вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"26" лютого 2018 р. Справа№ 910/19969/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Коротун О.М.
Гаврилюка О.М.
при секретарі судового засідання - Бойко І.О.
за участю представників згідно з протоколом судового засідання від 26.02.2018.
за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 (дата підписання повного тексту ухвали - 07.12.2017)
у справі №910/19969/17 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПриватЛізинг"
до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна
про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
У листопаді 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про визнання виконавчого напису № 9978 від 20.10.2017, виданого приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною про стягнення з позивача 13904228,60 грн. за кредитним договором №DNHSLNI06635 від 16.06.2015 таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №55014358 від 30.10.2017, підставою для відкриття виконавчого провадження став виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. № 9978 від 20.10.2017.
Позивач вважає, що заборгованість (9294186,56 грн. - залишок заборгованості за кредитом, 2112878,41 грн. - залишок заборгованості за відсотками, 500 грн. - штраф (фінансова частина), 661939,465 грн. - штраф (відсоток від суми заборгованості), 1831724,17 грн. - залишок заборгованості за винагородою), визначена у виконавчому написі, є спірною, на що вказують такі факти: сума, вказана в письмовій вимозі від 17.10.2017 про усунення порушень кредитного договору № DNHSLNI06635 від 16.06.2015 становить 13901278,60 грн., вимога, яка надійшла до позивача, підписана особою, повноваження якої нічим не підтверджені; нарахування відповідачем штрафу є незаконним і суперечить положенням ч. 4 ст. 231 ГК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2017 порушено провадження у справі № 910/19969/17, залучено до участі у справі третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Бондар Ірину Михайлівну.
Крім того, разом із позовною заявою, позивач звернувся з клопотанням про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом зупинення стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" 13904228,60 грн. за кредитним договором №DNHSLNI06635 від 16.06.2015 на підставі виконавчого напису № 9978 від 20.10.2017, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною (ВП № 55014358).
В обґрунтування підстав для задоволення заяви про забезпечення позову позивач посилався на те, що у випадку незабезпечення позову існує реальна загроза безпідставного стягнення - 13904228,60 грн., що призведе до порушення прав позивача та ініціювання нового судового процесу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 у справі №910/19969/17 заяву про забезпечення позову задоволено. Зупинено стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" на підставі виконавчого напису № 9978 від 20.10.2017, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною (ВП № 55014358).
Суд першої інстанції задовольняючи скаргу виходив з того, що зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа, в силу п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження", є обставиною, яка зумовлює зупинення виконавчого провадження.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Привабанк" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ПриватЛізинг" про забезпечення позову відмовити в повному обсязі.
Крім того, апелянт в своїй апеляційній скарзі та додаткових поясненнях до апеляційної скарги зазначив, що заява не містить жодного доказу, крім припущень про начебто існування реальної загрози. Матеріали виконавчого провадження також не містять докази, які б безпосередньо підтверджували наявність відповідних ризиків, таким чином оскаржувана ухвала не обґрунтована належними, допустимими та достовірними доказами, а винесена лише на підставі припущень позивача.
В свою чергу, заперечуючи проти апеляційну скаргу, позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якій останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу - без змін, оскільки оскаржувана ухвала є обґрунтованою та винесена з дотриманням норм процесуального права.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2018 матеріали оскарження у справі №910/19969/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді Гаврилюк О.М., Коротун О.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 у визначеному складі суду, відкрито апеляційне провадження та розгляд справи призначено на 19.02.2018.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 у визначеному складі суду, відкладено розгляд апеляційної скарги до 26.02.2018 за клопотанням позивача.
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, надіславши клопотання про розгляд справи без участі приватного нотаріуса Бондар І.М.
Представник відповідача приймав участь в судовому засіданні, просив апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу скасувати та відмовити у задоволенні необґрунтованої заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ПриватЛізинг" про забезпечення позову відмовити в повному обсязі.
Представник позивача в судове засідання не з'явились, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили. Жодних клопотань не направляли.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню, з наступних підстав.
Господарський процесуальний кодекс України, в редакції чинній на момент винесення оскаржуваної ухвали, передбачав, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
При цьому у ч.ч. 10, 11 ст. 67 ГПК, в редакції чинній на момент винесення оскаржуваної ухвали, зазначено, що види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами. Види забезпечення позову можуть використовуватися господарським судом лише в межах предмета позову.
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" роз'яснено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: - розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; - забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; - наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; - імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; - запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, виходячи з наведеного, при вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Так, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду і є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.
Предметом спору у даній справі є немайнова вимога позивача до відповідача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Так, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що в господарських судах під час вирішення спору між боржниками і стягувачами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, вирішується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства, тобто розглядається справа за наявності між боржниками і стягувачами спору про право.
Незалежно від результатів вирішення господарським судом спору в даній справі видача наказу та примусове виконання рішення за вищезазначеними позовними вимогами не провадиться, оскільки право позивача захищається шляхом визнання факту, а не передачі майна чи вчинення певних дій. Отже, очевидним є відсутність обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у цій справі.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 17.10.2017 у справі № 916/1191/17, від 05.07.2016 у справі №924/119/16.
Крім того, в порушення вимог ст.ст. 32, 43, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваної ухвали), судом першої інстанції не було встановлено та не досліджено докази на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування забезпечення позову, і самих обставин, які б свідчили про підставність застосування спірних заходів, що призвело до помилкового висновку суду щодо задоволення заяви позивача про забезпечення позову (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 05.10.2016 у справі № 910/2862/16).
Посилання позивача на те, що у випадку незабезпечення позову існує реальна загроза безпідставного стягнення - 13904228,60 грн., що призведе до порушення прав позивача та ініціювання нового судового процесу та за час вирішення судового спору, спірний виконавчий напис може бути виконано, що унеможливить захист порушених прав позивача у визначений ст. 50 Закону України "Про нотаріат" спосіб є безпідставними, оскільки такі твердження позивача з огляду на предмет позову не є підставою для вжиття заходів до забезпечення позову, що передбачені ст. 66 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваної ухвали).
Колегія суддів звертає увагу, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою та з цією метою та з урахуванням вимог ст.ст. 73-74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Однак, як вбачається з поданої заяви, позивачем не надано жодного доказу, які обґрунтовують підстави для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову, а припущення і посилання на потенційну можливість ухилення позивача/відповідача від виконання виконавчих дій/виконання судового рішення не є підставою для задоволення вказаної заяви.
Таким чином, оскільки подана позивачем заява про забезпечення позову є документально необґрунтована, то в забезпеченні позову слід відмовити. Отже, ухвала підлягає скасуванню.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 255, 267-271, 273, 275, 277, 281-285 та розділом ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 у справі №910/19969/17 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 у справі №910/19969/17 скасувати.
У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ПриватЛізинг" про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом зупинення стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Лізинг" 13904228,60 грн. за кредитним договором № DNHSLNI06635 від 16.06.2015 на підставі виконавчого напису № 9978 від 20.10.2017, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною (ВП № 55014358) - відмовити.
3. Матеріали оскарження ухвали у справі №910/19969/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України та в строки, встановлені ст. 288 ГПК України.
Дата складення повного судового рішення 28.02.2018.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді О.М. Коротун
О.М. Гаврилюк