19 лютого 2018 року
м. Київ
Справа № 2-7348/11
Провадження № 14-51цс18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача - Ткачука О.С.,
суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль-Блюз» про визнання права власності на об'єкт інвестування за заявою ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року та
16 листопада 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль-Блюз» (далі - ТОВ «Стиль-Блюз») про визнання за ним права власності на об'єкт інвестування - нежитлові приміщення, розміщені по АДРЕСА_1, а саме: приміщення № 304 площею 95,26 кв. м; приміщення № 305 площею 102,0 кв. м; приміщення № 306 площею 80,56 кв. м; приміщення № 307 площею 85,21 кв. м.
Позов мотивовано тим, що 12 листопада 2007 року ОСОБА_3 уклав із ТОВ «Стиль-Блюз» інвестиційний контракт на будівництво нежитлових приміщень на 23 поверсі новобудови - багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1, на виконання умов якого перерахував 448 750 грн. Зазначений багатоквартирний будинок був прийнятий в експлуатацію 03 грудня 2007 року, проте відповідач не передав позивачеві вказані вище нежитлові приміщення.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на об'єкт інвестування - нежитлові приміщення по АДРЕСА_1, а саме: приміщення № 304 площею 95,26 кв. м; приміщення № 305 площею 102,0 кв. м; приміщення № 306 площею 80,56 кв. м; приміщення № 307 площею 85,21 кв. м. Розподілено судові витрати.
Рішення районного суду мотивоване тим, що позивач виконав умови інвестиційного контракту перерахувавши відповідачеві 448 750 грн, проте останній після введення багатоквартирного будинку в експлуатацію нежитлові приміщення ОСОБА_3 не передав, чим порушив умови контракту та положення Закону України «Про інвестиційну діяльність» і ЦК України.
06 грудня 2012 року ОСОБА_3 подав заяву щодо постановлення додаткового рішення про визнання за ним права власності на об'єкт інвестування - нежитлових приміщень по АДРЕСА_1, а саме: приміщення № 304 площею 226,6 кв. м; приміщення № 305 площею 123,5 кв. м; приміщення № 306 площею 103,1 кв. м; приміщення № 307 площею 106,3 кв. м.
Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 грудня 2012 року заяву ОСОБА_3 задоволено. Доповнено рішення цього ж суду від 22 листопада 20101 року та визнано за ОСОБА_3 право власності на об'єкт інвестування - нежитлові приміщення по АДРЕСА_1, а саме нежитлові приміщення: літ. «А» № 304 площею 226,6 кв. м; літ. «А» № 305 площею 123,5 кв. м; літ. «А» № 306 площею 103,1 кв. м; літ. «А» № 307 площею 106,3 кв. м.
07 листопада 2016 року до апеляційного суду м. Києва звернулася ОСОБА_4 із апеляційною скаргою, в якій просила рішення та додаткове рішення районного суду скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3, посилаючись на те, що рішенням районного суду за позивачем визнано право власності у тому числі й на допоміжні приміщення у будинку АДРЕСА_1, а вона є власником квартири у цьому будинку, тому вважала свої права порушеними.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2011 року та додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 грудня 2012 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Розподілено судові витрати.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 у встановленому законом порядку не набув права власності на спірні нежитлові приміщення.
15 грудня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення апеляційного суду і залишити рішення та додаткове рішення районного суду в силі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.
Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що право власності на спірні нежитлові приміщення у позивача не виникло, позивач на підставі інвестиційного договору отримав лише право на набуття права власності в майбутньому, а не саме право власності на нерухоме майно.
10 липня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року у зв'язку з тим, що апеляційний суд відкрив апеляційне провадження та переглянув рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи в районному суді та права якої, на думку заявника, не порушені, що є порушенням процесуального законодавства. Крім того, заявник посилався на те, що апеляційний суд, не маючи на це відповідних повноважень, задовольнив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке ОСОБА_4 не подавалося, та без будь-яких правових підстав поновив строк на апеляційне оскарження.
На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права − при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права ОСОБА_3 посилався на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року у справі за позовом про розірвання договору оренди нежитлового приміщення та стягнення заборгованості; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 квітня 2017 року у справі за позовом про визнання права власності на майно; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 квітня 2017 року у справі за позовом про визнання права власності на майно; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2016 року у справі за позовом про визнання права власності на квартиру; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року у справі за позовом про визнання договору купівлі-продажу майна недійсним, постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 13 липня 2016 року № 3-774гс16 у справі за позовом про банкрутство.
Ухвалою Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи зі Святошинського районного суду м. Києва.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладений у новій редакції.
24 січня 2018 року Верховний Суд отримав справу за заявою ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року.
25 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду відповідно до п.п. 2 п. 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав того, що за нормами ст. 360-2 ЦПК України (у редакції на час подання заяви про перегляд судового рішення) справа підлягала розгляду на спільному засідання судових палат Верховного Суду України.
Відповідно до п.п. 2 п. 1 розділу XIII зазначених вище Перехідних положень, якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Згідно з ч. 2 ст. 360І ЦПК України (у редакції на час подання заяви), якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України.
Однією з підстав звернення ОСОБА_3 до Верховного Суду України з вимогою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року стало те, що, на думку заявника, судове рішення цього касаційного суду не відповідало постанові Верховного Суду України від 13 липня 2016 року № 3-774гс16, ухваленій за результатами перегляду справи з підстав неоднакового застосування судом норм матеріального права.
Разом з тим, невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України, не є підставою для передачі справи на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.
Крім того, звертаючись до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали касаційного суду, ОСОБА_3 посилався на неоднакове застосування одним і тим самим судом касаційної інстанції норм процесуального права, а саме ч. 1 ст. 294, ч. 3 ст. 297, ст. 292 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення), ст. ст. 9, 19 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відтак, ОСОБА_3 не оскаржував ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, оскільки посилався на неоднакове застосування одним і тим самим судом касаційної інстанції норм права, а постанова Верховного Суду України ухвалювалась не в касаційному порядку, а за результатами перегляду справи з підстав неоднакового застосування судом норм матеріального права (в порядку ст. 355 ЦПК України в редакції на час звернення із заявою).
Отже, підстав для розгляду справи на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України не було, відтак, немає і передбачених п.п. 2 п. 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини наголошував, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».
З викладеного вбачається, що розгляд заяви ОСОБА_3 не належить до повноважень ВеликоїПалати Верховного Суду.
Таким чином, заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року у справі №2-7348/11 слід повернути на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до п.п. 1 п. 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України.
Керуючись ст. 260 ЦПК України, п.п. 1, 2 п. 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
1. Справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль-Блюз» про визнання права власності на об'єкт інвестування за заявою ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року повернути на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
3. Направити учасникам справи копії цієї ухвали для відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.С. Ткачук
Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко
С.В. Бакуліна Н.П. Лященко
В.В. Британчук О.Б. Прокопенко
Д.А. Гудима Л.І. Рогач
В.І. Данішевська І.В. Саприкіна
О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
О.Р. Кібенко О.Г. Яновська