м. Вінниця
21 лютого 2018 р. Справа № 802/2212/17-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Поліщук І.М.,
за участю:
секретаря судового засідання: Дмитрука М.В.
позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: ОСОБА_2
представника відповідача: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: Державної судової адміністрації України, Головного управління юстиції у Вінницькій області
про: стягнення заробітної плати
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до ОСОБА_4 управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області про стягнення заробітної плати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 29.03.1993 року сесією Вінницької обласної ради він був обраний суддею Томашпільського районного суду. В подальшому, наказом начальника управління юстиції №129-К від 20.11.1995 року його звільнено з посади судді з 29.11.1995 року, за власним бажанням на підставі поданої ним заяви. Разом із тим, в грудні 2006 року позивач дізнався, що 06.02.1996 року Президентом України був виданий Указ про припинення повноважень суддів, в тому числі повноважень судді Чудака В.Д. На підставі цього Указу начальником управління юстиції у Вінницькій області видано наказ №29-ВК від 16.02.1996 року, згідно якого ОСОБА_1 вважається звільненим з посади судді з 29.11.1995 року. Вказані обставини слугували підставою для його звернення до начальника головного управління юстиції у Вінницькій області із вимогою внести зміни в запис №12 у трудовій книжці, зокрема вказати дату його звільнення з посади судді - 16.02.1996 року. Отримавши відмову у внесенні відповідних змін, він звернувся до Томашпільського районного суду із позовом про встановлення юридичного факту. Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 22.06.2007 року встановлено, що ОСОБА_1 звільнений з посади судді 16.02.1996 року на підставі Указу Президента України від 06.02.1996 року. На підставі даного рішення, у його трудовій книжці вчинено запис за №13 від 16.02.1996 року: «звільнений з посади судді Томашпільського районного суду за власним бажанням, наказ №824/к від 04.12.2007 року».
Посилаючись на вищезазначені обставини, а також протиправність наказу начальника управління юстиції №129-К від 20.11.1995 року, позивач, керуючись положеннями ст. 116 Кодексу законів про працю України, звернувся до суду з даним адміністративним позовом, у якому просить суд: зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому заробітну плату, тобто усі виплати які належать ОСОБА_1, як судді Томашпільського районного суду за період з 30.11.1995 року по 16.02.1996 року, на які він мав право відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, з врахуванням сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Ухвалою від 04.12.2017 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду на 13.12.2017 року.
Ухвалою від 13.12.2017 року задоволено клопотання позивача та залучено до участі у справі в якості другого відповідача ОСОБА_5 управління юстиції у Вінницькій області. Судове засідання відкладено на 11.01.2018 року.
У судовому засіданні 11.01.2018 року оголошено перерву до 29.01.2018 року, з метою надання сторонам часу на подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень на таку відповідь.
29.01.2018 року справа знята з розгляду у зв'язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному. Наступне судове засідання призначено на 02.02.2018 року.
Ухвалою від 02.02.2018 року витребувано у Томашпільського районного суду Вінницької області додаткові докази, а саме: копію судового рішення від 22.06.2007 року (повного тексту), ухваленого у справі №2-о-85/2007 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління юстиції у Вінницькій області про встановлення факту, що має юридичне значення.
Крім того, ухвалою постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, проведено заміну первісного відповідача ОСОБА_4 управління Державної судової адміністрації України на належного - Державну судову адміністрацію України. Судове засідання відкладено на 21.02.2018 року.
У судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, що викладені у позовній заяві та наданій ним відповіді на відзив. Зокрема зазначив, що наказ начальника управління юстиції №29 від 16.02.1996 року про його звільнення з посади судді з 29.11.1995 року є частково протиправним, оскільки він не міг бути звільненим з посади судді до набрання чинності Указом Президента України від 06.02.1996 року. Крім того, зазначив, що період з 29.11.1995 року по 16.02.1996 року він вважає вимушеним прогулом.
