Постанова
Іменем України
21 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 299/2710/15-ц
провадження № 61-2407 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого Стрільчука В. А.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 23 червня 2016 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Ігнатюк Б. Ю., Власова С. О.,
У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що згідно з укладеним між сторонами кредитним договором від 31 травня 2006 року № MKV0GK00006070 банк зобов'язався надати відповідачеві кредит у розмірі 35 тис. євро на термін до 31 травня 2021 року, а відповідач - повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором. Позивач виконав зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, проте відповідач неналежним чином виконувала взяті за договором зобов'язання щодо своєчасної сплати суми кредиту, відсотків, комісії, а також інших витрат відповідно до умов договору, внаслідок чого станом на 12 серпня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 182 441,17 євро, із яких: 35 631,90 євро - заборгованість за кредитом; 40 197,19 євро - заборгованість за процентами за користування кредитом; 4 824,34 євро - заборгованість із комісії за користування кредитом; 101 787,74 євро - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути достроково з відповідача на свою користь заборгованість за вказаним кредитним договором у сумі 182 441,17 євро, що еквівалентно 4 309 260 грн 44 коп.
Відповідач ОСОБА_3 позову не визнала, посилаючись на те, що вказаного кредитного договору вона особисто не укладала, а оформленням цих документів займався її колишній чоловік - ОСОБА_4, який оформив кредитний договір у банку, приїхав за нею на роботу та сказав підписати весь пакет документів, що вона і зробила. Із тими документами, які підписала, вона не знайомилася, бо не мала часу. Зазначила, що ОСОБА_4 змушував її підписувати договір, зокрема, кричав на неї. Таким чином, кредитних коштів за вказаним договором вона не отримала, їх отримав ОСОБА_4 У день підписання договору вона бачила у свого колишнього чоловіка грошові кошти у валюті - євро. До того часу, коли чоловік жив разом із нею, то він вносив кошти на погашення кредиту, особисто вона платежів не вносила. Після припинення шлюбних відносин між нею та ОСОБА_4 сплата кредиту припинилася. Вважає, що кошти за кредитним договором повинен повертати ОСОБА_4, оскільки вона їх не отримувала.
Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 21 квітня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що заявлені позовні вимоги недоведені належним чином, оскільки позивачем не надано суду доказів на підтвердження зазначених у позові обставин, зокрема, щодо надання відповідачу обумовленої договором суми кредиту, враховуючи, що відповідач цей факт заперечувала.
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 23 червня 2016 року рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 21 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
Стягнено з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 4 309 260 грн 44 коп.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивовано доведеністю й обґрунтованістю заявлених позовних вимог та наявністю підстав, передбачених статтями 509, 526, 527, 629, 638, 640, 1046, 1054, 1055 ЦК України, для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у розмірі, згідно з наданим позивачем розрахунком. При цьому апеляційний суд виходив із того, що відповідач не подавала до місцевого суду заяви про застосування строку позовної давності; кредитного договору не оспорювала; до правоохоронних органів із заявою щодо змушування укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів іншою особою не зверталася. Також апеляційний суд вважав відсутніми підстави для зменшення суми заборгованості.
У липні 2016 року ОСОБА_3 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказане рішення апеляційного суду, яке заявник просить скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення. Також міститься посилання на порушення апеляційним судом вимог статті 305 ЦПК України, оскільки заявника не повідомлено про дату та час розгляду справи, призначеного на 23 червня 2016 року, чим суд позбавив права на захист прав у суді. Крім того, зазначено про неподання позивачем до місцевого суду доказів отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 35 тис. євро. Вказує, що заяви на видачу готівки вона не підписувала.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 серпня 2016 року відкрито касаційні провадження в зазначеній справі, а ухвалою від 8 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У грудні 2017 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду вищевказану цивільну справу.
Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, виходячи за межі доводів і вимог касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Зокрема, обґрунтованими і такими, що підтверджуються матеріалами справи, є доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом 23 червня 2016 року ухвалено рішення у справі за відсутності відповідача, стосовно якої у справі відсутні відомості про повідомлення про дату, час і місце судового засідання, призначеного на 23 червня 2016 року, що в силу вимог указаної вище норми процесуального права є підставою для скасування рішення суду.
Крім того, не можна повністю погодитися із висновками апеляційного суду по суті вирішеного спору виходячи з наступного.
Апеляційним судом установлено, що 31 травня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № MKVOGK00006070, згідно з яким банк надав останній кредитні кошти у розмірі 35 тис. євро на термін до 31 травня 2021 року, а вона як позичальник за договором зобов'язалася повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що визначені договором.
На порушення умов кредитного договору та статей 509, 526, 1054 ЦК України ОСОБА_3 не виконувала належним чином взятих за кредитним договором зобов'язань, оскільки не здійснювала своєчасного погашення заборгованості за кредитом у встановлені договором порядком та строки.
Згідно з наданим банком розрахунком станом на 12 серпня 2015 року заборгованість ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за вказаним кредитним договором становить 182 441,17 євро, що еквівалентно 4 309 260 грн 44 коп., із яких: 35 631,90 євро - заборгованість за кредитом; 40 197,19 євро - заборгованість за процентами за користування кредитом; 4 824,34 євро - заборгованість із комісії за користування кредитом; 101 787,74 євро - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за кредитом.
Стаття 204 ЦК України закріплюєпрезумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Виходячи з викладеного та зважаючи на відсутність відомостей щодо оспорювання ОСОБА_3 вищевказаного кредитного договору, з умовами якого шляхом проставляння свого підпису погодилася ОСОБА_3 як сторона цього договору (позичальник), апеляційний суд правильно вважав помилковими висновки місцевого суду про те, що ненадання банком оригіналу документа на підтвердження факту видачі позичальнику ОСОБА_3 грошових коштів - суми кредиту за договором (за наявності у справі копії заяви на видачу готівки отримувача ОСОБА_3 від 2 червня 2006 року № 6 (а. с. 78)), є підставою для відмови в задоволенні позову. Разом із цим ненадання банком оригіналу вказаного документа не може свідчити про недоведеність позивачем своїх позовних вимог, зважаючи, у тому числі, на пояснення самої ОСОБА_3 про те, що в день підписання договору вона бачила у свого колишнього чоловіка грошові кошти у валюті - євро, а також, що її чоловік певний час сплачував платежі за цим договором.
Таким чином, у силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, третя статті 549 ЦК України).
За положеннями частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Станом на час розгляду вказаної справи в суді був чинним ЦПК України 2004 року.
Відповідно до вимог статті 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Аналогічне положення міститься у статті 2 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року, згідно з частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року (нині - стаття 5 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року)).
Однак вищевказані положення норм матеріального та процесуального права залишилися поза увагою апеляційного суду, який не надав належної оцінки розміру заборгованості та її складовим, а саме: із загального розміру заборгованості - 182 441,17 євро, заборгованість за кредитом - 35 631,90 євро, а за пенею - 101 787,74 євро, тобто пеня майже втричі більше розміру боргу за тілом кредиту.
У зв'язку з цим апеляційний суд не дослідив належним чином зібраних у справі доказів, не з'ясував обставин, які мають істотне значення для зменшення розміру неустойки у розумінні вимог частини третьої статті 551 ЦК України, і ця норма застосовується судом незалежно від заяви сторони.
За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Таким чином, установлено наявність підстав, передбачених пунктом 5 частини першої та частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України, для скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд.
Виходячи з викладеного, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.
Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 23 червня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: А. С. Олійник
С.О. Погрібний
О.В. Ступак
Г.І. Усик