Ухвала
Іменем України
21 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 369/6140/16-ц
провадження № 61-3711зп18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), ЖуравельВ. І., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - Керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області,
відповідач - ОСОБА_4,
третя особа - ОСОБА_5,
розглянув заяву Генеральної прокуратури України про перегляд Верховним Судом рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від
26 вересня 2016 року, рішення апеляційного суду Київської області від
07 грудня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року в справі за позовом керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про право власності на земельну ділянку, витребування з незаконного володіння земельної ділянки на користь держави,
У травні 2016 року керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про право власності на земельну ділянку, витребування з незаконного володіння земельної ділянки на користь держави.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № НОМЕР_1 від 28 травня 2008 року ОСОБА_5 була власником земельної ділянки площею 0,9997 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області.
16 липня 2014 року ОСОБА_5 відчужила вказану земельну ділянку ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу й приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Дудкіна Н. В. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Посилаючись на те, що в управлінні Держгеокадастру Києво-Святошинського району Київської області відсутні документи про реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку та документація із землеустрою щодо її відведення, а також вказавши, що спірна земельна ділянка по опису меж фактично не могла межувати із земельною ділянкою суміжного землекористувача за періодом часу набуття їх у власність, прокурор просив скасувати рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2.
Крім того, спірна земельна ділянка вибула з власності держави за відсутності рішення уповноваженого органу та з порушенням вимог чинного законодавства, а тому наявні усі правові підстави для її витребування з незаконного володіння відповідача на користь держави у порядку статей 288, 396 ЦК України.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від
26 вересня 2016 року в задоволенні позовних вимог керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Київській області до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про право власності на земельну ділянку, витребування з незаконного володіння земельної ділянки на користь держави відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 07 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові з інших підстав.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справ Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено. Рішення апеляційного суду Київської області від
07 грудня 2016 року залишено без змін.
14 грудня 2017 року заступник Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 вересня 2016 року, рішення апеляційного суду Київської області від 07 грудня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня
2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини 1 статті 355 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час подання заяви) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статей 328, 388 ЦК України, статей 116, 118 ЗК України.
На підтвердження наявності підстав для перегляду рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 вересня 2016 року, рішення апеляційного суду Київської області від 07 грудня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня
2017 року заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2016 року справа № 6-24723св15 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування свідоцтва про право власності за зустрічним позовом про витребування майна, визнання права власності та повернення земельної ділянки, від 10 лютого 2016 року справа № 6-30539св15 про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування її з чужого володіння, від 03 лютого 2016 року справа № 6-26151св15 про витребування нерухомого майна, визнання права власності на нерухоме майно, на постанови Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року справа № 753/2541/16-ц (6-1365цс17) про стягнення страхового відшкодування, відшкодування майнової та моральної шкоди, від 12 липня 2017 року справа
№ 6-2458цс16 про витребування земельних ділянок з незаконного володіння та скасування державної реєстрації, від 02 листопада 2016 року справа
№ 6-2161цс16 про витребування майна із чужого незаконного володіння, від 05 жовтня 2016 року справа № 3-604гс16 про витребування майна, від
30 вересня 2015 року справа № 3-553гс15 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки і повернення земельних ділянок, від 25 червня 2014 року справа № 6-67цс14 про визнання недійсними рішення селищної ради й державного акта на право власності на землю та про визнання права власності на земельну ділянку, від 22 травня 2013 року справа № 6-33цс13 про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, витребування земельної ділянки з незаконного володіння.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
24 січня 2018 року вказану заяву передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного Цивільного суду вважає, що у допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.
За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент подання заяви) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
У судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову на підставі наданих сторонами доказів та встановлених фактичних обставин у справі, виходив із відсутності підстав для скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та її витребування із незаконного володіння відповідача з огляду на те, що прокурором не доведено незаконність набуття ОСОБА_5 у власність земельної ділянки площею 0,9997 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області та її подальше відчуження на користь ОСОБА_4
Звернувшись до суду з позовом, прокурор просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про право власності на земельну ділянку та витребувати її, проте будь-які вимоги та докази щодо незаконності набуття ОСОБА_5 такого права власності не пред'явлено й не надано. Законодавче закріплення необхідності державної реєстрації права власності на нерухоме майно є визнанням з боку держави публічно-правового інтересу у встановленні приналежності нерухомого майна конкретній особі. Фактично ж реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно, а не правовою підставою для набуття земельної ділянки у власність та її використання.
У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2016 року справа
№ 6-24723св15 суди задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погодився й суд касаційної інстанції на підставі наявних доказів та встановлених обставин у справі, виходили з того, що домоволодіння АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом, збудовано на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети у визначеному законом порядку. Власником земельної ділянки є Одеська міська рада. Причини пропуску позовної давності є поважними. Тому порушено право позивача підлягає захисту на підставі статті 204, частини першої статті 261, частини першої статті 321, частин першої та п'ятої статті 376, статті 387 ЦК України та захистив порушене право позивача.
У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року справа
№ 6-30539св15 суди, задовольняючи частково позовні вимоги, з висновками яких погодився й суд касаційної інстанції на підставі наявних доказів та встановлених обставин у справі, виходили із того, що саме ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» є належним користувачем спірної земельної ділянки, а надання її ОСОБА_4. відбулося з порушенням закону, зокрема статей 84, 116, 149 ЗК України, частини третьої статті 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», та без згоди її постійного користувача. Тому дійшли висновку про скасування спірного рішення селищної ради та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку разом із витребуванням її з незаконного володіння.
У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2016 року справа
№ 6-26151св15 суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції на підставі наявних доказів та встановлених обставин у справі, виходили із відсутності повноважень у позивача на укладення мирової угоди від імені юридичної особи та повноважень на розпорядження нерухомим майном, що свідчить про відсутність волі у власника майна, яким було Українське товариство сліпих на його відчуження.
Отже, у судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, та в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2016 року справа № 6-24723св15, від 10 лютого 2016 року справа № 6-30539св15, від 03 лютого 2016 року справа № 6-26151св15, наданих заявником для порівняння, встановлено різні фактичні обставини, різні підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судами фактичні обставини, що не дає підстав для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права та не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року справа № 753/2541/16-ц (№ 6-1365цс17) Верховний Суд України, згідно положень статей 256, 257, 261, 267 ЦК України дійшов висновку про те, що трирічний строк позовної давності діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017 року справа № 6-2458цс16 Верховний Суд України, дійшов висновку про те, щодля правильного застосування до правовідносин сторін норм матеріального права необхідно з'ясувати обставини, без установлення яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо, зокрема коли почався перебіг позовної давності, а також наявність правових підстав для витребування земельних ділянок з володіння ОСОБА_1.
У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року справа № 6-2161цс16 Верховний Суд України, дійшов висновку про те, що здійснення Одеською міською радою права власності, зокрема розпорядження майном, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі територіальної громади. З огляду на те, що спірний об'єкт нерухомості вибув з володіння територіальної громади міста Одеси поза її волею, суд першої інстанції у справі, яка переглядається, дійшов обґрунтованого висновку про те, що пред'явлення прокурором позову до добросовісного набувача про витребування цього майна на підставі статті 388 ЦК Українивідповідає вимогам закону. Та залишив в силі рішення суду першої інстанції.
У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 25 червня 2014 року справа № 6-67цс14 Верховний Суд України, дійшов висновку про те, щодержавний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади. Тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України.
У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року справа № 6-33цс13 Верховний Суд України, дійшов висновку про те, що судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками. Та направив справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року справа № 3-604гс16 Верховний Суд України, дійшов висновку про те, щоперебування у володінні відповідача у справі, що розглядається, всіх об'єктів спірного майна, зазначених у позовній заяві, документально не підтверджено. Проте цієї обставини суд не з'ясовував. Тому справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року справа № 3-353гс15 Верховний Суд України, дійшов висновку про те, що зосередившись на позовних вимогах про визнання незаконними рішень виконавчого комітету сільської ради та зазначивши про те, що інші вимоги, у тому числі щодо витребування земельної ділянки, є похідними, суд не встановив дійсних обставин справи, не дав їм належної правової оцінки, мотивів відмови у задоволенні решти вимог не навів. Тому справу передано на розгляд до господарського суду Київської області.
Порівняння змісту наданих постанов Верховного Суду України із змістом рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від
26 вересня 2016 року, рішення апеляційного суду Київської області від
07 грудня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що зазначені судові рішення не відповідають викладеним у вказаних постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм права.
За таких обставин вважати заяву заступника Генерального прокурора обґрунтованою немає підстав.
Керуючись підпунктом 1 пункту першого розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року, пунктами 1, 4 частини першої статті 355 та статтею 360 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент подання заяви), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
У допуску до провадження справи за позовом керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про право власності на земельну ділянку, витребування з незаконного володіння земельної ділянки на користь держави за заявою Генеральної прокуратури України про перегляд Верховним Судом рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 вересня 2016 року, рішення апеляційного суду Київської області від 07 грудня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В.І. Журавель
В. М.Коротун