Представник Державної судової адміністрації України заперечував щодо задоволення даного адміністративного позову, посилаючись на обставини, що викладені у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначив, що у період з 21.11.1995 року по 06.02.1996 року позивач не виконував функції з відправлення правосуддя та не з'являвся на роботу. Жодних доказів виконання своїх службових обов'язків за вказаний період позивачем не надано. Крім того, вказав, що Державна судова адміністрація України не є правонаступником Міністерства юстиції України, а тому до неї не можуть переходити права та обов'язки по вказаних у даному позові правовідносинах.
Представник Головного управління юстиції у Вінницькій області також заперечував щодо задоволення позовних вимог з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву. Зазначив, що наказ №29 від 16.02.1996 року є чинним, при цьому рішення Томашпільського районного суду від 22.06.2007 року не визнає наказ про звільнення не законним, не скасовує його, а лише встановлює факт, що має юридичне значення. Також вказав, що позивач з 29.11.1995 року свої посадові обов'язки не виконував, на робочому місці був відсутній, наказ №129-ВК від 20.11.1995 року не оскаржував, що, на думку відповідача, свідчить про згоду позивача із цим наказом, його датою та формулюванням звільнення.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 29.03.1993 року ОСОБА_1 обраний сесією Вінницькою обласної ради суддею Томашпільського районного суду Вінницької області.
20.11.1995 року начальником управління юстиції прийнято наказ №129-К про звільнення ОСОБА_1 з посади судді з 29.11.1995 року за власним бажанням, на підставі поданої ним заяви.
06.02.1996 року Указом Президента України «Про припинення повноваженнь суддів» припинено повноваження судді Томашпільського районного суду Вінницької області Чудака В.Д.
16.02.1996 року на підставі даного Указу, начальником управління юстиції видано наказ №29-ВК, у якому зазначено: «вважати звільненим з 29 листопада 1995 року ОСОБА_1 з посади судді Томашпільського районного суду Вінницької області у зв'язку з поданням письмової заяви про звільнення за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України)».
В подальшому, 12.03.2007 року ОСОБА_1 звернувся до начальника головного управління юстиції у Вінницькій області з письмовою заявою, в якій просив внести зміни в запис №12 в трудовій книжці про звільнення його з посади судді, де вказати датою звільнення - дату видачі наказу від 16.02.1996 року.
Отримавши відмову у внесенні відповідних змін, ОСОБА_1 звернувся до Томашпільського районного суду Вінницької області із позовом про встановлення факту, що має юридичне значення.
Так, рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 22.06.2007 року ухваленого у справі №2-о-85 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління юстиції у Вінницькій області про встановлення факту, що має юридичне значення, вирішено встановити, що ОСОБА_1 був звільнений з посади судді Томашпільського районного суду 16.02.1996 року на підставі Указу Президента України від 06.02.1996 року №113/96. В зв'язку з чим, внести зміни в наказ начальника управління юстиції Вінницької області №29-ВК від 16.02.1996 року, вказавши дату звільнення ОСОБА_1 16 лютого 1996 року, замість 25 листопада 1995 року, на підставі даного наказу внести зміни в запис №12 в трудову книжку ОСОБА_1 серії БТ-І №6482211 про дату його звільнення з посади судді Томашпільського районного суду, вказавши дату звільнення 16 лютого 1996 року.
На виконання даного рішення ОСОБА_5 управління юстиції у Вінницькій області у трудовій книжці ОСОБА_1 на сторінках 8-9 вчинено запис: «запис №12 вважати недійним», на сторінках 10-11 вчинено запис за №13 від 16.02.1996 року: «звільнений з посади судді Томашпільського районного суду за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України ), наказ №824/к від 04.12.2007 року».
Позивач, посилаючись на положення ст. 116 КЗпП України, вважає, що йому безпідставно не виплачено заробітну плату за час його вимушеного прогулу, а саме за період з 30.11.1995 року по 16.02.1996 року, а тому і звернувся до суду з даним адміністративним позов.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Так, положеннями ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В даному ж випадку, посилаючись на вищезазначені положення ст. 116 КЗпП України, позивач вважає, що йому не виплачено належну йому заробітну плату за період з 30.11.1995 року по 16.02.1996 року.
