Справа № 755/16933/17
"27" лютого 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100040011299 від 13.08.2017 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України,
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_5 13.08.2017 у нічний час доби, приблизно о третій годині, перебуваючи за адресою: м. Київ, проспект Ю. Гагаріна, б. 9 побачив припаркований автомобіль марки «Джилі СК» д.н.з. НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_6 .
Надалі, перебуваючи за вказаною адресою, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_5 , переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, тобто діючи таємно, з корисливих мотивів, з метою особистого незаконного матеріального збагачення, підійшов до автомобіля марки «Джилі СК» д.н.з. НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_6 , та використовуючи автомобільну свічку запалення, яку мав при собі, розбив скло задніх лівих дверей даного автомобіля, та проник до салону зазначеного автомобіля.
В подальшому, ОСОБА_5 перебуваючи в салоні вказаного автомобіля марки «Джилі СК» д.н.з. НОМЕР_1 продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна виконав усі дії, які вважав за необхідне для таємного викрадення майна, яке належить ОСОБА_6 , а саме мобільний телефон марки «Мейзу МЗ Ноте» вартість якого відповідно до довідки ФОП « ОСОБА_7 » 2500 грн. 00 коп. та грошові кошти в сумі 420 грн 00 коп., але не закінчив злочин з причин, які не залежали від його волі, оскільки був затриманий потерпілим ОСОБА_6 .
Вказаних висновків суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого, який будучи допитаним в судовому засіданні свою вину у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, визнав повністю, дав покази, підтвердив обставини скоєння кримінального правопорушення, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення, щиро розкаявся у вчиненому.
Також обвинувачений зазначив, що за період, який пройшов з дня вчинення злочину, повністю переоцінив своє життя, життєві цінності, зрозумів, що нічого важливішого для себе у цьому житті не має, ніж своє самовиховання у дусі дотримання загальноприйнятних норм поведінки та моралі, створення своєї родини.
Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_4 просив суд визнати недоцільним дослідження доказів, так як повністю погоджується з досудовим розслідуванням справи.
Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
За таких обставин, суд переконавшись, що учасники процесу, вірно розуміють зміст обставин провадження, відсутності сумнівів в добровільності їх позицій, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого у відповідності до положень Кримінального Кодексу України.
Тож, враховуючи наведене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку,приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, за обставин, встановлених судом.
Суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, оскільки він своїми умисними діями вчинив закінчений замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), повторно.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Так, обставиною, що пом'якшує покарання є щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.
Також, суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має постійне місце проживання, невстановленість судом наявності зв'язків з антигромадськими елементами, спосіб життя (не працює, раніше судимий, не одружений, відсутністьна утриманні членів родини, які у розумінні Сімейного Кодексу України, являються учасниками сімейних правовідносин з останнім), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає прийнятні соціальні зв'язки; позицію сторони обвинувачення, а саме прокурора про те, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі зі звільненням від відбування цього покарання у порядку ст. 75 КК України; відношення обвинуваченого до вчиненого, а саме наявність у нього розуміння неприйнятності вчинених ним дій у цивілізованому суспільстві; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; його поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статті 185 КК України у виді арешту.
При цьому, суд враховує, що пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судом кримінального покарання» регламентовано, що коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається та за таких умов кожний вирок виконується самостійно.
Як убачається з матеріалів справи, обвинувачений не був засуджений 15.09.2017 Дніпровським районним судом м. Києва до покарання, яке належало йому відбувати реально, а даний злочин вчинено до постановлення вказаного попереднього вироку (13.08.2017), а тому, виходячи зі змісту ч. 4 ст. 70 та ст. 72 КК України, та відповідно до роз'яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судом кримінального покарання» такі вироки мають виконуватися самостійно.
Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, або ж застосування ст. 69 КК України, чи норм ст. 69-1 КК України до обвинуваченого, суд не знаходить, у зв'язку з відсутністю передумов за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані та оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді арешту у межах санкції ст. 185 КК України, є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).
Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, у кримінальному провадженні, обвинуваченому, враховуючи вимоги ст.ст. 131-132, 177, 178 КПК України та дані про його особу слід визначити у вигляді особистого зобов'язання з покладенням обов'язків з числа регламентованих ч. 5 т. 194 КПК України до набрання вироком законної сили.
Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.
Керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у пред"явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України та призначити покарання у виді арешту на строк 3 (три) місяці.
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15.09.2017, яким ОСОБА_4 визнано винуватим у вичнені кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки зі звільненням, підставі ст. 75 КК України, від його відбування з іспитовим строком на 1 рік, виконувати самостійно.
Строк відбування покарання відраховувати з дня затримання.
Обрати відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання за адресою: АДРЕСА_1 , та покласти на нього обов'язки передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: не відлучатися із м. Києва без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну до набрання вироком законної сили.
Речові докази, які згідно постанови слідчого від 13.08.2017 передано на зберігання ОСОБА_6 залишити у його власності.
Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва.
Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору.
С у д д я : ОСОБА_1