. 3 ст. 151 ЦПК України (редакція на час постановлення ухвали).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
З матеріалів справи вбачається, що з 2012 року в провадженні Солом'янського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_11, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Головного управління Держгеокадастру у місті Києві, Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головного територіального управління юстиції в м. Києві про зміну порядку користування земельною ділянкою, скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки, та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_7, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Харченко Л.В., Головне управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, про визнання частково недійсними свідоцтв про право власності та реєстрації права власності, визнання частково недійсним договору дарування.
В лютому 2014 року позивачі за первісним позовом звернулися до суду із заявою про уточнення позовних вимог.
14 лютого 2014 року ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва задоволено заяву про забезпечення позову та вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, що знаходить за адресою: АДРЕСА_2, та належить на праві власності ОСОБА_6
Вжиті ухвалою суду від 14.02.2014 заходи забезпечення позову за первісним позовом не скасовано.
07 жовтня 2015 Апеляційним судом м. Києва ухвалено рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивачам відмовлено у повному обсязі.
16 березня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовані рішення суду першої та апеляційної інстанції, направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції, після чого у вересні 2016 року позивачі звернулися до суду із заявою про зміну предмету позову, та просили скасувати свідоцтво про право власності, видане на ім'я ОСОБА_6, на земельну ділянку АДРЕСА_2, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на зазначену спірну земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки АДРЕСА_2, площею 0,1 га, кадастровий № НОМЕР_1, в Державному земельному кадастрі.
Як встановлено судом, предметом зустрічного позову є визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, яка є предметом спору за первісним позовом.
Ураховуючи наведені обставини та положення закону, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, зважаючи на те, що між сторонами за зустрічним позовом дійсно виник спір, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1, дійшов правильного висновку про забезпечення зустрічного позову.
Доводи апеляційної скарги, що надані ОСОБА_6 докази на підтвердження відчуження відповідачами за зустрічним позовом житлового будинку, є неналежними, не спростовують висновків суду щодо наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Як вбачається з матеріалів справи, дана справа перебуває в провадженні суду більше п'яти років. Звертаючись до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову ОСОБА_6 вказувала на те, що позивачі систематично не з'являються в судові засідання з різних неповажних причин.
Така поведінка свідчить про небажання останніх сприяти суду у вирішенні справи в розумні строки та не направлена на вирішення спору між сторонами, а направлена на її затягування .
Вважала, що задоволення заяви про забезпечення зустрічного позову шляхом накладення арешту на житловий будинок буде відповідати принципу пропорційності та справедливості, з урахуванням того, що ухвалою суду також вжито заходи забезпечення первісного позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_6
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не застосовано положення ч. 4 ст. 153 ЦПК України (в редакції на час постановлення ухвали), відповідно до якої суд може вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою. Більш того, за приписами вказаної норми це є правом суду, а не обов'язком.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що зазначення судом в оскаржуваній ухвалі про те, що позивачі та їх представники за первісним позовом були належним чином повідомлені, в судове засідання не з'явилися, не відповідають дійсності, не можуть бути підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову, оскільки у відповідності до ч. 1 ст. 153 ЦПК України (в редакції на час постановлення ухвали) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення зустрічного позову, оскільки встановлені судом обставини та наявні в матеріалах справи докази, дають підстави вважати суду, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Суд першої інстанції у відповідності до вимог, передбачених ч. 5 ст. 153, ст. 210 ЦПК України, які були чинними на час постановлення ухвали, мотивував своє судове рішення про забезпечення позову.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд діяв відповідно до вимог, передбачених ст. 153 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали), а висновок суду першої інстанції, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову, є вірним.
Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Зважаючи на викладене, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції питання щодо забезпечення позову вирішено з дотриманням норм процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення ухвали суду без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови виготовлено 01 березня 2018 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді С.В. Кулікова
В.А.Кравець