Надаючи оцінку вказаним посиланням, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
В свою чергу положеннями ст. 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Аналогічне за своїм змістом визначення заробітної плати також відображене у ст. 1 Закону України «Про оплату праці».
Із наведеного слідує, що беззаперечною умовою для виплати працівникові заробітної плати є виконання ним певної роботи.
Заперечуючи проти задоволення даного позову представники відповідачів зазначили, що ОСОБА_1 починаючи з 29.11.1995 року на роботу не виходив, функції з відправлення правосуддя не здійснював, а тому і підстави для виплати йому заробітної плати відсутні.
Такі посилання представників відповідачів суд вважає цілком обґрунтованими, адже і сам позивач у судовому засіданні не заперечував, що після свого звільнення, тобто у період з 29.11.1995 року по 16.02.1996 року, він правосуддя не вчиняв та на роботу не виходив, що в силу самого визнання заробітної плати, на думку суду, свідчить про відсутність у нього права на її отримання за вищезазначений період.
При цьому, суд критично оцінює посилання позивача на те, що період часу з 29.11.1995 року по 16.02.1996 року є вимушеним прогулом, з огляду на наступне.
Так, під вимушеним прогулом розуміють час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати.
Перелік випадків, коли здійснюється виплата заробітку працівнику за вимушений прогул, передбачений статтею 235 КЗпП України.
Відповідно до абз. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Із аналізу наведених положень слідує, що в даному випадку період часу з 29.11.1995 року по 16.02.1996 року міг би вважатись вимушеним прогулом позивача лише у тому випадку, якщо його звільнення було б визнане судом таким, що відбулось без законних підстав та у разі його подальшого поновлення на роботі.
При цьому, посилання позивача на протиправність наказів начальника управління юстиції у Вінницькій області наказів №129-К від 20.11.1995 року про звільнення ОСОБА_1 та №29-ВК від 16.02.1996 року, на думку суду, є необґрунтованими, адже станом на день розгляду даної адміністративної справи, такі накази є чинним та позивачем не оскаржувались.
Суд також критично оцінює посилання позивача на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 22.06.2007 року, як на доказ протиправності наказів начальника управління юстиції у Вінницькій області про його звільнення, адже даним рішенням ані наказ від 20.11.1995 року, ані від 16.02.1996 року скасований не був, а лише встановлено юридичний факт та зобов'язано внести зміни в наказ №29-ВК від 16.02.1996 року.
До того ж, із змісту самого рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 22.06.2007 року, копія якого наявна у матеріалах справи, слідує, що питання законності звільнення ОСОБА_1 з посади судді Томашпільського районного суду Вінницької області не було предметом дослідження в межах розгляду справи №2-о-85, оскільки позивач просив лише встановити факт, що має юридичне значення.
Поряд із цим, суд також вважає за необхідне надати оцінку посиланням представника відповідача на те, що Державна судова адміністрація не є правонаступником Міністерства юстиції України.
Так, згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини справі "Чуйкін проти України" зауважив, що ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. Суд також зазначив, що «інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих» (рішення від 15 липня 2010 року у справі «Нікітіна проти Росії» (Nikitirfa V. Russia).
Виконання було і залишається обов'язком держави, незалежно від того, який конкретно орган відповідає за виконання цієї функції у будь-який момент часу.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до висновку Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення від 18 липня 2006 року), - кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен з таких аргументів заявника.
Водночас, у пункті 23 цього рішення, Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини суд не зобов'язаний детально вивчати всі аргументи, на які посилається позивач, якщо такі аргументи не стосуються предмету спору.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, врахувавши усі важливі та доречні аргументи сторін, суд доходить висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 (вул. Шкільна, 24, с. Високе, Томашпільський район, Вінницька область);
Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795);
ОСОБА_5 управління юстиції у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 34939304).
Повний текст рішення складено 28.02.2018 року.
Суддя /підпис/ ОСОБА_6
Згідно з оригіналом:
Суддя:
Секретар: